Пащенко Володимир Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Михайлович Пащенко
Народився 15 вересня 1950(1950-09-15) (70 років)
Мала Дівиця, Прилуцький район, Чернігівська область
Діяльність письменник
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Галузь ландшафтознавство, теорія і методологія науки, наукознавство
Звання професор
Ступінь Доктор географічних наук
Відомий завдяки: Голова Київського відділу Українського географічного товариства

Володи́мир Миха́йлович Па́щенко (15 вересня 1950) — український науковець-географ і наукознавець, письменник, доктор географічних наук (1992), професор (2002).

Головний здобуток

Головний дослідницький здобуток В.М.Пащенка – наукознавчий. Науковець усвідомив потребу та можливість виокремлення і забезпечив первинне становлення нової галузі науки про науку –атрибутивного наукознавства (англійською attributive science studies або attributive science of science, поняття і терміносполучення В.М.Пащенка). Для цього він здійснив належні обґрунтування, сформулював означення різних сутностей, виконав пізнавально-конструктивні наповнення змістів і реалізував прикладне утвердження нової галузі досліджень. Напрацьовані та опубліковані ним змісти атрибутивного наукознавства такі: теоретико-методологічний (архітектоніка галузі); дієво-функціо­нальний дослідницький – раціонально чинний і новітньо-пошуковий; прикладний – коригу­вальний означувально-сутнісний і терміно-знавчий. До узагальнень монографії "Атрибутивне наукознавство", 2020 (див. нижче перелік наукових видань) автор ішов 45 років, від найпростіших науково-атрибутивних ідей і положень, усвідомлених ще аспірантом.

Основний науково-пізнавальний зміст атрибутивного наукознавства відображено через систематизацію та представлення де­сятків атрибутів, через розкриття дванадцяти спектрів дослідницької дієвості різних груп атрибутів науки у їхньому взаємодоповненні, від вихідних і головних до прикладних. Для кожної групи розкрито потенційно результативні співвідношення споріднених атрибутів науки і взаємодію знань про них, яку може реалізувати дослідник. Із науко­знавчим осмисленням атрибутів науки й пізнання дослідники стають продуктивнішими, пошук  – евристичнішим для наукового поступу та оптимізації інформаційності наукових і освітніх знань. Потреба наукознавчо обґрунтованого виправлення набутих знань однаково характерна для різних напрямів наукового пізнання, що реалізуються у різних етномовних середовищах. Досвід видання двох десятків національних атласів країн світу, використаний для "Національного атласа України", свідчить, що поширення наукових кривоозначень у світі повсюдне, а з ним – неточне донесення наукових знань. Приклади виправлення знань: забруднюючи не екологію (науку), а своє довкілля, маємо не екологічні, а екосередовищні ситуації; потепління – об'єкт не кліматичних, а кліматологічних студій; батьки не біологічні, а кровні, рідні.

У прикладній частині напрацювання атрибутивно-наукознавчо обґрунтована наявність змістово відмінних і вичерпних у взаємодоповненні об'єктно-сутнісної та предметно-знаннєвої субмов вербальної наукової мови. За належністю знань про атрибути науки до однієї з двох вербальних наукових субмов узагальнено змістові риси кожної субмови й рефлексійно кореговано належні їм тексти – виправленнями численних наукових термінів і понять різних наук, уточненнями трактувань та озна­чень досліджуваних сутностей. Прикладні атрибутивно-наукознавчі узагальнення і типові коректні понятійно-термінологічні та змістові виправлення текстів інваріантні щодо різних напрямів пізнання, різних етнічних мов і непідконтрольні філологам та мово-знавцям. Приклади корекцій змістів: не геологічна (наукова) будова, а будова надр; не демографічний розвиток регіону, а демопопуляційний; сітями ловлять не промислові види риб, а рибу промислових видів.

