Рак Антін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рак Антін
Народився 1876
Помер 1958
Діяльність громадський активіст

Антін Рак (18761958, Відень) — громадський діяч у Любачеві, Винниках, Стрию й у Львові.

Родом з Сурохова Ярославського повіту (Галичина), суддя апеляційного суду у Львові, засланий на Сибір (1915–1920). Голова Товариства прихильників мистецтва у Львові (1930–1939), співробітник журналу «Життя і Право».

Біографія[ред. | ред. код]

Антін Рак належав до найзаслуженіших для української справи людей у Винниках і повіті. Весною 1908 р. А.Рака призначено до повітового суду т.зв. комісаром для спростування ґрунтових книг(приміщення суду знаходилося на теперішній вул. Івасюка, 5).

Населення не німецьких країв тодішньої австро-угорської монархії не могло погодитися з німецькою доктриною, за якою перенесення прав на нерухомість може наступити тільки на підставі писемної згоди і запису в ґрунтові книги. В селах і далі мав силу старий слов'янський звичай переносити речеві права усно, зокрема ж права власності. З часом дійшло до того, що фактичний стан не збігався з записами в ґрунтових книгах. Це мав виправити новий закон.

Роль комісара для спростування ґрунтових книг у галицьких умовах була важлива, бо чесний суддя міг допомогти нашим часто неграмотним селянам. Незабаром виявилося, що суддя Рак — це «білий крук» між суддями-українцями. Це були часи австрійсько-польської влади, за якої державного урядовця вважали великим патріотом, якщо він ходив до церкви, вживав рідну мову, читав свої часописи тощо. Тому здавалося дивним, коли суддя Рак влився в українське патріотичне життя у Винниках та навіть став провідником його.

З українськими сторонами в суді він вживав українську мову і нею ж видавав судові рішення. На закид тодішнього начальника суду — москвофіла, що в суді немає стільки писарських сил, які знали б українську мову, холодно відповів, що треба змінити мовні закони або — писарів. Читальня «Просвіти» була йому другим домом, тоді як австрійському судді було небезпечно брати участь у народній праці.

Коли в неділю 12 квітня 1908 р. прийшла вістка про атентат на намісника Галичини Потоцького, суддя Рак сказав у читальні: «Добре зробили! Те належалося вже давно тому лайдакові (Потоцькому), як і всім старостам та іншим польським цуцикам». На такі слова тоді треба було мати відвагу.

Суддя А. Рак проводив свою діяльність у Винниках і в цілому повіті, дбаючи про національне й економічне піднесення селян. Його стараннями читальня «Просвіти» у Винниках набула більшу площу з будинком у центрі містечка від Крайового виділу. В цей час з 1907 р. по 1914 р. головою винниківської «Просвіти» був Левицький Володимир Лукич. А. Рак був заступником голови — секретарем «Просвіти». У Винниках він створив відділення Національно-демократичної партії.

По закінченні праці над ґрунтовими книгами, А. Рака переведено до окружного суду в Тернополі. Його діяльність там, мабуть, була така сама, бо під час московської окупації в 19141915 рр. його вивезено було в Сибір одним з перших. Там він пробув до 1921 р., а після повернення нові окупанти-поляки дали йому посаду судді.

Він був професійним правником, за що його цінували поляки. Навіть притягнення до судової відповідальності його сина Ярослава у процесі Степана Бандери за вбивство польського міністра Пєрацького, не принесло судді Ракові ніяких небезпечних наслідків: тоді як його син відповідав перед судом, батько виконував обов'язки окружного судді у Львові. Пізніше його переведено на до м. Тарнова, де його застала Друга світова війна. Від 1944 р. жив у Відні. Помер там же в 1958 р.

Дружина — Рак Софія— українська громадська діячка в Галичині.

Син — Рак Ярослав Антонович — український пластовий і політичний діяч, правник.

Література[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.
  • Байцар Андрій. Родина українських патріотів Раків у Винниках// Винниківський вісник № 398-399, грудень 2011 р.
  • Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково — краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Львів-Винники, 2012. — 88 с.
  • Влох Михайло. Винники, Звенигород, Унів та довкільні села: Історико-краєзнавчий збірник. — Чикаго,1970. — 526 с.