Антонов Олег Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антонов Олег Костянтинович
Антонов Олег Костянтинович.jpg
Народився 25 січня (7 лютого) 1906
Q4463393?, Voronov Parishd, Подольський повітd, Московська губернія, Російська імперія
Помер 4 квітня 1984(1984-04-04)[1][2][…] (78 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Національність росіяни
Діяльність авіакосмічний інженер, інженер, винахідник, політик, викладач університету
Галузь конструктор і авіакосмічний інженер[d]
Alma mater Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого
Науковий ступінь доктор технічних наук
Вчене звання професор[d]
Знання мов російська
Заклад ДКБ ім. Яковлєва і Авіаційний науково-технічний комплекс імені Олега Антонова
Учасник німецько-радянська війна
Членство НАН України, Російська академія наук і Академія наук СРСР
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія КПРС
Автограф Sign of Oleg Antonov.png
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Вітчизняної війни I ступеня орден Трудового Червоного Прапора медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За оборону Москви» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці» медаль «За освоєння цілинних земель» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» медаль «60 років Збройних Сил СРСР» медаль «У пам'ять 800-річчя Москви» Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Ленінська премія Сталінська премія
медаль «Партизанові Вітчизняної війни»

Оле́г Костянти́нович Анто́нов (25 січня (7 лютого) 1906(19060207), с. Троїці (нині Подольського району Московської області) — 4 квітня 1984, Київ) — радянський літакобудівельник, один із провідних авіаконструкторів СРСР. Доктор технічних наук, академік АН УРСР і АН СРСР, Герой Соціалістичної Праці (5.02.1966). Депутат Верховної Ради СРСР 5—11 скликань. Член ЦК КПУ в 1966—1984 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в родині інженера-будівельника. З молодих років захоплювався авіабудуванням, відвідував шкільний гурток любителів авіації. Почав він, як і численні авіаконструктори, з конструювання планерів. Перший його планер «Голуб», зроблений з фанери і водопровідних труб у 1924 p., відзначено грамотою за оригінальну і гарну конструкцію. Це зміцнило бажання будувати нові літальні апарати.

1924 року під час навчання в Саратовському індустріальному технікумі збудував свій перший планер. 1925-го вступив до машинобудівного факультету Ленінградського Політехнічного Інституту, який закінчив 1930. Олег Костянтинович згадував, що, навчаючись у Ленінградському політехнічному інституті, «пік планери як млинці». Проекти молодого конструктора, що з'являлися один за одним, вирізнялися сміливістю та оригінальністю, завойовували загальне визнання.

Після закінчення інституту О. К. Антонов одержує направлення до Москви для організації Центрального бюро планерних конструкцій та налагоджування їх серійного виробництва. Тут він побудував планери, що зіграли видатну роль у становленні планеризму. У 1933 р. 27-річний О. К. Антонов — головний конструктор планерного заводу в Тушино (Москва). Тут він створив літальні апарати, на яких встановлено численні світові рекорди. На випущених заводом планерах, що надходили у всі аероклуби СРСР, проходили підготовку майбутні авіатори і ставилися численні аеродинамічні досліди.

Антонов був одним з основоположників радянського планеризму. Створив близько 30 типів планерів, у тому числі і серійні. У 19381940-их роках працював провідним інженером в ДКБ (дослідно-конструкторське бюро) О. С. Яковлєва, у 1940—1941 роках на заводі «Красный лётчик» над легким літаком зв'язку, у 1943—1946 роках — 1-й заступник головного конструктора ДКБ Яковлєва. У 19451946 роках — начальник філіалу цього ДКБ у Новосибірську. Член ВКП(б) з 1945 року.

З 1946 року — головний конструктор ДКБ (1952 переведено до Києва), що було організоване на базі цієї філії. У 19621984 роках — генеральний конструктор ДКБ Міністерства авіаційної промисловості СРСР у місті Києві.

У роки війни планери О. К. Антонова отримали несподіване широке застосування. Як зазначає Ігор Шаров у своїй книжці, більш як 600 транспортно-десантних планерів А-7 регулярно доставляли солдатів, техніку, бойове спорядження на різних ділянках фронту, їх широко використовували для допомоги партизанам. Олега Костянтиновича нагороджено медаллю «Партизану Вітчизняної війни» першого ступеня. До безмоторних апаратів О. К. Антонов зберіг прихильність на все життя. Завдяки їм, за словами Б. Є. Патона, «він став великим конструктором великої авіації». Він будував планери і дельтаплани майже до кінця свого життя. Однак головною його справою стали літаки.

У післявоєнні роки під керівництвом Антонова розроблено транспортні літаки Ан-8, Ан-12, Ан-22, Ан-26, Ан-32, Ан-72, Ан-124 (літак «Руслан», найбільший серійний вантажний літак у світ, кодове ім'я в НАТО — «Condor»), багатоцільові літаки Ан-2, Ан-14, Ан-28, що здатні базуватися на непідготованих смугах довжиною до 550 метрів, пасажирські літаки Ан-10, Ан-24, цільнометалеві планери А-10, А-11, А-13, А-15, мотопланер Ан-13, ракетний планер А-17, безпілотний літальний апарат і дельтаплани серії «Славутич». Під керівництвом Антонова розроблено систему автоматизованого проектування транспортних літаків, запроваджено клеєзварні з'єднання і композиційні матеріали, розвинено методи авіабудівельної економіки.

