Складання машин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Складання машин (рос. сборка машин, англ. assembling of machines, нім. Montagemaschinen f pl) – технологічний процес поєднання, координування і фіксації деталей у вузли, а вузлів у машину.

Сутність складання машин[ред. | ред. код]

Остаточною продукцією машинобудівного заводу є машина, що складена з окремих частин. Технологічний процес поєднання, координування і фіксації деталей у вузли, а вузлів у машину називається складанням. В результаті складання досягається необхідне взаємне розташування деталей, що поєднуються, відносна рухомість або нерухомість елементів, що сполучаються, і міцність конструкції.

Будь яка машина складається з окремих частин, з яких найпростішою є деталь (елемент), що не має ніяких з’єднань. Сукупність декількох деталей, що з’єднані і скріплені між собою і представляють самостійну частину машини, називається вузлом. Залежно від конструкції і числа деталей у вузлі вони можуть бути різної складності.

Деталь або вузол, з якого починається складання, називається ба-зовою деталлю або базовою групою. Базова деталь визначає положення всіх інших складальних одиниць. Щоб полегшити процеси складання, використовують технологічні схеми складання, на яких умовно зображена послідовність процесу.

Види поєднань[ред. | ред. код]

Для правильної взаємодії деталей в машині необхідно, щоб їх сполучення мало визначений характер. Одні деталі повинні вільно переміщуватись відносно інших, другі – в роботі не повинні переміщува-тись, але повинні збиратися і розбиратися, треті – після складання повинні залишатися протягом всього часу експлуатації нерухомими. Залежно від цих умов поєднання складових одиниць здійснюється різно. З’єднини деталей в машині підрозділяються на:

– нерозбірні – виконуються зварюванням, клепанням, паянням і т.п.;

– розбірні – виконуються за допомогою кріпильних деталей (болти, гайки, шпонки, ґвинти, шурупи і т.п.) або посадок. При необхідності такі поєднання можна розібрати без порушення їх складових;

– рухомі – дозволяють взаємне переміщення сполучених частин машини;

– нерухомі – після складання взаємне положення елементів повинно залишатись незмінним.

Характер сполучення двох деталей, що входять одна в одну, нази-вається посадкою. Розрізняють таки посадки:

– гаряча – застосовується для поєднання деталей, що в процесі експлуатації не розбираються;

– пресова і легкопресова – виконуються під дією пресів і додатко-вого кріплення шпонками, штифтами, шпильками;

– туга, напружена і щільна – застосовуються для сполучення де-талей, які в процесі експлуатації доводиться розбирати, демонтувати. Посадки забезпечують добре центрування з використанням шпонок, штифтів;

– рухомі – визначаються характером руху поєднаних деталей і швидкістю їх руху.

Види і способи складання машин[ред. | ред. код]

Залежно від конструктивних особливостей машини, трудомісткості і масштабів виробництва технологічний процес складання можна здійснити різними способами. Складання буває:

– стаціонарним, при якому об’єкт, що складається, на протязі всього процесу складання залишається на одному робочому місті (застосовується при виготовленні унікальних і важких великогабаритних машин);

– рухомим, при якому об’єкт, що складається, в процесі складання переміщується з одного робочого місця до іншого. Це переміщення може бути як безперервним, так і періодичним.

За організаційною ознакою складання ділиться на:

– концентроване, що передбачає виконання бригадою робітників всіх складальних робіт на одному робочому посту (стенді, столі і т.п.). У зв’язку з малим фронтом робіт, тривалість процесу при використанні цього методу більше, чим при інших. Тому спосіб концентрованого складання застосовують рідко, в основному при виготовленні одиничних виробів;

– диференційоване, що базується на розділенні процесу складання на ряд операцій, кожна з яких виконується на окремому робочому посту. Цей спосіб дозволяє працювати над всіма вузлами однієї машини водночас, що різко скорочує час складання машини. У свою чергу диференційоване складання може бути стаціонарним і рухомим.

Стаціонарний монтаж застосовується в важкому машинобуду-ванні, коли великі машини переміщувати в процесі монтажу недоцільно. В цьому випадку робітники переходять від одного об’єкту до іншого і виконують технологічні операції у визначеній послідовності.

Рухомий монтаж передбачає переміщення об’єкту складання від поста до поста по мірі виконання складальних робіт. На кожному посту виконується визначена операція. В умовах крупносерійного і масового виробництва найбільшу ефективність дає рухоме диференційоване складання, що організоване за поточним способом, який характеризується безперервністю, розділенням процесу на простіші операції, спеціалізацією обладнання, інструменту, пристосувань і засобів транспорту.

Таким чином, створюється машина, що являє собою сполучення механізмів, які виконують доцільний рух, що необхідний для вико-нання корисної роботи або для перетворення енергії.


Машина відповідає своєму призначенню тільки в тому випадку, якщо вона характеризується такими необхідними якостями:

– продуктивність – чим вона вища, тим нижча собівартість продукції;

– економічність – машина повинна мати великий коефіцієнт корисної дії, займати меншу площу, витрачати менше енергії, палива;

– експлуатаційна надійність – здатність машини до тривалої безвідмовної роботи при мінімальних ремонтних витратах;

– довговічність – здатність машини і її вузлів протистояти впливу старіння, зносу, корозії і т.п.;

– технологічність конструкції – ступінь відповідності конструкції машини оптимальним умовам виробництва при заданому масштабі випуску продукції;

– вартість – залежить від маси машини, чим вона менше, тим більше економія металу і тим нижче вартість машини.

І насамперед машина повинна повністю відповідати вимогам і но-рмам конструкторської документації, технічних умов і стандартів.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]