Оцінка потреб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Оці́нка потре́б — процес систематичного збору та аналізу інформації від осіб, сімей або громад про їхні потреби або про невідповідності між їх поточною життєвою ситуацією та очікуваннями чи побажаннями. Відмінності між бажаним і дійсним мають бути оцінені або виміряні задля чіткого визначення потреб. Отже, потреба розуміється як бажання поліпшити стан речей або позбутися певного дефіциту.

Як частина планування оцінка потреб застосовується в освіті, сфері громадського здоров'я, в соціальній роботі тощо. Збір та аналіз інформації передбачає методологію дослідження потреб і певні управлінські рішення по результатам оцінки, що дозволяють ефективніше надавати послуги та оперувати ресурсами. В цьому процесі застосовуються традиційні методи дослідження. Особливість оцінки потреб у системності та фокусі на кінцевій меті оцінки — прийнятті управлінського рішення, формуванні пропозицій тощо. Вона може стати вдалим інструментом уточнення проблем і визначення відповідних втручань і рішень. Чітке розуміння потреби дозволяє раціонально використати обмежені ресурси.

Теорію оцінки потреб у плануванні освіти започаткував і розвиває з 1970-х років американець Роджер Кауфман[1].

Оцінка потреб в Україні[ред.ред. код]

В Україні оцінка потреб набуває визнання в соціальній роботі, а саме в плануванні соціальних послуг та втручань різного рівня: від особи та сім'ї до територіальних громад. Вітчизняне законодавство в цій сфері визначає оцінку потреб так:

процес збору, узагальнення та аналізу соціальними працівниками інформації щодо стану та життєвих обставин об'єкта соціальних послуг з метою визначення видів та обсягів послуг, їх впливу на процес подолання складних життєвих обставин[2]

Для супроводу сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах, основним методом оцінки потреб визначене соціальне інспектування. В ході відвідування та консультацій з сім'єю відбувається збір інформації, значимої для подолання життєвих складнощів. Акцент робиться на сильних сторонах, а не лише проблемних. Аналіз проводить команда або відповідальний за ведення випадку фахівець. І в результаті зібраної та обробленої інформації приймається рішення про співпрацю з сім'єю (наприклад, супровід), обсяг та зміст пропонованих послуг або втручання, про залучення ресурсів або спеціалістів інших організацій. Пропозиції, узгоджені з потребуючими, лягають в основу плану роботи з особою/сім'єю. Оцінка проводиться в процесі співпраці та по її завершенню (відповідно, можливі рішення про перегляд плану, продовження або завершення роботи).

У 2014 році має бути завершений та презентований громадськості єдиний загальнонаціональний інструментарій і алгоритм оцінки потреб дитини та її сім'ї[3]. Він розроблявся групою організацій, серед яких — СОС Дитячі містечка, Ліга соціальних працівників України, фонд «Благополуччя дітей» та Партнерство «Кожній дитині». Основою цього інструментарію стала концептуальна модель оцінки потреб дитини, британська модель адаптована для України[4][5].

Потреби громад України оцінюються згідно Наказу № 28 (від 20.01.2014) "Про затвердження Порядку визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці у соціальних послугах"[6].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lee, S. & Reeves, T. C. (2009; May-June). Roger Kaufman: A Significant Contributor to the Field of Educational Technology. Educational Technology, Pp 43-45.
  2. Закон України Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю
  3. [1]
  4. Три основні компоненти моделі графічно представляють у вигляді трикутника
  5. Докладно про кожен компонент
  6. Наказ № 28 Про затвердження Порядку визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці у соціальних послугах


Соціологія Це незавершена стаття з соціології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.