Пайцза
Па́йцза, пайза, пайдза (від кит. 牌子; páizi — «дощечка», «табличка»; тюрк. байса, монг. гереге) — вірча бирка, металева чи дерев'яна пластина з написом, що видавалась китайськими, чжурчженьськими, монгольськими правителями різним особам як символ делегування влади, наділення особливими повноваженнями.
Історія[ред. | ред. код]
Час первинного запровадження пайцз у вжиток точно не відоме, але вже у літописах династії Тан (620–901) згадується про існування срібних дощечок довжиною 5 та шириною 1,5 дюйми з написом: «Срібна дощечка для проїзду казенними кіньми за наказом Государя». За династії Сун (960–1279) вжиток пайцз у Китаї значно поширився. Пайцзи бували дерев'яними, мідними, срібними й золотими; іноді прикрашались коштовним камінням.
Китайські джерела 1220-их років повідомляють про пайцзи, що використовувались у Монгольській державі в ранній період, за життя Чингіз-хана. Південносунський посол Чжао Хун, автор записів Мен-да бей-лу (бл. 1221), писав що у монголів знатні чиновники першого рангу носили на поясі золоту дощечку з зображенням тигрової голови (ху-тоу цзінь-пай). На ній китайськими ієрогліфами було написано: «Указ наданого Небом імператора Чингіза. Має вести справи на власний розсуд!» Наступна за значимістю — проста золота дощечка, на якій сказано: «Указ наданого Небом імператора Чингіза. Терміново!» (Тянь-ци Чен-цзі-си хуан-ді шен-чжи. Цзі). Срібна пластина із тим самим написом була знаком третього рангу. В Чанчунь сі-ю цзі розповідається, як Чингіз-хан відрядив чиновника Лю Чжун-лу, у якого висіла на поясі золота дощечка з головою тигра й написом: «[Нехай] веде справи на власний розсуд, як [якщо] б ми особисто їхали».
Приблизно на початку 1930-х років у провінції Жехе було знайдено просту, без зображення голови тигра, золоту дощечку із тими ж ієрогліфами, що записав Чжао Хун. 1934 року в колекції музею в Мукдені була виявлена верхня половина срібної дощечки, на якій містився початок напису (Тянь-ци…).
Рубрук повідомляє, що хан Мунке давав своїм посланцям «золоту дощечку, шириною з долоню й довжиною у півліктя, на якій писався його наказ. Хто її тримав у руках, той міг наказувати що хоче, і це виконується без затримок».[1]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Гійом де Рубрук. Подорожі до східних країн // Історія монголів. — М. : Мысль, 1997. — С. 141.
Джерела[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пайцза |
- Книга Марко Поло // Історія монгалів / Д. Плано Карпіні. Подорож до східних країн. — М. : Мысль, 1997. — ISBN 5-244-00851-Х.
- Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907.
- Мінусинська та нюкська пайцзи. Архів оригіналу за 3 липня 2012. Процитовано 30 квітня 2013.
- Коментарі Г. Юла та А. Кордьє до оповідання Марко Поло про пайцзи [Архівовано 15 серпня 2012 у Wayback Machine.]