Жив у Києві. За однією із версій, трагічно помер після жорстокого побиття міліціонерами.

Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 7).

Галерея літаків[ред. | ред. код]

Праці[ред. | ред. код]

  • На крыльях из дерева и полотна. — М., 1962.
  • Для всех и для себя. — М., 1965.
  • Десять раз сначала. — М., 1969.
  • Планеры и самолёты. — Киев, 1990 та інші.

Громадсько-політична діяльність[ред. | ред. код]

У листопаді 1965 року підписав відкритий лист до ЦК КПРС (так званий лист 78-ми) з протестом проти політичних репресій щодо представників творчої інтелігенції УРСР та дискримінації української літератури[4].

Відзнаки і нагороди[ред. | ред. код]

З 1967 — академік Академії наук Української РСР, з 1981 року академік Академії наук СРСР, доктор технічних наук (1960), професор (1978), заслужений діяч науки і техніки Української РСР.

Нагороджений трьома орденами Леніна (12 липня 1957, 5 лютого 1966, 3 квітня 1975), орденами Жовтневої Революції (26 квітня 1971), Вітчизняної війни 1-го ступеня (2 липня 1945), Трудового Червоного Прапора (2 листопада 1944), медалями (в тому числі — медаллю «Партизану Вітчизняної війни» 1-го ступеня).

Удостоєний Золотої медалі імені А. Н. Туполєва Академії наук СРСР (1979).

Премії[ред. | ред. код]

Різне[ред. | ред. код]

Створив близько 50 конструкцій навчальних, транспортних і спортивних планерів (наприклад, Рот Фронт-1).

В 1939 на планері «Рот-Фронт-7» (РФ-7) конструкції Антонова Ольга Василівна Клепікова встановила абсолютний міжнародний рекорд по дальності польоту на планері (749,203 км).

Сконструював літак АН-2, який широко застосовується в народному господарстві країни; створив ряд транспортних і пасажирських турбогвинтових літаків, в тому числі літак АН-10.

У роки ІІ світової війни планери Антонова отримали несподівано широке застосування. Як зазначає Ігор Шаров, понад 600 транспортно-десантних планерів А-7 регулярно доставляли солдатів, техніку, бойове спорядження на різних ділянках фронту, широко використовувались для допомоги партизанам. Конструктора було нагороджено медаллю «Партизану Вітчизняної війни» першого ступеня.

До безмоторних апаратів Антонов зберіг прихильність на все життя. Завдяки їм, за словами Патона, «він став великим конструктором великої авіації». Він будував планери і дельтаплани майже до кінця свого життя. Однак головною його справою стали літаки. Особисто Антоновим і під його керівництвом виконано понад 50 конструкторських розробок, спроектовано і побудовано десятки літаків різноманітного класу і призначення.

У серпні 1947 р. здійснено перший зліт знаменитого первістка і довгожителя Антонова — Ан-2. З 1949 р. Ан-2 будується серійно. Іншого такого прикладу світова практика не знає. Задуманий як сільськогосподарський, Ан-2 швидко став багатоцільовим, отримав 16 модифікацій і набув 40 професій, зв'язав з промисловими центрами віддалені гірські селища, райони тундри і тайги, стоянки буровиків, полярників, добре зарекомендував себе в небі Туреччини, Куби, Монголії, північноафриканських країн. Зараз Ан-2 випускають за ліцензією польські літакобудівники.

1958 розробив конструкції суцільнометалевих спортивних планерів А-11 і А-13.

Особисте життя, нащадки[ред. | ред. код]

RR5110-0072R.gif

Антонов Олег Костянтинович він був тричі одружений, батько чотирьох дітей, встиг стати дідусем.

Першою його дружиною була Олена Сергіївна Кочеткова, яка разом з Антоновим проектувала планери, були навіть планери її конструкції. 1936  у них народився син Ролан, який помер у віці 54 років.

З другою дружиною Єлизаветою Аветівною Шахатуні Антонов познайомився 1937 року, через рік вони одружилися. Антонов тоді почав самостійну роботу над літаком ОКА-38, Є. А. Шахатуні розраховувала міцність літаків в ДКБ Лавочкіна. А з 1940 вони стали працювати разом. Під час війни створювали десантні планери, пізніше працювали в ДКБ Яковлєва. Дочка Ганна Антонова народилася 1948-го в Новосибірську. Закінчила Московський фізико-технічний інститут, кандидат технічних наук, професор кафедри вищої математики Національного авіаційного університету в Києві. Донька Ганни — Вєта закінчила факультет міжнародних відносин Київського держуніверситету, живе і працює у Франції.

Третя його дружина Ельвіра Павлівна Антонова — інженер-програміст. Їх донька Олена після МАІ працювала в ДКБ Ілюшина, син Андрій — художник-дизайнер.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Анотаційна дошка на вулиці Антонова в Києві
Меморіальна дошка, Київ, вулиця Огарьова, 1

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]