Монгольська імперія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монголын Эзэнт Гүрэн
Монгольська імперія
1206 – 1294 (1368)
Розташування Монгольська імперія
   Експансія Монгольської імперії
Столиця Каракорум (місто)
Мови середньомонгольська
Форма правління монархія
Історія
 - Засновано 1206
 - Ліквідовано 1294 (1368)

Монго́льська імпе́рія (старомонг. Yeke Mongγol ulus — Велика держава Монголів; монг. Монголын Эзэнт Гүрэн, Их Монгол улс) — середньовічна імперія в Євразії, найбільша за площею імперія у світовій історії. Початок її утворенню поклало об'єднання монгольських племен під проводом Чингісхана у 1206 році. Вона збільшилася за рахунок приєднання держав Східної і Середньої Азії, Близького Сходу і Східної Європи. На час найбльшого розквіту її площа становила 24 мільйони км² з населенням понад 100 млн людей.

Зародження монгольської імперії[ред.ред. код]

Ще в XIII столітті мандрівниками з Середньої Азії та Індії була привезена звістка про те, що на сході утворилася нова держава – Монгольська імперія.

У ті часи територія від Китаю до Байкалу була населена монгольськими племенами. Татари, що жили там же спочатку, були заклятими ворогами монголів, але їм довелося примиритися з тим, що монголи їх підкорили. Таким чином, обидва цих племені Західна Європа і Русь стали називати просто татарами.

З другої половини XII століття у монголів стали відмирати родоплемінні відносини, а з появою приватної власності сформувалися окремі сім’ї. На той час Русь була більш розвиненою державою, ніж монголи, які кочували.

Найбільш багатим у монголів вважався той, у кого було більше худоби та коней. Для цього їм потрібні були великі площі землі. У монголів були свої вожді, які називалися ханами. У ханів у підпорядкуванні були нойони, що були вождями племен. Саме вони захопили для своєї худоби кращі землі для випасу. Хани з найняв містили бойові дружини, що складалися з аратів, які були просто бідними одноплемінниками. Великі хани могли дозволити собі мати добірну гвардію, в якій служили нукери.

У монголів в ті часи почали зароджуватися феодальні відносини, що можна назвати державністю. Міст Монгольська імперія не будувала, а багатство вимірювалось кількістю пасовищ і худоби. Вважалося, що монголи – це відстала цивілізація. Вони були дуже войовничим народом. Для того щоб захопити нові пасовища, вони без роздуми знищували тих, кому ці пасовища належали раніше.

Монголи садили своїх дітей у сідло з дитинства, і тому кожен з них був прекрасним наїзником і віртуозно володів арканом, луком зі стрілами. Їх коні були волохатими, низькорослими, володіли дивовижною витривалістю.

Ближче до XIII століття монгольські хани стали вести боротьбу за першість. Перемогли підкоряли собі переможених, і ті ставали підданими сильнішого хана і воювали на його боці. А непокірні ставали рабами. Монгольська імперія проходила своє становлення безперервними війнами племен, а пізніше – їх спілками. Вожді вивищували себе міжусобними війнами, чинити по-іншому в ті часи не вміли.

На початку шістдесятих років XII століття монгольський вождь Есугей об’єднав велику кількість племен під своїм началом. Старшим його сином був Темучен, якого ми всі знаємо як Чингісхана. Через деякий час Есугея отруїли, а його військо розбіглося.

Вдова довгий час жила у злиднях до тих пір, поки не підріс Темучен і не зібрав свою дружину, разом з якою він воював з іншими ханами. Йому вдалося, підпорядкувавши кілька монгольських племен, завоювати для себе трон «Хамаг монгол улусу», а це означає, що все монголи повинні були підкорятися тільки йому. У ці часи він був молодим, сміливим, безрозсудним і нещадним воїном. Але він умів за певних обставин і відступити.

Саме Темученом були проведені реформи, за яких була введена десяткова система організації армії. Їм була створена особиста гвардія з величезними привілеями для найняв і нукерів, яких звільнили від податків. У той же час він підкорював і інші племена. Останнім підкореним їм плем’ям були великі татари. У цей час площа Монголії досягла 22% від території Землі. У 1204-1205 роках Темучена проголосили Чингісханом – великим ханом. Саме з цих часів Монгольська імперія почала своє існування.

Політична історія[ред.ред. код]

Центри імперії[ред.ред. код]

Центр імперії з 1220 р. знаходився на східному березі р.Орхон, де біля її притоки Каракорум розташовувалась ставка Великого хана.[1] У 1235 р. тут вже при Угедеї почалося будівництво міста. Протягом чверті століття Каракорум (до 1260 р.) був загальномонгольською столицею.[1] До часу перенесення Хубилаєм (1260-1294 рр.) столиці до Пекіна в дельті Волги на лівому березі Ахтуби була заснована перша столиця Золотої Орди - Сарай (Палац)[1].

Правління Чингісхана (12061227 роки)[ред.ред. код]

1196 року племінний хан Темучін (1155/1167-1227 роки) після винищення своїх супротивників стає Чингісханом і 1206 року на курултаї всіх монгольських, тюрських і татарських степових народів проголошується верховним правителем. Виходячи з існуючої ситуації Чингізхан видав низку положень, які з часом були об'єднані у (Велику Ясу Чингізхана). Яса робить з ополчення (улус) національну одиницю: розподіл народу приблизно на 130 «тисяч» і гвардію під командуванням спадкоємних вождів, котрі із «золотої родини» Темучина кожного разу обирають Великого хана. Накази (білики) забезпечують внутрішній спокій за надзвичайної боєготовності для завоювання світу. Визнання всемогутності Бога, вшановувати якого можна в будь-якій формі.

