Південно-Кавказький газогін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Південно-Кавказький газогін позначено зеленим

Газогін Баку — Тбілісі — Ерзурум (Південно-Кавказький газогін) — газогін, яким передбачається прокачування газу з родовища Шах-Деніз (Азербайджан) до південно-західного кордону Туреччини. Офіційно відкритий 25 березня 2007[1]. Передбачалося, що до 2017 пропускна потужність газогону сягне 25 млрд м³ на рік.

Технічна характеристика[ред. | ред. код]

Діаметр газогону — 42 дюйми, протяжність становить 970 км (442 км в Азербайджані, 248 км в Грузії і 280 км від грузино-турецького кордону до Ерзуруму). Довжина кожної рури — 11,5 м. Первісна пропускна здатність газогону, склало 8,8 млрд м³ газу на рік[2]. Для другого етапу розробки родовища Шах-Деніз, потужність буде збільшена до 25 млрд м³ шляхом додавання додаткових циклів і двух нових компресорних станцій, кошторисною вартістю $ 3 млрд. Газогін має потенціал, для транспортування газу туркменських і казахських виробників через запланований Транскаспійський газогін. Азербайджан запропонував розширити його потужність до 60 млрд м³ через будівництво другої лінії газогону[3].

Постачання труб здійснювала японська компанія Sumitomo Metal Industries. Підрядниками проекту були грецька компанія CCIC (в Азербайджані) і французько-американський альянс Spie Capag/Petrofac (у Грузії), ці ж компанії були підрядниками на будівництві азербайджанської і грузинської ділянок нафтогону «Баку-Тбілісі-Джейхан»[4].

Фундатори[ред. | ред. код]

У проекті південно-кавказького газогону беруть участь:

  • BP-Azerbaijan (технічний оператор) — 25,5 %,
  • Statoil (комерційний оператор) — 25,5 %,
  • ГНКАР — 10 %,
  • LUKoil — 10 %,
  • NICO — 10 %,
  • Total — 10 %,
  • TPAO — 9 %.[5]

На терені Азербайджану і Грузії газогін проходить паралельно нафтогону БТД (в 10-28 метрах). У ряді місць використана можливість одночасного укладання рур ПКТ і БТД, що дозволило звести до мінімуму вплив на навколишнє середовище або вплив до географічних небезпек[6]

Економічний ефект[ред. | ред. код]

Перша мета газогону подача газу до Туреччини і Грузії . Будучи транзитною країною, Грузія має права відбирати 5% від річного потоку газу по газогону замість тарифу і може придбати ще 0,5 млрд м³ газу на рік за пільговою ціною. У довгостроковій перспективі Південно-Кавказький газогін буде постачати до Європи каспійський природний газ через планований Південний газовий коридор, що має складатися з Трансадріатичного і Трансанатолійського газогонів[7]

Дивись також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кавказ. МЕМО.РУ
  2. Shah Deniz taps primed. Upstream Online (NHST Media Group). 2006-09-14. (необхідна підписка). Процитовано 2008-04-06. 
  3. Socor, Vladimir (2012-09-11). Azerbaijan Drives the Planning on Trans-Anatolia Gas Pipeline Project. Eurasia Daily Monitor 9 (164) (Jamestown Foundation). Процитовано 2012-09-12. 
  4. ИНМАРСИС
  5. ИНМАРСИС
  6. Экспортные трубопроводы
  7. Socor, Vladimir (15 January 2014). SCP, TANAP, TAP: Segments of the Southern Gas Corridor to Europe. Eurasia Daily Monitor 11 (8) (Heritage Foundation). Процитовано 18 January 2014.