Римська колонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Римська колонія (лат. colonia, мн.: coloniae) — у Римські імперії сплановане поселення римських громадян поза Римом, як правила на захопленій території. Мали характерне планування військових укріплень для контролю та утримання в покорі переможених.

Становлення[ред.ред. код]

Після захоплення нової території римляни зазвичай засновували військовий табір Каструм. У разі його успішного функціонування, як правило на перехресті доріг, він розростався. У ньому селилися цивільні колоністи, осідали ветерани та купці з інших провінцій імперії. Селище отримувало статус муніципії. У разі ще більшого зростання, появи великих об'єктів інфраструктури (форуму, амфітеатру, тощо і важливого стратегічного значення, муніціпій отримував статус колонії. В особливих випадках, коли місто досягало вищого (за римськими мірками) ступеня розвитку, або мав статус регіональної столиці, йому дарували повне італійське право, тобто його жителів прирівнювали в правах до жителів Рим а. У такому випадку навколишні землі в його окрузі давали римським ветеранам.

Типи римських колоній[ред.ред. код]

У період Римської республіки існувало два типи колоній:


Наприкінці часів республіки закладено перші колонії поза територією Італії. Після військової реформи Гая Марія ветерани римського війська також отримували земельні наділи і осідали в колоніях.

За Лівієм перші римські колонії були Антемна (Antemnae) і Крустумерій (Crustumerium) засновані у 752 році до н. е.

Див. також[ред.ред. код]

Колонія

Посилання[ред.ред. код]

Jona Lendering, “Coloniae” на Livius.org (англ.)