Сайчук Борис Трифонович
| Борис Трифонович Сайчук | |
|---|---|
|
| |
| Народився |
20 червня 1948 Володимир |
| Помер |
12 травня 1996 (47 років) Луцьк |
| Місце проживання | Луцьк |
| Країна |
 СРСР →  Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | науковець |
| Alma mater | Ленінградський університет, Волинський університет |
| Галузь | археологія, історія |
| Заклад | Луцький державний історико-культурний заповідник "Старе місто" |
| Батько | Трифон Семенович Сайчук |
| Діти | Юлія |
Борис Трифонович Сайчук (20.06.1948, Володимир-Волинський — 12.05.1996, Луцьк) — дослідник історії Луцька, археолог.
Батько — Трифон Семенович Сайчук (14 лютого 1898, с. Туропин Вербської волості Володимир-Волинського повіту Волинської губернії — 1 листопада 1979, Володимир-Волинський) — діяч комуністичного руху (псевд. Роман, Скуратович), під час Першої світової війни в 1915 р., внаслідок евакуації населення, потрапив в центральні райони Росії, працював робітником трубного заводу, а в 19 років став червоноармійцем 24-ї Залізної дивізії, командував кулеметним взводом, воював проти Колчака, Дутова, кілька разів був поранений. Член РКП(б) з 1920 р. Навчався у школі ВЧК, брав участь у ліквідації контрреволюційних заколотників. Після закінчення комуністичного університету Білорусі ім. В. І. Леніна (Мінськ) працював у підпільних райкомах КПЗУ у Порицьку, підпільному Віленському окружкомі КПЗБ, очолював Берестейську підпільну партійну організацію КПЗБ. В 1928 р. засуджений до восьми років ув'язнення, яке відбував у седлецькій та гродненській тюрмах. Після виходу з в'язниці виїхав до Радянського Союзу. Працював у райкомах ВКП(б) у Красній Слободі та Слуцьку. В роки Великої Вітчизняної війни був політпрацівником. У повоєнні роки працював головою міськвиконкому Володимира-Волинського. Пам'ять про нього було увіковічено в назві вулиці.
Борис з дитячих років збирав матеріали до історії рідного міста. Свою колекцію старожитностей та щоденник спостережень за земляними роботами у Володимирі передав у новостворений музей у 1967 р.[1]. Після служби в армії 1971 р. вступає на історичний факультет Ленінградського університету. За участь у несанкціонованому владою Слов'яно-Варязькому семінарі Г. С. Лебедєва[2], що пропагандував альтернативний офіційному погляд на історію Київської держави, у 1974 р. виключений з вузу. Відтоді працював на будовах Сибіру.
Після успішного лікування від важкої хвороби, завершує освіту у Волинському педагогічному інституті, з 1986 р. і до трагічної смерті працює молодшим науковим працівником, робітником Луцького історико-культурного заповідника[3]. Формував археологічні та історико-документальні фонди заповідника, проводив археологічний нагляд за земляними роботами на території Старого міста, обстежував підвальні приміщення, досліджував історію забудови Старого міста[4]. Керував розкопками на історичному передмісті Лучеська Гнідаві та на території колишнього двору архімандрита Жидичинського монастиря у Нижньому замку Лучеська (1988 р.), у середмісті та дитинці (1989 р.), розкопував та вивчав фундаменти та підвальні приміщення Хрестовоздвиженської церкви (1990 р.), брав участь у розкопках на дитинці Лучеська у 1991 р. та в рятівних розкопках на Ринку взимку 1992—1993 рр.[5]. Створив об'ємну історико-топографічну картотеку Старого міста Луцька, яка стала в пригоді дослідниками історії Луцька Б. В. Колоску, С. В. Терському, П. О. Троневичу та ін. при написанні їх праць. Зібрана ним унікальна колекція будівельної кераміки Луцька XII—XX ст. лягла в основу створеної спільно з П. О. Троневичем музейної експозиції «Плитниця».
У 1989 р. першим підняв у місцевій пресі замовчуване у суспільстві питання про вшанування місць поховань жертв розстрілів у луцькій тюрмі у червні 1941 р.[6] На сьогодні опубліковано лише частину творчого доробку вченого[7]. Загинув зацькований «краєзнавцями».
Похований на міському кладовищі у Гаразджі.
- ↑ Терський, Святослав (2020). Терський С. В. Археологія міста Володимира.– Володимир-Волинський; Новоград-Волинський: Вид-во «Новоград», 2020 (українська) . Новоград-Волинський, Володимир-Волинський: Видавництво НОВОград. с. 244. ISBN 978-617-7628-54-4.
- ↑ https://statehistory.ru/books/18/Lev-Kleyn_Spor-o-varyagakh/61
- ↑ Терський С. В. (2020). Археологія міста Володимира, с. 31-32; Терський С. В. (2010). Історія археології та історичного краєзнавства Волині. Львів: Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», с. 126—128.
- ↑ Сайчук Б. Т. Реконструкція плану забудови луцького Окольного замку на с.16 ст. та її персоніфікації. — «Старий Луцьк», Луцьк, 1998 р., с. 38 — 58.
- ↑ Сайчук, Борис (1990-1994). Сайчук Б. Т. Луцький посад в світлі археології // Минуле i сучасне Волині (освіта, наука, культура ). Тези доповідей та повідомлень IV-ї Волинської історико-краєзнавчої конференції.— Т. 1.— Луцьк, 1990.— С. 17—19. Сайчук Б. Т. Топографія церковних погостів на обширі луцьких замків та їх забудова // Архітектура Волині.— K., 1992.— C. 28—33. Сайчук Б. Т. До питання про локалізацію церкви Іоанна Хрестителя на Луцькому Ринку // Велика Волинь: минуле i сучасне. Матеріали III-ї міжнародної конференції.— Житомир, 1993.— C. 146—147. Сайчук Б. Т. Локалізація церкви Св. Катерини в Луцьку на основі джерел XVI—XVII ст. // Минуле і сучасне Волині: проблеми джерелознавства.— Луцьк, 1994.— С. 46—48 (українська) .
- ↑ Передрук статті із газети «Молода Волинь» 1989 р.: Сайчук Б. Кляштор Св. Бригіти в Луцьку // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Луцьк в історії Волині та України: наук. зб. — Луцьк, 2010. — Вип. 35 — С. 185.
- ↑ Троневич П. О., Сайчук Б. Т., Хілько М. В. Втрачені християнські храми Луцька. — Луцьк: Діксон, 2001 р. — 80 с.