Імператорський орден Святого Рівноапостольного князя Володимира

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Імператорський орден Святого Рівноапостольного князя Володимира
На честь (епонім) Володимир Святославич
RUS Order św. Włodzimierza (baretka).svg
Ster en grootkruis van de Orde van Sint-Vladimir voor niet-christenen.jpg
Девіз «Користь, честь і слава»
Країна Російська імперія
Тип Орден
Статус

нині існує як династична нагорода Дому Романових в еміграції

[1]
Нагородження
Засновано: 3 жовтня 1782 року
Список нагороджених
:Категорія:Кавалери ордена Святого Володимира (99)

Імператорський орден Святого Рівноапостольного князя Володимира у Вікісховищі?

Імператорський орден Святого Рівноапостольного князя Володимира — орден Російської імперії у 4 ступенях за військові відзнаки та цивільні заслуги. Започаткований на честь князя Володимира Хрестителя 1782 року й був до 1917 року нагородою для широкого кола військовиків у чині від підполковника й чиновників середнього рангу.

Історія ордена[ред.ред. код]

Орден був започаткований Катериною II 3 жовтня 1782 року на честь 20-річного ювілею свого царювання для нагородження, як військових чинів, так і цивільних службовців. Кількість кавалерів не обмежувалась.

Хоча статут ордена дозволяв нагородження, починаючи з нижчих чинів, поступовість (черговість) вручення нагород призвела до того, що кавалерами 1-го ступеня могли стати особи, що перебувають у цивільних чи військових чинах не нижче третього класу за Табелю про ранги (таємний радник, генерал-лейтенант чи віце-адмірал), 2-го ступеня — не нижче четвертого класу (дійсний статський радник, генерал-майор, контр-адмірал), 3-го ступеня — не нижче п'ятого класу (статський радник, бригадир, капітан-командор) й 4-го ступеня — не нижче сьомого класу (надвірний радник, підполковник, капітан другого рангу).

1787 року 4-ий ступінь почали надавати і за 35-річну бездоганну службу. В таких випадках на лівому та правому кінцях лицьової частини хреста додавався напис золотом «35 років».

Пізніше, 7 грудня 1789 року, Катерина II особливим указом визначила як додаткову видиму відзнаку для знаку 4-го ступеня, який отримується за військові подвиги, бант з орденської стрічки.

Першим кавалером ордена Святого Володимира 4-го ступеня з бантом став капітан-лейтенант Дмитро Сенявін, який згодом став відомим флотоводцем. Орденом 3-го ступеня за битву під Фідонісі був нагороджений видатний флотоводець Федір Ушаков. Особливо цінувались ордени Володимира 4-го ступеня з бантом як бойові офіцерські нагороди, що стояли тільки на ступінь нижче ордена Святого Георгія 4-го ступеня.

За новим статутом, затвердженим 3 серпня 1845 року, встановлювались спеціальні орденські знаки 4-го ступеня, які видавались за вислугу років: для класних чинів цивільного відомства, що прослужили 35 років — хрест із написом на лицьовому боці: «35 років» (на горизонтальних променях хреста), для чинів військово-сухопутного відомства, хто прослужив в офіцерських чинах 25 років — хрест із бантом та написом «25 років», для чинів морського відомства, які здійснили 18 морських кампаній і побували хоча б в одній битві — хрест із бантом та написом «18 кампаній», а які здійснили 20, але й не був у битві — хрест із бантом та написом «20 кампаній».

З 1855 року отримані за бойові подвиги ордени почали видаватись зі схрещеними мечами. Упродовж двох років після цього банти до орденів святого Володимира 4-го ступеня не надавались. З 1857 року офіцери за бойові заслуги почали отримувати знак до ордена з мечами й бантами на відміну від чиновників цивільних відомств, які перебували в театрі бойових дій, останні отримували знак тільки з мечами.

Під час нагородження більш високим ступенем ордена за цивільні заслуги мечі переносились на новий хрест, але перехрещувались у цьому випадку не в центрі хреста, а дещо вище. Видача нагород «з мечами над орденом» тривала до кінця 1870 року, коли було дозволено не знімати нагороди, видані за військові заслуги, під час нагородження більш високим ступенем ордена.

З 1845 року нагороджені тільки орденами Святого Володимира та Святого Георгія будь-яких ступенів отримували права спадкового дворянства, натомість для інших орденів було необхідне нагородження вищим 1-м ступенем. Указом від 10 червня 1900 року нагороджений орденом 4-го ступеня отримував права тільки особистого дворянства. Це було пов'язано з тими обставинами, що орден 4-го ступеня достатньо масово надавався за доброчинність та його мали можливість отримувати купці й промисловці.

У 1860-их роках деякі хрести вкривались за модою того часу чорною емаллю.

Розмір хрестів суворо не регламентувався, приблизні розміри: 2-й ступінь — 51×51 мм, 3-й ступінь — 47×47 мм, 4-й ступінь — 37×37 мм.

Варіанти виконання зірок до ордена Святого Володимира. Друга зірка зліва — англійського виробництва
Ліворуч два знаки до ордена Святого Володимира 3-го ступеня, праворуч два знаки 4-го ступеня. Знаки до орденів 1-го та 2-го ступенів відрізняються тільки розмірами, були більшими

Капітульним храмом з 1782 до 1845 року був Софійський собор у Царському Селі, а потім — Князь-Володимирський собор у Петербурзі.

Ступені ордена й правила носіння[ред.ред. код]

Орден мав чотири ступені:

1-й ступінь: зірка на лівому боці грудей та великий хрест на стрічці через праве плече; 600 карбованців щорічної пенсії.
2-й ступінь: зірка на лівому боці грудей та великий хрест на шийній стрічці; 300 карбованців щорічної пенсії.
3-й ступінь: хрест на шийній стрічці; 150 карбованців щорічної пенсії.
4-й ступінь: хрест у петлиці чи на колодці; 100 карбованців щорічної пенсії.

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]