Озерський Юрій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Іванович Озерський
Народився 1896(1896)
м. Смяч на Чернігівщині
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03)
РРФСР, Карелія, Сандармох
·розстріл
Поховання
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНР УРСР
Національність українець
Відомий завдяки державний діяч, освітянин
Alma mater Петроградський історико-педагогічний інститут
Партія УПСР, КП(б)У

Ю́рій Іва́нович Озе́рський (справжнє прізвище Зебницький) (нар. 1896(1896), м. Смяч, нині Новгород-Сіверського району, Чернігівської області) — пом. 3 листопада 1937, розстрільний полігон НКВД СРСР в урочищі Сандармох, нині в Медвеж'єгорському районі Республіки Карелії, РФ) — український державний і освітній діяч.

Жертва більшовицького терору[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї священика, українець, закінчив духовну семінарію в Чернігові, навчався в Петроградському історико-філологічному інституті, член Українського студентського союзу в Петрограді в дореволюційний час, за фахом учитель. Обіймав посаду губернського інструктора Української Центральної Ради, у 1919—1920 роках був членом партії лівих есерів, згодом — в УПСР (боротьбистів). Член КП(б)У в 19201933 роках.

Працював у системі політосвіти, був членом Колегії політосвіти дорослих Наркомосу УСРР (1921—1922), очолював Головнауку Наркомату освіти УСРР, обіймав посаду голови Держвидаву УСРР (1932—1933). Викладач Харківського інституту народної освіти. Проживав у м. Харків.

Був прибічником політики українізації в УСРР (проводилася в 1920-х роках), заарештований 23 листопада 1933 р. у сфабрикованій справі «Української військової організації» («УВО»). Судова трійка при Колегії ГПУ УСРР 26 лютого 1934 р. ухвалила присуд за ст. 54-11 КК УСРР — 10 років виправно-трудових таборів. Відбував покарання в 4-му відділенні Біломорсько-Балтійського комбінату й на Соловках, працював на загальних роботах. За повідомленнями табірної агентури НКВД, в ув'язненні формально засуджував своє минуле, водночас був вороже настроєний до панівного режиму, критикував колгоспну систему, заявляв, що «Україна залишається колонією Москви»[2].

Постановою окремої трійки Управління НКВД СРСР по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року дістав найвищу кару (розстріл). Вивезений із Соловків з великим етапом в'язнів Соловецької тюрми і страчений 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох поблизу селища Медвежа Гора (нині м. Медвеж'єгорськ, Республіка Карелія, РФ). Реабілітований Верховним судом УРСР (28.09.1962).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України
  2. Цит. за: Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — К.: Сфера, 2003. Т. 1. С. 310, 382

Джерела і література[ред. | ред. код]