Полум'яниста готика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Полум'яниста готика[1] (фр. Flamboyant) — історико-художній стиль, характерний для пізнього етапу розвитку готики, популярний у Франції, Іспанії і Португалії у XV столітті. В Англії мода на полум'янисту готику з'явилася і минула у другій половині XIV століття, а у XV столітті головним чином панував «перпендикулярний стиль». В Німеччині в цей ж час панувала «особлива готика» (нім. Sondergotik).

Це стиль виник з променистої готики і був відзначений ще більшою увагою до прикрас. Назва полум'янистої готики походить від схожих на язики полум'я узорів орнаментів і сильного подовження фронтонів і вершин арок. Часто зустрічаються орнаменти в формі «риб'ячий пузир». Стиль мануеліну в Португалії і пізньоготичний стиль ісабеліно в Іспанії в кінці XV і на початку XVI століття стали ще більш екстравагантними продовженнями цього архітектурного стилю.

Початково термін «полум'яниста готика» використовувався з критичним відтінком. Він був введений французьким істориком Шарлем-Віктором Ланглуа (Langlois, 1863–1929), який вважав «полум'янисті форми» виродженням готичного стилю. І лише у 1972 році побачило світ узагальнювальне і неупереджене дослідження канадського історика Р. Санфеона «Полум'яниста готика у Франції».

Приклади[ред. | ред. код]

Руан[ред. | ред. код]

Церква Сан Маклу[ред. | ред. код]
Церква Сан Маклу, західний портал

Одним з прикладів полум’янистої готики вчені називають цекрву Сан Маклу в Руані. Вона присвячена бретонському святому Малу, будова церкви почалася в 1437 році,[2] за іншими даними в 1436 році.[3] Особливістю церкви є західна сторона з п’ятьма порталами та дерев’яними дверима, які стилістично належать вже до наступної епохи Ренесансу. Патронами церкви були багаті руанські купці, одна з сімей – Дифури – були відповідальними за вибір архітектора та стилю церкви. [4]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Т. Є. Казанцева, О. Г. Заречнюк. Стилістика та дизайн масверків вікон і порталів львівських будівель XV – початку XX ст. (на основі натурних досліджень).
  2. Église Saint-Maclou | Rouen.fr. www.rouen.fr. Процитовано 2019-11-03. 
  3. Eglise paroissiale Saint-Maclou. Mérimée database. Процитовано 2019-11-03. 
  4. Neagley, Linda Elaine (1988). The Flamboyant Architecture of St.-Maclou, Rouen, and the Development of a Style. Journal of the Society of Architectural Historians 47 (4). с. 374–396. ISSN 0037-9808. doi:10.2307/990382. Процитовано 2019-11-03. 

Література[ред. | ред. код]

  • Пламенеющая готика[недоступне посилання з липень 2019] // Власов В. Г. Новый энциклопедический словарь изобразительного искусства: В 10 т. — Спб.: Азбука-классика, 2004–2009 (рос.)