Пащенко Володимир Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Михайлович Пащенко
Народився 15 вересня 1950(1950-09-15) (67 років)
Мала Дівиця, Прилуцький район, Чернігівська область
Вчене звання професор
Науковий ступінь Доктор географічних наук
Відомий завдяки: Голова Київського відділу Українського географічного товариства

Володи́мир Миха́йлович Па́щенко (15 вересня 1950) — український науковець і письменник, Доктор географічних наук (1992), професор (2002). Член Прилуцького відділення Чернігівського земляцтва.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 15 вересня 1950 року в селі Мала Дівиця Прилуцького району на Чернігівщині. Закінчив географічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка (1972) та аспірантуру Сектору географії Академії наук України (1977).

Працював у польових експедиціях на Камчатці, в Забайкаллі, Чувашії, на Мещорі, в Білорусі та в Україні.

У 1977—2007 рр. — молодший, старший, провідний, головний науковий співробітник установи, яка тепер є Інститутом географії НАН України.

У 1999—2012 рр. — голова Київського відділу Українського географічного товариства,

У 2008-2014 рр. — професор кафедри земельного кадастру Національного університету біоресурсів і природокористування України (НУБіП України).

З 2013 — почесний член Українського географічного товариства.

Із 2014 -- на творчій роботі.

Автор наукових праць[ред.ред. код]

Автор 15 монографій (дев'яти одноосібних) із теорії, метатеорії та методології природничо-географічних наук, сутнісних проблем підтримуваного розвитку, історії, теорії, методології кадастрування земель та атрибутивно-наукознавчого обгрунтування вербальних наукових субмов, двох видань навчального посібника й підручника з методології та методів наукових досліджень, кількох середньо- й дрібномасштабних карт ландшафтів і фізико-географічного районування України та окремих її регіонів. Узагальнив регіональні риси ландшафтів українських степів (1985). Підготував одного доктора і десять кандидатів географічних наук. Тривалий час брав участь у роботі експертної ради з географічних наук ВАК України, дві каденції — заступник голови експертної ради. Був керівником та виконавцем дослідницьких тем.

У поезії тяжіє до вагомого рядка, густого, ємного, образно й філософськи наповненого ліричного письма. Важливу підтримку своєї поетичної творчості отримав від Олеся Гончара (1988). Має низку поетичних видань, збірок віршів і окремих поем[1]. У 1999 році прийнятий до Національної спілки письменників України. Лауреат літературної премії імені Миколи Куліша (2013). Започаткував і здійснює серію українознавчих історико-біографічних видань «Українські достойники» і географічно-краєзнавчу серію видань «Рідні місця українців».

Поетичні збірки та поеми[ред.ред. код]

  • «Соколинь» (1996)[2],
  • «Пелюстка Всесвіту» (1997),
  • «Хрестоцвіт» (2000),
  • «Осоння» (2006),
  • «Земні принади» (2010)
  • «Козачка» (2001, 2008),
  • «Бабуся Варка» (2002),
  • «Незгай Козоріг» (2002),
  • «Степові орли понадальпійські» (2002, 2012, 2014),
  • "Соколинь. Вибрані вірші" (2015),
  • "Височина. Поеми" (2016),
  • "Уява і ява" (2017).

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]