«Оси» (грец.Σφήκες) — п'єса давньогрецького поета і драматурга Арістофана. «Оси» були поставлені разом з іншою комедією Арістофана — «Попереднє змагання» на Ленеях 422 до н. е. під ім'ям Філоніда. З них першу премію здобула комедія «Оси», другу «Попереднє змагання», третє місце було присуджено поетові Левкону за комедію «Посли». Комедія «Оси» являє собою гостру сатиру на афінське судочинство.
Старий Філоклеон («Шанувальник Клеона») настільки пристрастився відвідувати засідання суду, що його син Бделіклеон («Ненависник Клеона») замикає його в будинку і розтягує навколо будинку сітку. Він хоче забезпечити батькові спокійне життя, але Філоклеон зовсім не бажає спокою. Він задиристий, як і хор, що складається з його стародавніх друзів — суддівських засідателів, і йому подобається виносити обвинувальні вироки. Хор з'являється на сцені в костюмах ос і намагається допомогти Філоклеону вислизнути, однак цьому перешкоджає Бделіклеон.
Далі слідує агон (сцена суперечки), у якому Бделіклеон доводить, що пристрасть Філоклеона до суду пасує не громадянинові, а рабові, і пропонує йому влаштувати судове засідання вдома. Філоклеон погоджується, відводить для суду спеціальну залу і виносить на розгляд справу собаки, який поцупив шматок сиру. Бделіклеон хитрістю змушує батька винести псові виправдувальний вирок, і Філоклеон від жаху зомліває. Опам'ятавшись, він погоджується залишити суддівські позови і віддатися дозвіллю, як личить вільній людині. Син приводить Філоклеона на гулянку, але старий напивається й утікає з флейтисткою, відважуючи ляпасів усім, кого зустрічає на шляху додому. У фіналі комедії Бделіклеон у повному розпачі, оскільки цілком позбавлений здорового глузду Філоклеон викликає всіх поетів-трагіків на змагання в танці і сам же його починає, а хор іде за ним.
Оси не знають собі рівних у невпинних веселощах. Головною темою знову виявляється освіта, а якщо висловитися точніше — «виховання батька», однак, якщо порівнювати з «Хмарами», тут більше гри уяви і менше сатири. Характер Філоклеона чудово удався Арістофанові, а обмін ролями між батьком і сином виливається в одну з найсмішніших сцен у всій світовій літературі — до епізоду з Філоклеоном і флейтисткою. Для п'єси в цілому характерні багатство поетичних засобів вираження, повнота почуттів і жвавість.
Цей твір у Вікісховищі
Цей твір у Вікіджерелах