12051209 роки — підкорення держави Сі Ся, плацдарму проти Китаю. 12111215 роки — спустошення держави Цзінь. Монголи зміцнюють свою військову могутність, ретельно плануючи через кожних два роки походи, і згодом використовують техніку китайських інженерів (військові сигнальні системи, мистецтво облоги). 12191225 роки — напад на Хорезмську державу. Чингісхан підкорює «із сідла» світ від Північного Китаю до Чорного моря, яким, однак неспроможна правити нечисельна монгольська верхівка. Розквітлі культури Середньої Азії занепадають; торгівля переміщується з азіатських караванних шляхів на арабські морські. Полководець Субедей обходить Каспійське море і знищує руське військо на Калці.

Після смерті Чингізхана держава була поділена між його чотирма синами (Джучі, Джагатаєм, Толуєм, Угедеєм) — Чингізідами. Кожний отримує улус, юрт (простір для пасовищ) та інгул (частину данини). Каракорум стає постійною столицею.

Війна з Цзинь[ред.ред. код]

Головним зовнішньополітичним завданням Монгольської держави була війна з імперією Цзинь. Ця війна розглядалася монголами як священна. З точки зори монгольського суспільства війна була необхідна як акт кровної помсти за загибель багатьох їх одноплемінників, а особливо за ганебну смерть Амбагай-хана. Необхідно враховувати також бажання Чингісхана помститится союзникам татар, які були винуваті в смерті його батька Есугей-багатура. Крім того великого хана Монгольської держави обтяжувало положення данника і васала (хоч і номінального) чжурчженей.

Конфлікту з Цзинь передувала військова і дипломатична підготовка. Були проведені походи з метою усунення втручання в конфлікт потенційних союзників цзинців

В 1207 році на північний кордон були направлені два тумена під командуванням Джучі, старшого сина Чингісхана, і Субедея. Ойрати, які кочували на кордоні лісу і степу, добровільно підкорились монголам і навіть дали їм провідників. Слідом за цим висловили свою покірність багато лісових племен, в тому числі бурят-монголи і баргути.

Завоювання і реформи за Угедея (1229—1241)[ред.ред. код]

На початку свого правління хан Угедей завершує підкорення Північного Китаю (державу Цзінь) у 1234 році і Персії. Навесні 1235 року в місцевості Талан-дабу був скликаний великий курултай для підбиття підсумків важких воєн з імперією Цзінь і Хорезмом. Було прийнято рішення вести подальший наступ у чотирьох напрямках. Кращі війська були спрямовані на захід — проти половців, булгар і русів і на схід — проти Кьоре . Крім того, було заплановано наступ на південнокитайську імперію Сун, а діячому на Близькому Сході нойону Чормагану спрямовані значні підкріплення. За дорученням курултаю у 12361255 роках Бату (онук Чингізхана) завойовує разом із Субедеєм Захід: знищення у 1236 році камських болгар; падіння у 1240 році Києва; вторгнення у Валахію і Польщу. 1241 рік — Битва під Легніцею: німецьке-польське лицарське військо зазнає поразки, як і угорське військо під командуванням Бели IV в битві на річці Сайо (Шайо). Європа рятується тільки завдяки раптовому відступу монголів, викликаному смертю Великого хана Угедея.

Правління пізніших ханів[ред.ред. код]

Бату започатковує 1251 року панування Золотої Орди (держава Кипчак). Відрив Русі від Європи (виняток — Новгород). Мунке, що був Великим ханом у 12511259 роках, посилає два війська, кожне чисельністю півмільйона воїнів під командуванням своїх братів: 1258 року потужний наступ Хубілая, Великого хана у 12601294 роках, на Південний Китай і Хулагу, що в 12511265 роках завойовує Персією і править новоствореною державою Іль-ханів. 1258 року — розорення мільйонного міста Багдада, взяття Алеппо і Дамаска. Монгольський наступ розбивається об переважаючу хоробрість мамелюків (раби-найманці з Чорномор'я), котрі здійснюють військове панування над Єгиптом (до 1517 року) і завдають у 1260 році монголам поразки під Айн-Джалутом (Джерело Голіафа). Імперія Іль-ханів не сягає за Євфрат. Вона ісламізується близько 1300 року і зливається з культурно переважаючим населенням. 1336 рік — розпад Іль-ханату на окремі династії Джалаїридів (Багдад), Музаффаридів (Шираз, Ісфагн), Сербедарів, Гуридів (Герат, Балх).

Друга монгольська імперія[ред.ред. код]

Близько 1360 року Тимур — Тимур Ленк (Кульгавий) або Тамерлан (13361405 роки), нібито нащадок Чингісхана, — проголошує себе відновлювачем монгольської світової імперії з посиланням на Коран, при цьому зберігає силу Яса. Визнаний державами Джагатай і Кипчак великим ханом, Тимур із Самарканда підкорює в 35 жорстоких походах землі Іль-ханів, 13701380 роки — Хорезм, з 1380 року — Іран та Золоту Орду із столицею Сараєм. 13981399 роки — наступ на Індію (Делі). У 1402 році Тимур після битви під Ангарою підкорив Османів. У 1405 році, перед «священною війною» проти Китаю, Тимур помер. Родинні чвари стають початком стрімкого розпаду імперії. Вигнані Тимуром правителі, повертаються до своїх держав.

Кагани[ред.ред. код]

Державний устрій[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Крамаровский М.Г. (Россия. Санкт-Петербург) Улус Джучи (1207-1502). Заметки о культуре Дешт-и Кыпчак в эпоху Чингисидов / Степи Європи в епоху середньовіччя Збірник наукових праць. - 2008, Том 6

Джерела[ред.ред. код]