Російська національна народна армія
| Російська національна народна армія | |
| Дата створення / заснування | 1942 |
|---|---|
 | |
| Країна |
.svg){kind=small} Третій Рейх |
| Наступник | ЗС РФ |
| Час/дата припинення існування | 1943 |
Російська національна народна армія, скорочено «RNNA» — військовий підрозділ нацистської Німеччини, колабораціоністів під час Другої світової війни, очолюваний переважно білими емігрантами, пов'язаними із російським фашистом Анастасієм Вонсяцьким.[1][2]. Роки існування: 1942—1943[3].
Засновниками РННА були білі емігранти, які до того встигли взяти участь у Громадянській війні в Іспанії на боці Франко: Сергій Іванов (перший очільник армії), його брат Микола, Костянтин Кроміаді (начальник штабу), Ігор Сахаров (заступник Іванова).
На початку грудня 1942 року загальна чисельність РННА становила 4000 осіб у складі п'яти батальйонів, особовий склад був переформований у німецьку форму, батальйони були переформовані відповідно до німецьких штатів для східних бойових батальйонів вермахту[4]. При цьому особовий склад був некомплектований:
- штаб — був укомплектований особовим складом на 60 %[2]; «технические подразделения» — 60 %[4];
- 633-й батальйон — укомплектований особовим складом на 75 %[2]; 634-й батальйон — на 75 %[2]; 635-й батальйон — на 75 %[2]; 636-й батальйон на 15[2]—20 %; 637-й батальйон — на 15[2]—20 %.
У зв'язку з частими переходами службовців РННА на бік партизанів німецьке командування спочатку фактично розформувало РННА наприкінці 1942 р., підпорядкувавши її батальйоні німецьким частинам, а потім у 1943 р. створило натомість Російську визвольну армію А. А. Власова, де керівні посади обіймали колишні службовці Червоної армії, а емігранти (у тому числі зі складу РННА) обіймали другорядні посади.
Література[ред. | ред. код]
- С. И. Дробязко. Под знамёнами врага. Антисоветские формирования в составе германских вооружённых сил, 1941—1945. — М.: Эксмо, 2004. — С. 210.
- John Armstrong: Soviet Partisans in World War II. 1964, S. 440 ff.
- Gert Buchheit: Der deutsche Geheimdienst — Geschichte der militärischen Abwehr. List, München 1966, S. 266 f.
- Julius Mader: Hitlers Spionagegenerale sagen aus. Berlin (DDR) 1979, S. 198.
- Timm C. Richter: «Herrenmensch» und «Bandit». LIT, Münster 1998, S. 53.
- Sven Steenberg: Wlassow — Verräter oder Patriot. Wissenschaft und Politik, München 1968, S. 60 ff.
- Jürgen Thorwald: Die Illusion. Droemer Knaur, 1974, S. 129.
- R. Chr. Freiherr von Gersdorff: Soldat im Untergang. 1977, S. 115 f.
- Burkhard von Grafenstein: Vom Putschplan zum militärischen Experiment: Das Unternehmen Graukopf. in: Journal for Intelligence, Propaganda and Security Studies 4, 2, 2010, S. 108–127.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Русская национальная народная армия. // Диверсанты Третьего рейха. — М.: Эксмо; Яуза, 2003. — С. 314—322.
- ↑ а б в г д е ж С. И. Дробязко. Под знамёнами врага. Антисоветские формирования в составе германских вооружённых сил, 1941—1945. — М.: Эксмо, 2004. — С. 132—136.
- ↑ М. И. Семиряга. Коллаборационизм. Природа, типология и проявления в годы Второй мировой войны. — М.: РОССПЭН, 2000. — С. 474.
- ↑ а б Русская национальная народная армия (РННА) // Дробязко С. И., Романько О. В., Семёнов К. К. Иностранные формирования Третьего рейха. — М.: Астрель, 2011. — С. 442—446.