Номер опуса
Номер опуса (скорочено op. від сер. лат.: opus, що означає «твори мистецтва») — номер, який дозволяє ідентифікувати більшість творів класичної музики. Номери зазвичай присвоюються хронологічно, за датою створення або публікації, і перед ними стоїть абревіатура op.
Латинською мовою opus означає «робота»[1], «твори мистецтва»[2]. Після скорочення op. пишеться число, яке класифікується за датою створення або публікації музичного твору[1].
Ймовірно, використання номера опуса з'явилося наприкінці епохи Відродження під час творчості італійського композитора Лодовіко да Віадана у 1597 році[3]. Його використання розвинулося у 17 столітті, але номер опуса став поширеним з 18 століття завдяки розвитку видавничої справи та появі авторського права[4]. Широковживаним номер опуса став у епоху романтизму[3]. У сучасних музичних записах ним відносно нехтують, віддаючи перевагу власним назвам творів[3].
Створення каталогу за номерами опусів може бути ініційовано самим композитором або його видавцем. Номер опусу може охоплювати один або кілька творів[5]. У цьому випадку до номера опусу додається ще один номер, щоб вказати місце твору у збірці. Наприклад, у випадку «Струнного квартету соль мажор, op. 18 n 2» Людвіга ван Бетховена[6]. Загалом творчість Бетховена складається зі 138 опусів, Брамса — зі 122[5].
Окрім практичного аспекту, номер опусу може мати також символічний вимір. Зокрема, Роберт Шуман зберіг номер опуса 6 про запас для своїх «Танів Давида», написаних та опублікованих після «Карнавалу», op. 9 та Соната для фортепіано n 1 op. 11, цикл цитує мазурку з «Музичних вечорів» op. 6 Клари Шуман[7].
Абревіатура op. posth. може використовуватися для посмертних творів (композицій, опублікованих або виявлених після смерті автора)[8], хоча ця практика не завжди дотримується, як у випадку з 4 та 5 Симфонії Мендельсона.
Німецька абревіатура WoO (нім. Werk ohne Opuszahl) позначає твори (зазвичай другорядні), яким не присвоєно номер[9]. Латинська назва: op. deest (опус відсутній)[10].
У деяких випадках дати створення або публікації точно невідомі, як це стосується багатьох композиторів епохи бароко, а також ранніх творів Моцарта. У таких випадках зазвичай використовується нумерація з тематичного каталогу, складеного авторитетним спеціалістом. Наприклад, Bach Werke Verzeichnis, який зазвичай називають абревіатурою «BWV», — це тематичний каталог творів Йоганна Себастьяна Баха, створений у 1950-х роках Вольфгангом Шмідером[11].
Інший, менш вдалий приклад: твори Йоганна Крістіана Баха зазвичай індексуються відповідно до номерів опусів, присвоєних їхнім першим видавцем. Невдалим наслідком є те, що якщо вони були опубліковані різними видавцями, різні твори можуть мати однаковий номер. Наприклад, Op. 18 позначає його «Шість великих увертюр», а також його «Дві симфонії» та «Чотири сонати та дуети». Твори Боккеріні страждають від тієї ж редакційної плутанини. Твори Моцарта перелічені з використанням системи нумерації «KV» для Köchel Verzeichnis або «Каталог Кьохеля» або «K», названої на честь Людвіга фон Кьохеля, автора у 1862 році «Вичерпного хронологічного та тематичного списку музичних творів Вольфганга Амадея Моцарта» (нім. Chronologisch-thematisches Verzeichnis sämtlicher Tonwerke Wolfgang Amadé Mozarts). Цей каталог зазнав кількох редакцій, в ході яких додано нові твори та вилучено інші, які переприписані іншим композиторам[12].
Кілька творів Фредеріка Шопена без номерів опуса перелічено згідно з каталогом Кобилянської («KK»), названий на честь польської музикознавчині Кристини Кобилянської, авторки тематичного та бібліографічного списку творів Шопена 1979 року Thematisch-bibliographisches Werkverzeichnis.
- 1 2 Thierry Geffrotin (2011). Les 100 mots de la musique classique. Que sais-je ?. Paris: Presses universitaires de France. с. 95-96. ISBN 978-2-13-058907-5.
- ↑ Hélène Cao (2021). 600 mots de la musique. Les Essentiels de la musique. Т. A. Paris: Gérard Billaudot Éditeur. с. 91.
- 1 2 3 Hélène Cao (2021). 600 mots de la musique. Les Essentiels de la musique. Т. A. Paris: Gérard Billaudot Éditeur. с. 91.
- ↑ Thierry Geffrotin (2011). Les 100 mots de la musique classique. Que sais-je ?. Paris: Presses universitaires de France. с. 95-96. ISBN 978-2-13-058907-5.
- 1 2 Thierry Geffrotin (2011). Les 100 mots de la musique classique. Que sais-je ?. Paris: Presses universitaires de France. с. 95-96. ISBN 978-2-13-058907-5.
- ↑ Hélène Cao (2021). 600 mots de la musique. Les Essentiels de la musique. Т. A. Paris: Gérard Billaudot Éditeur. с. 91.
- ↑ Hélène Cao (2021). 600 mots de la musique. Les Essentiels de la musique. Т. A. Paris: Gérard Billaudot Éditeur. с. 91.
- ↑ Thierry Geffrotin (2011). Les 100 mots de la musique classique. Que sais-je ?. Paris: Presses universitaires de France. с. 95-96. ISBN 978-2-13-058907-5.
- ↑ Thierry Geffrotin (2011). Les 100 mots de la musique classique. Que sais-je ?. Paris: Presses universitaires de France. с. 95-96. ISBN 978-2-13-058907-5.
- ↑ Identification des catalogues thématiques d'oeuvres. www.musiqueorguequebec.ca. Процитовано 14 квітня 2021.
- ↑ Hélène Cao (2021). 600 mots de la musique. Les Essentiels de la musique. Т. A. Paris: Gérard Billaudot Éditeur. с. 91.
- ↑ Les 100 mots de la musique classique, Presses universitaires de France, coll. « Que sais-je ? », Paris ISBN 978-2-13-058907-5, p. 95-96
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |