Соснове

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Соснове (значення).
смт Соснове
Sosnove s.png
Герб Соснового
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Березнівський район Березнівський район
Рада Соснівська селищна рада
Код КОАТУУ: 5620455700
Облікова картка смт Соснове 
Основні дані
Засноване II пол. XVIII ст.
Статус з 1959 року
Площа 1,42 км²
Населення ▼ 2002 (01.01.2017)[1]
Густота 1433.8 осіб/км²
Поштовий індекс 34652
Телефонний код +380 3653
Географічні координати 50°49′18″ пн. ш. 27°00′20″ сх. д. / 50.82167° пн. ш. 27.00556° сх. д. / 50.82167; 27.00556Координати: 50°49′18″ пн. ш. 27°00′20″ сх. д. / 50.82167° пн. ш. 27.00556° сх. д. / 50.82167; 27.00556
Водойма р. Случ, Стави, Смородинка
Відстань
Найближча залізнична станція: Малинськ
До станції: 56 км
До райцентру:
 - автошляхами: 29 км
Селищна влада
Адреса 34652, Рівненська обл., Березнівський р-н, смт. Соснове, вул. Шевченка, 5
Голова селищної ради Кот Микола Володимирович
Карта
Соснове. Карта розташування: Україна
Соснове
Соснове
Соснове. Карта розташування: Рівненська область
Соснове
Соснове

Commons-logo.svg Соснове у Вікісховищі

Соснове (до 1946 року — Людвипіль) — селище міського типу в Україні, у Березнівському районі Рівненської області. Населення — 2 088 мешканців (перепис 2001 р.).

Географія[ред. | ред. код]

Селище розташоване на Волинському Поліссі на лівому березі річки Случі, за 25 км від районного центру, за 56 км від залізничної станції Малинськ і за 47 км від залізничної станції Моквин, що на лінії Рівне—Сарни.[2][3][4][5]

Відстань шосейними шляхами до Березного — 29 км,[6] фізична відстань до Києва — ~231,1 км.[7]

Сусідні населені пункти:[7]

Rose des vents Адамівка Rose des vents
Губків
Великі Селища 		N Вілля
W    Соснове    E
S
Хмелівка Глибочок

Біля Соснового по обидва береги Случа розкинувся унікальний природний об'єкт – Соколині гори. На площі у 510 га тут діє ландшафтний заказник «Соколині гори», який входить до Надслучанського регіонального ландшафтного парку. Ця місцина являє собою високі, до 25 метрів гранітні скелі, вкриті лісами або поодинокими деревами. З рідкісних рослин тут росте азалія понтійська, ковила пірчаста та смілка литовська.

Історія[ред. | ред. код]

Новий час[ред. | ред. код]

Поселення Людвипіль було засновано в 2-й пол. XVIIIст. Онуфрієм Бєжиньским (pol. - Onufry Bierzyński). Сином Фелікса Бєжиньского (pol. - Feliks Bierzyński) якому в 1755р. Потоцькими було передано у власність поселення - Селища (pol. - Seidliszcza, нова назва - Великі Селища), до якого Потоцьким в 1720р. було перенесено "ośrodek dóbr" з Губкова, розташованого на протилежному березі р. Случ, яке було сильно зруйноване шведським військом, а потім спустошене тифом.[8] Назва - Людвипіль (pol. - Ludwipol) походить від імені дружини Онуфрія Бєжиньского - Людвіки (Ludwika z Ponińskich).[9]

Після входження Правобережної України до Російської імперії Людвипіль 1795 року включено до складу Ровенського повіту. В 1798 році у Людвиполі був 141 двір, де проживало 860 чоловік, а в 1812 році кількість дворів зменшилась до 115, населення — до 740 чоловік.[10][5]

На початку XIX століття у селі діяла суконна мануфактура. У 1850 році у Людвиполі відкрито паперову фабрику, яка працювала на місцевій сировині. Поміщик заснував винокурний завод. Завдяки вигідному розташуванню — через Людвипіль йшли торгові шляхи з Корця на Березне, Степань, Вербче, Пінськ. Водним шляхом сплавляли ліс і перевозили різні товари. Тільки в 1850 році від людвипільської пристані відправлено 89 плотів з товарами на 27,5 тис. карбованців.[11][5]

У середині XIX століття у Людвиполі налічувалося 80 будинків, населення — близько 670 осіб, понад 60 відсотків з них займалися землеробством, решта — кустарними промислами, торгівлею, сплавом лісу.[5]

