Іноцибе
| ?Іноцибе | |
|---|---|
 Inocybe rimosa | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Гриби (Fungi) |
| Відділ: | Базидіомікотові (Basidiomycota) |
| Підвідділ: | Agaricomycotina |
| Клас: | Агарикоміцети (Agaricomycetes) |
| Порядок: | Агарикальні (Agaricales) |
| Родина: | Іноцибові (Inocybaceae) |
| Рід: | Іноцибе (Inocybe) (Fr.) Fr. (1863) |
| Типовий вид | |
| Inocybe relicina (Fr.) Quél. (1888) | |
| Види | |
| див. Список видів роду іноцибе | |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Inocybe |
 EOL: | 19048 |
 NCBI: | 71953 |
| MB: | 17848 |
| IF: | 17848 |
Іноцибе, або плютка (Inocybe) — рід грибів з родини іноцибові (Inocybaceae).
Гриби, головним чином тонком'ясисті, дрібні, рідше середні, щільном'ясисті, з кортиною, яка у багатьох видів швидко зникає. Шапинка конусоподібна, з часом конусоподібно-розпростерта. Пластинки прирослі, від білуватих до червоно-коричневих. Ніжка циліндрична, часто біля основи має бульбу, іноді кільце, що швидко зникає. М'якуш переважно має неприємний запах, іноді приємний — мигдалевий, грибний або фруктовий.
Серед преставників роду багато отруйних видів, що містять мускарин.
Наземні, переважно мікоризні гриби, іноді ростуть на трухлявій деревині у хвойних, листяних і мішаних лісах. В Європі зафіксовано близько 100 видів.
За «Визначником грибів України» — в Україні 26 видів[1].
База даних Species Fungorum станом на 21.11.2019 налічує 1130 видів роду Inocybe[2] (докладнише див. Список видів роду іноцибе).
- ↑ М. Я. Зерова, Сосін П. Є., Роженко Г. Л. Базидіоміцети. Книга 2. Болетальні, стробіломіцетальні, трихоломатальні, ентоломатальні, русулальні, агарикальні, гастероміцети // Визначник грибів України. — Київ : Наукова думка, 1979. — Т. 5. — 566 с.
- ↑ Список видів роду Inocybe. Species Fungorum. Архів оригіналу за 31 жовтня 2020. Процитовано 21.11.2019.
- Костіков І. Ю. та інші. Ботаніка. Водорості та гриби: Навчальний посібник. — К. : «Арістей», 2006. — С. 391. — ISBN 966-8458-76-2.
- Зерова М. Я., Єлін Ю. Я., Козьяков С. М. Гриби: їстівні, умовно їстівні, неїстівні, отруйні. — Київ : Урожай, 1979. — С. 200–203.
|
Це незавершена стаття з мікології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
