Огюстен Робесп'єр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Огюстен Робесп'єр
фр. Augustin Robespierre
Presumed portrait of Augustin de Robespierre - Carnavalet.jpg
Ім'я при народженні фр. Augustin Bon Joseph de Robespierre
Народився 21 січня 1763(1763-01-21)
Аррас, Королівство Франція
Помер 28 липня 1794(1794-07-28) (31 рік)
Париж, Королівство Франція
·смертна кара
Поховання Errancis Cemeteryd
Громадянство Королівство Франція Королівство Франція
Діяльність політик
Знання мов французька[1]
Посада депутат Національної асамблеї Франції і член генеральної радиd
Партія клуб якобінців
Батько François de Robespierred
Брати, сестри Максиміліан Робесп'єр і Charlotte de Robespierred

Огюстен Бон Жозеф де Робесп'єр (фр. Augustin Bon Joseph de Robespierre), відомий як Робесп'єр-молодший (фр. Robespierre le Jeune; 21 січня 1763, Аррас28 липня 1794, Париж) — французький діяч Великої Французької революції, брат Максиміліана Робесп'єра.[2]

Біографія[ред. | ред. код]

Огюстен Робесп'єр народився в 21 січня 1763 року Аррасі, молодший з чотирьох дітей адвоката Максимільєна-Бартелемі-Франсуа де Робесп'єра і Жаклін-Маргарити Карро, дочки пивовара. Його мати померла, коли йому був один рік, і його убитий горем батько покинув сім'ю, щоб виїхати до Баварії, де він помер в 1777 році. Його виховували дві тітки. Його брат Максиміліан Робесп'єр отримав стипендію в абатстві св. Вааста платив за навчання в ліцеї Луї-Ле-Гран і був таким видатним студентом, що, отримавши диплом юриста, попросив абата кардинала де Рогана перевести стипендію Огюстену, щоб той міг продовжити ту ж кар'єру. Кардинал погодився, і Огюстен зайняв місце свого брата, вивчаючи право.[3][4]

Хоча його політичні погляди були дуже схожі на погляди його брата, Огюстен сильно відрізнявся за характером. Красивий, він також любив хорошу їжу, ігри та суспільство жінок.[5] На початку революції Огюстен був прокурором-синдиком Арраса.[6] Він заснував політичний клуб у місті і написав своєму братові, щоб забезпечити його приналежність до Якобінців у Парижі.[7] У 1791 році він був призначений адміністратором департаменту Па-де-Кале.

Конвенція[ред. | ред. код]

Огюстен безуспішно балотувався в нові законодавчі збори в Аррасі в серпні 1791 року, але його погляди були занадто радикальні для міста, який обрав замість нього іншого молодого адвоката, Сікста Франсуа Деузі.[8] Однак 16 вересня 1792 року Огюстен був обраний до Національного Конвенту 19-м з 24 депутатів, отримавши 392 голоси з 700 поданих[9] паризькими виборцями,[10] і приєднався до свого брата в Гірському і Якобінському клубах.[11] На з'їзді він відзначився гарячністю своїх нападок на королівську сім'ю і аристократів. Під час суду над Людовіком XVI він проголосував за те, щоб смертна кара була застосована протягом 24 годин.[10]

Коли він вперше приїхав до Парижа, щоб зайняти своє місце, його супроводжувала сестра Шарлотта, і вони обидва оселилися разом з Максимільеном в будинку Моріса Дюплея. Однак незабаром Шарлотта вмовила Максимільєна переїхати з ними на нову квартиру на вулиці Сен-Флорантен, де вона могла б доглядати за двома своїми братами. Однак незабаром він повернувся в будинок Дюплея, залишивши Огюстена і Шарлотту жити удвох. Однак і ця угода проіснувала недовго. Памфлет «Le souper de Beaucaire» (вечеря в Бокері) Наполеона був прочитаний Огюстеном Робесп'єром, який був вражений революційним контекстом.[12] У серпні 1793 року Огюстен був посланий з місією в Приморські Альпи для придушення повстання федералістів разом[9] з іншим депутатом Конвенту Жаном Франсуа Рікордом і Шарлоттою, що супроводжували його. Велика частина Південно-Східної Франції повстала проти республіки, і вони ледь дісталися до Ніцци після дуже небезпечної подорожі. У Ніцці вони відчували себе досить впевнено, щоб відвідувати театр, але втретє їх закидали гнилими яблуками.[13] 19 грудня 1793 року Огюстен взяв участь у військових діях під проводом Дюгом'є і Наполеона, які відбили Тулон у англійців.[14] Після повернення в Париж Огюстен покинув квартиру разом з Шарлоттою і переїхав жити до Рікорда і його дружини.[15]

