Олександрійський бульвар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександрійський бульвар
Біла Церква

Памятник Гренадеру на початку алеї бульвару
Назва на честь Парку Олександрія
Історичні відомості: колишні назви
вул. Радянська та Червоноармійська, бул. 50-річчя Перемоги
Загальні відомості
Протяжність 4,1 км
Поштові індекси 09100-09117
Транспорт
Тролейбуси 1, 4
Маршрутні таксі 4, 6, 6а, 7, 22, 25, 26
Рух двосторонній, по дві смуги в напрямку руху
Покриття асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі Білоцерківський військовий шпиталь, Білоцерківська міська госпрозрахункова стоматологічна поліклініка, Київський обласний центр крові
Навчальні заклади школа мистецтв №1, музична школа №2, ЗОШ №7, білоцерківський колегіум, ЦТДЮ «Соняшник»
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
На карті Бульвар 50-річчя Перемоги.jpg
На карті населеного пункту
commons:Олександрійський бульвар у Вікісховищі

Олександрійський бульвар — бульвар у Білій Церкві, який є центральною вулицею міста.

Розташування[ред.ред. код]

Починається від Соборної площі на південному сході. Простягається на 4,1 км на захід до Сквирського шосе. З бульваром перехрещуються велика кількість вулиць, як головних, так і другорядних. По бульвару розташовуються 2 площі — Соборна та Петра Запорожця.

Опис[ред.ред. код]

Бульвар засаджений каштанами чи тополями, подекуди трапляються й інші дерева. Алея облаштована лавками для відпочинку, сміттєвими урнами, клумбами, освітленням, обладнанна пішохідними та велосипедними доріжками, по всій частині міста огороджена з боку транспортної частини. Дороги мають по дві смуги руху в кожному напрямку, по всій своїй довжині бульвар облаштований дротами для руху тролейбусів.

Історія[ред.ред. код]

З другої половини XVI століття Білу Церкви захищав міський вал з декількома вежами. Більшість з них були, як тоді казали, глухими – тобто слугували лише для оборони. Проте дві з них мали брами, якими у денний час можна було заїхати до міста, або виїхати з нього. Одна з них називалася Бердичівською, бо від неї починався шлях через Сквиру на Бердичів.

Вздовж бердичівського шляху лежали поля білоцерківських міщан, а також осаджені ними хутори. З часом ці хутори з’являлися все далі від валів і веж Білої Церкви. У третій чверті XVIII століття хутір місцевого протопопа Колтуновського був вже аж у лісі, де згодом стала “Олександрія”.

У середині 1780-х років Браницькі у згаданому лісі розпочали будівництво своєї резиденції, яка отримала назву на честь графині Олександри. Відтак рух між містом та “Олександрією” став значно інтенсивнішим. Окрім подорожуючих у бердичівському напрямку та білоцерківців, які їхали до своїх хуторів, щодня цим шляхом почали їздити графські будівельники, садівники, урядники і слуги.

На початку ХІХ століття частина битого шляху перетворилася вже на найбільшу білоцерківську вулицю, яку згодом оформили у вигляді бульвару. Він отримав назву згідно зі своїм напрямком – Олександрійський. Бульвар починався від місця, де сполучувалися дві вулиці – Комісарівська (потім Сенаторська, Радянська, а зараз невластивий початок бульвару) і Бердичівська (зараз Богдана Хмельницького).

Олександрійським бульваром їздили до резиденції Браницьких усі їхні гості. Відомо, наприклад, що цим шляхом їхав у 1817 році російський імператор Олександр І, який принагідно відвідав одну з селянських садиб, які поступово заповнювали простір обабіч бульвару.

На той час і аж до ХХ століття Олександрійський бульвар мав посередині шлях обсаджений деревами. Вже після Другої світової війни він змінив свій вигляд – центральний простір став пішохідним, а обабіч був влаштований двосторонній рух. Частину старого Олександрійського передмістя знесли і забудували спочатку цегляними, а згодом панельними будинками. Ще в межах міста Олександрійський бульвар переходить у Сквирське шосе, частиною якого він був понад 200 років тому.

