Radioplane OQ-2
| RQ-4, OQ-2, OQ-3, OQ-7, OQ-13, OQ-14, та TDD | |
|---|---|
| |
| Призначення | Дрон мішень |
| Виробник | Radioplane |
| Перший політ | 1939 |
| Основні користувачі | Повітряні сили армії США |
| Кількість | 15.000 одиниць |
OQ-2 — дрон-мішень виробництва компанії Radioplane, перший серійний БПЛА у Сполучених Штатах. Подальша версія, OQ-3, стала найбільш широко використовуваним безпілотним літальним апаратом у США, понад 9400 одиниць було створено під час Другої світової війни.
Історія[ред. | ред. код]
OQ-2 спочатку був невеликою моделлю радіокерованого літака, розробленою Волтером Райтером. Конструкцію разом із конструкцією двигуна придбав актор Реджинальд Денні, який продемонстрував іншу модель армії США в 1940 році. Назвавши нову конструкцію RP-2, він продемонстрував кілька оновлених версій армії таких як RP-2, RP-3 і RP-4 у 1939 році.[1]
У 1940 році армія розмістила замовлення на 53 одиниці RP-4 (деякі джерела називають RP-4 OQ-1, але це позначення ніколи не було йому присвоєно). Це невелике замовлення призвело до набагато більшого замовлення в 1941 році на схожий RP-5, який став OQ-2 армії США. OQ означає «субмасштабну ціль». Військово-морські сили США також купили безпілотник, назвавши його TDD-1, для Target Drone, Denny, 1. Тисячі були побудовані, виготовлені на заводі Radioplane в аеропорту Ван Найс у столичному районі Лос-Анджелеса.
Саме на цій фабриці 26 червня 1945 року армійський фотограф Девід Коновер побачив молоду жінку-монтажницю, на ім'я Норма Джин Догерті, яка, на його думку, мала потенціал як модель. Її сфотографували на заводі, що призвело до її появи на постерах та у журналах у якості пін-ап моделі, яка незабаром змінила ім'я на Мерілін Монро.[1]ISBN 978-0-9897906-0-4</ref>
Опис і варіанти[ред. | ред. код]
OQ-2 — простий літальний апарат, оснащений двоциліндровим двотактним поршневим двигуном потужністю 6 к.с. (4.5 кВт) і приводу двох гвинтів, що обертаються протилежно. Система управління RC була створена компанією Bendix. Запуск здійснювався лише за допомогою катапульти, а якщо він витримав тренування з мішенню, він повертався за допомогою парашута. Шасі використовувалися лише на версіях OQ-2, проданих армії, щоб пом'якшити приземлення на парашуті. Жоден з безпілотних літальних апаратів, включаючи вдосконалені варіанти, які поставляються на флот, не мав шасі. Наступні варіанти, що надходили в армію, не мали шасі.
OQ-2 привів до серії подібних, але вдосконалених варіантів, з OQ-3 / TDD-2 і OQ-14 / TDD-3, виробленими у великій кількості. Протягом війни компанією «Радіоплан» (включаючи ліцензованих підрядників) і конкурентними компаніями була створена низка інших безпілотників-мішеней, більшість з яких так і не досягли стадії прототипу, що пояснює прогалини в послідовності позначення між «OQ-3» і «OQ- 14».
Після закінчення Другої світової війни були проведені різні експерименти з дронами-мішенями Радіоплан. В одному експерименті 1950 року для прокладки дроту військового зв'язку використовувався безпілотник QQ-3 Радіоплан.[2]
За роки війни компанія «Радіоплан» виготовила майже п'ятнадцять тисяч безпілотників. У 1952 році компанія була куплена компанією Northrop.
Вцілілі літаки[ред. | ред. код]
- OQ-2 на виставці в Національному музеї ВПС США в Дейтоні, штат Огайо.[3]
- OQ-2 на виставці в March Field Air Museum в Ріверсайді, Каліфорнія.[4]
- OQ-2 на виставці в Музеї авіаційних безпілотних транспортних засобів у Каддо Міллс, Техас.[5]
- OQ-2 або OQ-3 на виставці в Національному музеї бойових літаків у Дженезео, Нью-Йорк.[6]
- RP-5A на виставці в Західному музеї польотів у Торрансі, Каліфорнія.[7]
- OQ-2A позичено Музею моря, авіації та космосу Intrepid у Нью-Йорку, штат Нью-Йорк, від Національного музею моделей авіації.[8][9][10]
- OQ-2A на виставці в Музеї американської військової служби в Коледж-Стейшн, Техас.[11]
Технічні характеристики (OQ-2)[ред. | ред. код]
Загальна характеристика
- Довжина: 8 футів 8 дюймів (2,65 м)
- Розмах крил: 12 футів 3 дюйми (3,73 м)
- Вага брутто: 104 фунтів (47 кг)
- Силова установка: 1 × Righter O-15-1, 7 к.с. (5 кВт)
Продуктивність
- Максимальна швидкість: 85 миль/год (137 км/год, 74 вузли)
- Витримка: 1 година
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б (Parker, 2013)
- ↑ «Drone Plane Lays Wire» Popular Mechanics, October 1950, p. 96
- ↑ Radioplane OQ-2A. National Museum of the United States Air Force. 20 квітня 2015. Процитовано 13 жовтня 2020.
- ↑ [Untitled]. March Field Air Museum. Процитовано 13 жовтня 2020.
- ↑ BGM-34B ATTACK & MULTI-MISSION RPV. AUVM. Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 12 жовтня 2020.
- ↑ Trzaskos, Brian (March–April 2020), Newest Acquisition: Radioplane Drone (PDF), Hangar Tales, 25 (2), процитовано 13 жовтня 2020
- ↑ Radioplane RP-5A Target Drone. Western Museum of Flight. Процитовано 13 жовтня 2020.
- ↑ Object Record [Target Drone]. National Model Aviation Museum. Процитовано 13 жовтня 2020.
- ↑ Naughton, Russell; Joiner, Stephen (April 2016). The AMA History Project Presents: Biography of Reginald Leigh Denny (PDF). Academy of Model Aeronautics. Процитовано 13 жовтня 2020.
- ↑ Drones: Is the Sky the Limit? Educators Guide. Intrepid Sea, Air & Space Museum Complex. Архів оригіналу за 13 жовтня 2020. Процитовано 13 жовтня 2020.
- ↑ OQ-2A Radio Controlled Target Unit (1941-1950). Museum of the American G.I. 15 квітня 2015. Процитовано 15 квітня 2022.
Джерела
- Parker, Dana T. (2013), Building Victory: Aircraft Manufacturing in the Los Angeles Area in World War II, Cypress, CA, ISBN 978-0-9897906-0-4
Ця стаття містить матеріал, який спочатку походить із веб-статті Грега Гебеля " Безпілотні літальні апарати ", яка існує у відкритому доступі.
Посилання[ред. | ред. код]
- «The Radioplane Target Drone» повна історія радіолітака в епоху Другої світової війни.