У 1794 році Огюстен був знову направлений в якості представника місії, тепер уже в італійську армію у Верхній Соні. Цього разу він узяв з собою не сестру, а коханку, Ла Саудре, креольську дружину літератора.[16] Він використовував свій вплив, щоб просунути кар'єру Наполеона Бонапарта, прочитавши про-якобінську брошуру Наполеона під назвою «Le souper de Beaucaire».[17][18] Після повернення в Париж він служив секретарем Конвенту.[19]

Помер Огюстен 28 липня 1794 року в Парижі.

Образ в кіно[ред. | ред. код]

Факти[ред. | ред. код]

  • Огюстен був великим покровителем молодого капітана Наполеона Бонапарта з часу Тулонської облоги. Він відзначав «виняткові інтелектуальні здібності» корсиканця, перед Військовим комітетом захищав план італійської кампанії, розроблений Бонапартом в 1794-му році і успішно здійснений майбутнім імператором Франції в 1796-97 роках.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. http://www2.assemblee-nationale.fr/sycomore/fiche/%28num_dept%29/11837 accessed 17/04/2017
  3. Ruth Scurr, Fatal Purity: Robespierre and the French Revolution Vintage Books 2007 p.31
  4. John Laurence Carr, Robespierre, History Book Club 1972 p.16
  5. Jean Martrat (trans. Alan Kendall) Robespierre, Angus & Robertson 1975 p.169
  6. J.M.Thompson, Robespierre, Basil Blackwell 1935 p.292
  7. Ruth Scurr, Fatal Purity: Robespierre and the French Revolution Vintage Books 2007 p.115
  8. Jean Matrat, Robespierre (trans. Alan Kendall) Angus & Robertson 1975 p.122
  9. а б http://www2.assemblee-nationale.fr/sycomore/fiche/%28num_dept%29/11837 accessed 17 April 2017
  10. а б Vie politique de tous les députés à la Convention nationale, pendant et après la Révolution Paris 1814 p.565
  11. Ruth Scurr, Fatal Purity: Robespierre and the French Revolution Vintage Books 2007 p.208
  12. Chandler, p. 21.
  13. Ruth Scurr, Fatal Purity: Robespierre and the French Revolution Vintage Books 2007 p.252
  14. Ruth Scurr, Fatal Purity: Robespierre and the French Revolution Vintage Books 2007 p.258
  15. Jean Matrat, Robespierre (trans. Alan Kendall) Angus & Robertson 1975 p.170-171
  16. J.M.Thompson, Robespierre, Basil Blackwell 1935, p.484
  17. David Chandler, Napoleon, Leo Cooper, 2002 (first published 1973) p.21
  18. Philip Dwyer, Napoleon: The Path to Power 1769, Bloomsbury 2007 p.136
  19. http://www2.assembleenationale.fr/sycomore/fiche/%28num_dept%29/11837 accessed 17 April 2017

Література[ред. | ред. код]

  • Alexandre Cousin, Philippe Lebas et Augustin Robespierre, deux météores dans la Révolution française (2010).
  • Marisa Linton, Choosing Terror: Virtue, Friendship and Authenticity in the French Revolution (Oxford University Press, 2013).
  • Sergio Luzzatto, Bonbon Robespierre: la terreur à visage humain (2010).
  • Martial Sicard, Robespierre jeune dans les Basses-Alpes, Forcalquier, A. Crest (1900).
  • Mary Young, Augustin, the Younger Robespierre (2011).

Посилання[ред. | ред. код]