Облизані Пальці

Облизані Пальці (іноді відома як The Doggy Lick або Humans Can Lick Too) , є міською легендою, яка зустрічається в багатьох країнах (вважається, що першою зʼявилась в Японії). Вона має кілька версій і була знайдена в друкованому вигляді в Національному архіві Японії ще в лютому 1982 року.

Сюжет

Зовсім молода дівчина вперше вдома одна, лише вірний собака в її компанії. Слухаючи новини, вона чує про вбивцю на волі в її районі. Налякана, вона замикає всі двері та вікна, але забуває про вікно підвалу, і воно залишається незамкненим. Дівчина лягає спати, беручи собаку з собою в кімнату та дозволяючи їй спати під її ліжком. Вона прокидається вночі від того, що з ванної кімнати капає вода. Шум капання лякає її, але вона надто налякана, щоб встати з ліжка й дізнатися, що це таке. Щоб заспокоїтися, дівчина простягає руку до підлоги до собаки та відчуває його теплий язик, який заспокоює її. За декілька годин дівчина прокидається, йде у ванну, щоб освіжитись, а потім знаходить свого мертвого, понівеченого собаку, що висить у душі, зачепленим за хвіст, а кров із шиї повільно капає на плитку. На стіні душової кабіни написані кров’ю собаки слова «ЛЮДИ ТЕЖ ВМІЮТЬ ЛИЗАТИ».

Інші варіації оповідання зображують короткозору стару жінку, а не молоду дівчину. Доля собаки також різна: від того, що його просто вішають, до того, що з нього здирають шкіру, випотрошують чи іншим чином калічать. Повідомлення іноді пишеться на підлозі або на дзеркалі у ванній, а не на стіні. Деякі версії включають повернення батьків і виявлення ними вбивці, який ховається в будинку, часто — в підвалі, шафі в спальні дівчини або під її ліжком. В інших версіях батьки дівчини повертаються вранці та запитують, чи добра їхня дочка провела ніч. Коли вона каже, що собака лизав їй руку та заспокоював, батьки відповідають, що собака, про яку йде мова, був зачинений або в підвалі, або надворі. Історія зазвичай закінчується тим, що вбивцю так і не знаходять та/або дівчина помирає.

Існує переказ від україномовного блогера МОРОК: https://www.youtube.com/watch?v=ixedsnhi83A&t=21s

В Культурі та медіа

• Провісником є оповідання 1919 року «Щоденник містера Пойнтера» М. Р. Джеймса, де молодий чоловік неуважно гладить свого собаку (як йому здається), читаючи старий рукопис про зловісну смерть молодого студента, одержимого власним волоссям. Звичайно, істота, що присідає біля нього, не собака.
• Ця легенда була розказана біля багаття у фільмі «Смертельні крики» 1982 року.
• Ця легенда була показана у фільмі Campfire Tales (1997), історія якого приписується Д. Б. Мартіну.
• Варіація історії представлена у фільмі «Міські легенди: Остання версія».
• В епізоді «Family Remains» Надприродного є зміна, в якій дика дитина лиже руку дівчині-підлітку, яка панікує, коли розуміє, що її собака в коридорі. У цій версії вона бачить собаку живим і розуміє, що це не домашня тварина облизує її, хоча собака понівечений, коли герої серіалу намагаються допомогти родині втекти.
• Він також використовується Кривавою Мері в наступній версії Urban Legends Final Cut під назвою Urban Legends: Bloody Mary, як спосіб убити одного зі старшокласників, яких вона вважає винними у своїй смерті.
• Про це згадується в «John Dies at the End», де головний герой лягає спати (з наміром виманити привида) та прокидається, щоб побачити, як його собака все ще лиже йому руку, а потім розуміє, що чує, як його собака плескає воду з унітаза.
• Варіацію розповідає один із головних героїв прем’єрного епізоду The Enfield Haunting.
• Варіація написана як передісторія персонажа Реймі Сугімото з манги Jump JoJo's Bizarre Adventure: Part 4, Diamond Is Unbreakable Хірохіко Аракі.

Джерела

• Девід Мартін Браун/DB Martin. «Час спати для Сема». Calhoun, EBDB Books, лютий 1982 року, і в двох фільмах згадується про походження легенди.
• Бейкер, Рональд Л. Гузьєр. Народні легенди. Bloomington, Indiana University Press, 1982.
• Брунванд, Ян Гарольд. Задихаючий доберман. Нью-Йорк: WW Norton & Company, 1984.