На Олександрійському бульварі є три вузлові компоненти. Перший – перетин з вулицею Водопійною – колись був дуже важливим для білоцерківців, адже ним гнали з пасовищ до Росі на водопій худобу.

Другий почав утворювати у зв’язку з будівництвом у 1870-х роках Фастівської залізниці зі станцією Біла Церква. Відтак з’явилася вулиця Вокзальна, яка сполучала залізничну станцію з бульваром. У повоєнні часи, коли на новому місці довелося будувати нову замість розбомбленої залізничну станцію, з’явилася і вулиця, яка виконує функцію сполучення вокзалу і бульвару – Олеся Гончара (йде паралельно старої Вокзальної). Розвиток простору на з’єднані бульвару і Вокзальної розпочався, напевно, у зв’язку з перенесенням сюди церкви святого Пантелеймона. У часи Першої світової війни вона була спочатку полковим храмом неподалік тифозного кладовища (при залізниці). У 1918 році церква стала духовною частиною табору Січових стрільців, а потім – після перенесення – парафіяльним храмом і навіть якийсь час кафедральним собором Білоцерківської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви. У післявоєнні часи тут була спроектована і збудована площа, акцентом якої є пам’ятник білоцерківському революціонеру початку ХХ століття Петру Запорожцю, якого хибно відносять до послідовників Леніна. Автором погруддя став всесвітньо відомий український скульптор Івана Кавалерідзе. У просторі Білої Церкви це єдина на сьогодні скульптура такого високо рівня. Напроти вже в 1990-ті роки розрісся один з ринків.

Нарешті третім вузловим компонентом став збудований за радянських часів Критий ринок, навколо якого також розвинулася продуктово-речова торгівля.[1]

Походження назви[ред.ред. код]

Вперше вулиця згадується як Червоноармійська, пізніше мала назву — Радянська. 1995 року вулиці було надано статус бульвару. До 2016 року мав назву бульвар 50-річчя Перемоги[2].

Будівлі[ред.ред. код]

По бульвару розташовані управління та відділи Білоцерківської міської ради, Головний поштамт, Центр творчості дітей та юнацтва «Соняшник», 2 ринки — «Вокзальний», «Критий ринок», готелі «Центральний», «Рось» та велика кількість торговельних та розважальних центрів. Заклади охорони здоров'я — військовий шпиталь, міська госпрозрахункова стоматологічна поліклініка та Київський обласний центр крові.

За номерами[ред.ред. код]

Номер Зображення Опис
7 Zymovyi palac branyckich.jpg Білоцерківська школа мистецтв № 1
8 Укрсоцбанк (Біла Церква).jpg Unicreditbank
15 Бульвар 50-річчя Перемоги 15 Готель Центральний.jpg Готель «Центральний»
19 Б-р 50-річчя Перемоги,19.JPG Житловий будинок № 19
46 Бульвар 50-річчя Перемоги № 46.jpg Житловий будинок № 46
47 Post-BC.JPG Ансамбль споруд пошти
62 Bila Tserkva Sklady DSC 1012 32-103-0002.JPG Склади Браницьких
68/6 Bila Tserkva bud Taubina DSC 0971 32-103-0062.JPG Будинок Таубіна
75 Бульвар 50-річчя Перемоги в районі Водопійна (Біла Церква).jpg Житловий будинок № 75
84 Бульвар 50-річчя Перемоги №84.jpg Житловий будинок № 84
94 Готель "Рось" (м.Біла Церква).jpg Готель «Рось»
149 Білоцерківський колегіум Білоцерківської міської ради Київської області.JPG Білоцерківський колегіум
151 ТЦ «Бульвар» (м.Біла Церква).jpg Торговий центр «Бульвар»

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Біла Церква Це незавершена стаття про Білу Церкву.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.