Оксид титану(II)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оксид титану(II)

Titanium(II) oxide
Назва за IUPAC Titanium(II) oxide
Інші назви Titanium monoxide
Ідентифікатори
Номер CAS 12137-20-1
PubChem 61685
Номер EINECS 235-236-5
ChEBI 134455
SMILES O=[Ti]
InChI 1S/O.Ti
Властивості
Молекулярна формула TiO
Молярна маса 63.866 г/моль
Густина 4.95 г/см3
Тпл 1750
Структура
Кристалічна структура кубічна
Небезпеки
Температура спалаху не горить
Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Оксид титану(II) (TiO) — неорганічна хімічна сполука титану та кисню. Його можна приготувати з диоксиду титану і металевого титану при температурі 1500 °C. Він є нестехіометричним у діапазоні від TiO0,7 до TiO1,3, що спричинено вакансіями Ti або O в структурі кам’яної солі[1]. У чистому TiO 15% місць як Ti, так і O є вакантними[1], оскільки вакансії дозволяють утворювати зв’язки метал-метал між сусідніми центрами Ti. Ретельний нагрів може призвести до впорядкування вакансій, утворюючи моноклінну форму, яка має 5 одиниць TiO в кожній комірці[2]. Відома також високотемпературна форма з атомами титану з тригонально-призматичним розташуванням[3]. Розчини TiO в кислоті стабільні протягом короткого часу, а потім розкладаються з утворенням водню[1]:

2 Ti2+ (розч) + 2 H+ (розч) → 2 Ti3+ (розч) + H2 (газ)

Газоподібний TiO утворює сильні смуги в оптичних спектрах холодних зір спектрального класу M[4][5]. У 2017 році було заявлено, що TiO вперше було виявлено в атмосфері екзопланети[6][7]. Також існують спостережні дані на користь присутності молекули TiO в міжзоряному середовищі[8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Holleman, Arnold Frederik; Wiberg, Egon. Inorganic Chemistry, translated by Eagleson, Mary; Brewer, William / Wiberg, Nils (ed.). — San Diego/Berlin : Academic Press/De Gruyter, 2001. — ISBN 0-12-352651-5.
  2. Banus, M. D.; Reed, T. B.; Strauss, A. J. (15 квітня 1972). Electrical and Magnetic Properties of TiO and VO. Physical Review B. American Physical Society (APS). 5 (8): 2775—2784. Bibcode:1972PhRvB...5.2775B. doi:10.1103/physrevb.5.2775. ISSN 0556-2805.
  3. Greenwood, Norman N.; Earnshaw, Alan. Chemistry of the Elements. — 2nd ed. — Butterworth-Heinemann, 1997. — ISBN 978-0-08-037941-8.
  4. Jorgensen, Uffe G. (April 1994). Effects of TiO in stellar atmospheres. Astronomy and Astrophysics. 284 (1): 179—186. Bibcode:1994A&A...284..179J.
  5. Spectral classification of late-type dwarfs.
  6. Sedaghati, Elyar; Boffin, Henri M.J.; MacDonald, Ryan J.; Gandhi, Siddharth; Madhusudhan, Nikku; Gibson, Neale P.; Oshagh, Mahmoudreza; Claret, Antonio; Rauer, Heike (14 September 2017). Detection of titanium oxide in the atmosphere of a hot Jupiter. Nature. 549 (7671): 238—241. arXiv:1709.04118. Bibcode:2017Natur.549..238S. doi:10.1038/nature23651. PMID 28905896. S2CID 205259502.
  7. Espinoza, Nestor та ін. (January 2019). ACCESS: A featureless optical transmission spectrum for WASP-19b from Magellan/IMACS. MNRAS. 482 (2): 2065—2087. arXiv:1807.10652. Bibcode:2019MNRAS.482.2065E. doi:10.1093/mnras/sty2691.
  8. Dyck, H. M.; Nordgren, Tyler E. (2002). The Effect of TiO Absorption on Optical and Infrared Angular Diameters of Cool Stars. The Astronomical Journal. American Astronomical Society. 124 (1): 541—545. Bibcode:2002AJ....124..541D. doi:10.1086/341039. ISSN 0004-6256. S2CID 117642107.