Атрибутивне наукознавство, конструктивне й евристичне своїм змістом із численними виправленнями вербальної наукової мови, – це пріоритетне у світі нове дослідницьке напрацювання українського науковця, теоретика і методолога науки та письменника, чутливого до змісту слова. Прикладну частину напрацювання (монографію 2017 р., див. нижче перелік) директор Інституту української мови НАНУ П.Ю.Гриценко на засіданні вченої ради інституту назвав настільною книжкою кожного філолога. Професор журналістики І.Л.Михайлин у післямові до двох монографій В.М.Пащенка (2017, 2020) відзначив "необхідність розвитку атрибутивного наукознавства та запровадження його вивчення в університети України і світу".

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 15 вересня 1950 року в селі Мала Дівиця Прилуцького району на Чернігівщині в родині фахівців-аграріїв. Середню школу закінчив із золотою медаллю (1967), із відзнакою -- географічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка (1972) за спеціальністю геоморфологія; у 1977 р. -- аспірантуру Сектору географії Академії наук України за спеціальністю фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів.

Кандидатську дисертацію "Генетичний аналіз геокомплексів Українського Приазов'я" захистив у 1979 р. (науковий керівник О.М.Маринич); докторську -- "Методологічні проблеми ландшафтознавчого аналізу і синтезу" -- в 1992 р. На формування пізнавальних спроможностей науковця визначально вплинуло спілкування з дослідниками І.М.Рослим, К.І.Геренчуком, Л.І.Воропай.

Працював у польових експедиціях на Камчатці, в Забайкаллі, Чувашії, на Мещорі, в Білорусі та в Україні. Ландшафтознавець-польовик, теоретик географії, методолог науки, наукознавець.

У 1977—2007 рр. — молодший, старший, провідний, головний науковий співробітник установи, яка тепер є Інститутом географії НАН України.

У 1999—2013 рр. — голова Київського відділу Українського географічного товариства, засновник і головний редактор "Київського географічного щорічника" та "Супутника "Київського географічного щорічника".

У 2008-2014 рр. — професор кафедри земельного кадастру Національного університету біоресурсів і природокористування України (НУБіП України).

Співавтор середньомасштабних карт ландшафтів України і карти фізико-географічного районування території України. Автор карт ландшафтів окремих регіонів України. Наголосив на більшій різноманітності українських степових ландшафтів. Вони належать природній зоні справжніх степів із підзонами справжніх північних степів на звичайних чорноземах і справжніх південних степів на південних чорноземах і природній зоні сухих степів на темнокаштанових грунтах і каштанових солонцях.

Тривалий час -- член експертної ради з географічних наук ВАК України, дві каденції — заступник голови експертної ради. Був керівником та виконавцем ландшафтознавчих і міжгалузевих природознавчих дослідницьких тем. Підготував одного доктора і десять кандидатів географічних наук за спеціальностями фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів та конструктивна географія і раціональне використання природних ресурсів.

Видатний російський природознавець А.Г.Ісаченко назвав В.М.Пащенка одним із чотирьох науковців післявоєнного покоління (другої половини ХХ ст.) на пострадянському просторі, хто найбільше сприяв синтезу географії [Известия РГО, т. 144, 2012].

Із 2013 — почесний член Українського географічного товариства.

Із 2014 -- на творчій роботі.

Автор наукових праць, навчальних посібників і підручника[ред. | ред. код]

Автор 18 монографічних видань, із них 16 одноосібних, в т. ч. двох видань навчального посібника й підручника для вишів:

Маринич А. М., Пащенко В. М., Шищенко П. Г. Природа Украинской ССР. Ландшафты и физико-географическое районирование. -- К.: Наукова думка, 1985. -- 224 с.

Пащенко В. М. Теоретические проблемы ландшафтоведения. -- К.: Наукова думка, 1993. -- 284 с.

Пащенко В. М. Методологія постнекласичного ландшафтознавства. -- К.: Б. в., 1999. -- 284 с.

Пащенко В. М. Землезнання. Методологія природничо-географічних наук. -- К.: Б. в., 2000. -- 320 с.

Пащенко Володимир. Державницький світогляд оріянського українства. Духовний спадок Евгена Мурави (Незгая Козорога). Друге видання // Українські достойники. Незгай Козоріг (Евген Мурава). Струмина Життя (Думки з узбережжя). -- К.: НАН України, 2002. -- С. VII--LXXI.

Пащенко В. М. Екоеволюція від сталого розвитку. -- Супутник "Київського географічного щорічника". Випуск 5. -- К.: Обрії, 2005. -- 112 с.

Ніколаєнко Д. В., Пащенко В. М., Трюхан М. О. та ін. Острів Зміїний. Природа і люди. Наук. ред. В. М. Пащенко. -- К.: НДІГК, 2008. -- 304 с.

Пащенко В. М. Острів Зміїний. Природа, мешканці, землеустрій. -- К.: Б. в., 2008. -- 144 с. (Серія "Геодезія, картографія, кадастр").

Пащенко В. М. Методологія і методи наукових досліджень. Навч. посібник. -- Ніжин: Аспект-Поліграф, 2009. -- 224 с.

Пащенко В. М. Українське Подунав'я. Природа. Мешканці. Екоеволюція регіону. -- К.: Б. в., 2009. -- 160 с. (Серія "Геодезія, картографія, кадастр").

Пащенко В. М. Методологія і методи наукових досліджень. Навч. посібник. Друге видання, доповнене. -- Ніжин: Аспект-Поліграф, 2010. -- 240 с.

Пащенко В. М. Методологія і методи наукових досліджень. Підручник. -- Ніжин: Аспект-Поліграф, 2011. - 256 с.

Пащенко В. М. Кадастрування земель. Нариси історії. Теорія. Методологія. -- Ніжин: Аспект-Поліграф, 2012. -- 352 с. (Серія "Геодезія, картографія, кадастр".)

Пащенко В. М. Наукознавчі обгрунтування змістових виправлень текстів. -- К.: Б. в., 2015. -- 40 с.

Пащенко В. М. Смислові обгрунтування змістових виправлень текстів. Атрибутивне наукознавство. -- К.: МАПА, 2015. -- 64 с.

Пащенко Володимир. Вербальні наукові субмови. Атрибутивне наукознавство. -- К.: Український пріоритет, 2017. -- 96 с.

Пащенко Володимир. Українські достойники. Філософ Григорій Неволько. Сковорода межі тисячоліть. -- К.: МАПА, 2018. -- 48 с.

Пащенко В. М. Атрибутивне наукознавство. -- К.: ФОП Маслаков, 2020. -- 336 с.

Художня творчість

Володіє художнім словом, поетичним і прозово-поетичним. У поезії тяжіє до вагомого змістовно викінченого рядка прозорого звукопису, густого, ємного, образно й філософськи наповненого ліричного письма.

Важливу підтримку своєї поетичної творчості отримав від Олеся Гончара (1988). Через 20 років після відходу класика, у квітні-2016, український вчений-філолог і літературознавець, директор Інституту світової літератури АН СРСР (1975--1977) Юрій Барабаш несподівано повідомив: "Про Володимира Пащенка я колись, у 80-х, почув од Олеся Терентійовича Гончара, котрий, як відомо, не був байдужий до таврійського краю. І то почув у цікавому контексті: я розповідав йому про знайомство з одним із нащадків роду Фальц-Фейнів, який жив тоді, здається, ... в Ліхтенштейні..., а він мені -- про примітну, як він сказав, постать ученого і поета Володимира Пащенка" (В.Пащенко. Уява -- і ява. Поезії. Передслово Юрія Барабаша. 2017, 2018). Від того містичного поєднання прізвищ майбутніх героя та автора у 80-х (88-му?) до авторового задуму "Степових орлів", твору про Фальц-Фейнів, було ще 12 років, а до звістки про ту майже містику -- 28...

Має низку поетичних видань, збірок віршів і окремих поем[1] (див. перелік нижче).

Літературний критик Євген Баран писав: "Безперечно, в особі Володимира Пащенка маємо хрестоматійного автора. Такі автори, а їх направду не дуже багато, -- є знахідкою для шкільного знайомства з традиційним руслом української поезії, добротно прочутої і мовно наповненої, пластичної і мелодійної" ("Українська літературна газета", 11 вересня 2015). Літературознавець Володимир Брюгген зауважив "Можливості В.Пащенка в сфері парадоксального думання, зближення різнорідного, зіставлення контрастного, вияву несподіваних з'єднувальних ланок у концептуально-образному мисленні..." – та "змістовну лаконічність автора" ("ХАРКІВ LIT", № 4' 2016).

У 1999 році прийнятий до Національної спілки письменників України. За багатопланову поему про рід Фальц-Фейнів "Степові орли понадальпійські" відзначений літературною премією імені Миколи Куліша (2013). Започаткував і здійснює серію українознавчих історико-біографічних видань «Українські достойники» і географічно-краєзнавчу серію видань «Рідні місця українців». З ініціативи відомого україніста, старійшини українських літературознавців П.П.Кононенка збірки В.Пащенка "Височина. Поеми" та "Уява -- і ява. Поезії" були висунуті на здобуття Шевченківської премії -- 2020 у галузі літератури.

Із 2015 -- художник-аматор: картина "Собор" експонується в Музеї Олеся Гончара (Київ, КНУ ім. Т.Шевченка).

Поетичні збірки та поеми[ред. | ред. код]

  • «Соколинь». Вірші. -- К.: Дніпро, 1996. -- 160 с. [2]
  • «Пелюстка Всесвіту». Вірші та поема. -- К.: Дніпро, 1997. -- 240 с.
  • «Хрестоцвіт». Вірші та поеми. -- К.: Б. в., 2000. -- 240 с.
  • «Козачка». Поема. -- К.: Бібліотека українця, 2001. -- 32 с.
  • «Бабуся Варка». Поема. -- К.: Бібліотека українця, 2002. -- 84 с.
  • «Незгай Козоріг». Поема. // Українські достойники. Незгай Козоріг (Евген Мурава). Струмина Життя (Думки з узбережжя). -- К.: НАН України, 2002. -- С. 485--503.
  • «Українські достойники. Степові орли понадальпійські». Поема. -- К.: НАН України, 2002. -- 144 с.
  • «Осоння». Вірші та поема. -- Ніжин: Аспект-Поліграф, 2006. -- 160 с.
  • "Козачка. -- Ніжин: Аспект-Поліграф, 2008. -- 48 с.
  • «Земні принади». Вірші та поема / Вступна стаття Володимира Коломійця. -- Ніжин: Аспект-Поліграф, 2010. -- 184 с.
  • "Українські достойники. Степові орли понадальпійські". Поема. Видання друге. -- Ніжин: Аспект-Поліграф, 2012. -- 176 с., 188 іл.
  • "Українські достойники. Степові орли понадальпійські". Поема. Видання третє, випр. і доповн. -- К.: МАПА, 2014. -- 176 с., 188 іл.
  • "Соколинь. Вибрані вірші". К.: Основа, 2015. -- 464 с.
  • "Височина. Поеми". -- К.: Основа, 2015. -- 257 с.
  • "Уява -- і ява. Поезія". / Передслово Юрія Барабаша. -- К.: Український пріоритет, 2017. -- 160 с.
  • "Уява -- і ява. Поезії". / Передслово Юрія Барабаша. Друге видання, доповнене. -- К.: Український пріоритет, 2018. -- 256 с.
  • "Негошіана: Поема і повість". Художник Володей (В.М.Пащенко). К.: ФОП Маслаков, 2021. -- 160 с.: 135 кольорових ілюстрацій.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]