У 1867 році робітники спалили паперову фабрику, а суконна згоріла в 1879 році. За даними 1884 року, у Людвиполі був пивзавод, кілька боєнь, 22 невеликі крамниці. На рік проводилося три ярмарки і щотижня — базари. З 1866 року Людвипіль був центром волості, він належав до категорії містечок. У ньому проживало 850 мешканців[12], а на кінець століття кількість їх зросла до 1428 чоловік.[13][5]

Новітній час[ред. | ред. код]

Медична допомога населенню запроваджена на початку XX століття. 1913 року мешканців села обслуговували лікар і акушерка та одна приватна аптека. 1913 року в містечку відкрито поштово-телеграфну контору.[5]

Українська Народна Республіка[ред. | ред. код]

У січні 1918 року Людвиполь зайняли радянські війська. З 20 лютого 1918 року до середини 1919 року перебував у складі УНР. У кінці травня 1919 року у Людвипіль ввійшли частини 1-ї Української радянської дивізії. Проте вже в серпні 1919 року їх вибили польські загони. 5 липня 1920 року формування радянської 44-ї стрілецької дивізії 12-ї армії знову взяли контроль над селом[14]. Польські війська повернулись у вересні 1920 року, а за Ризьким договором західноукраїнські землі відійшли до Польщі.[5]

Міжвоєнний період[ред. | ред. код]

В 1921 році у Людвиполі налічувалося 180 будинків і понад 1200 чоловік населення[15]. Він вважався містечком, належав до Ровенського повіту, а з 1925 року до новоствореного Костопільського повіту, став центром Людвипільської гміни, до якої входило 73 громади. За даними «Адресної книги Польщі», у поселені 1930 року проживало 1239 осіб.[5]

Друга світова війна[ред. | ред. код]

У вересні 1939 року, відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа, Людвипіль в складі західноукраїнських земель переходить до СРСР. 1940 року Людвипіль став районним центром новоствореного Соснівського району[а 1], але був віднесений до категорії сіл.[5]

29 червня 1941 року німецькі війська зайняли Людвипіль. Тут було розміщено великий гарнізон і поліцейську управу. За період окупації було розстріляно 1317 мешканців району, вивезено 128 осіб. На початку 1942 року німці створили в селищі гетто, куди зігнали все єврейське населення, а потім знищили його. 10 січня 1944 року німці були вибиті з Людвипіля військами 1-го Українського фронту.[5]

28 березня 1943 року відбувся великий бій Української Повстанської Армії з німцями біля Людвиполя. Каральні загони німці озброєні артилерією та мінометами, були стягнуті сюди з Рівного, Костополя, Межиріччя і Березного та нараховували більше 1500 вояків. Відділ повстанців відбив 4 атаки карателів. Тоді німецьке командування терміново направило туди частину СС, але і це не переломило ходу бою. Повстанці не здали міста. Було спалено 5 автомашин, загинуло 58 окупантів. Втрати УПА склали 10 вбитих і поранених[16].

Борисенко Галина Тимофіївна
Рудик Ніна Тимоіївна

Ветерани Німецько-радянської війни[ред. | ред. код]

Борисенко Галина Тимофіївна народилася 1926 року на Сумщині.

1943 року була призвана на фронт, закінчила снайперську школу. Після закінчення була відправлена в трофейний батальйон запасного полку другого ешалону 47-ї армії. Зі своєю армією пройшла дорогами Польщі.

Після закінчення війни повернулася в рідний край і продовжувала навчання в Охтирському педагогічному училищі. 1947 року приїхала на роботу в Рівненську область, Березнівський район.

Нагороджена медалями:

Рудик Ніна Тимофіївна, народилася 1926 року. З 1941 по 1945 рік перебувала на фронті, брала участь у визволенні В'язьми, Мінська, Смоленська, обороні Москви, визволенні Кеніґсберґу. Військове звання — рядова. Після війни працювала головним бухгалтером Соснівського побут комбінату.

Нагороди:


Лещинський Ульян Васильович, народився 1900 р. в Людвиполі. Рядовий 5-ої стрілецької роти 427-ого стрілецького полку, 192 стрілецької Оршанської червонопрапорної дивізії. З 12.02.1944 р. воював у складі Західного фронту. Брав участь у визволенні Смоленська. З 05.06.1944 р. воював у складі 3-ого Білоруського фронту. Брав участь у визволенні міст Білорусі (Мінська, Орши, Борисова, Гродно), Литовської РСР, Західної Пруссії, а саме Кеніґсберґа, та інших міст. 28.01.1945 р. в бою за м. Найнхаузен, Західна Пруссія, тричі ходив в атаку та власноруч знищив 3-ох гітлерівських солдат, гранатами вивів зі строю кулеметну точку противника. За цей подвиг приказом командира 192 стрілецької Оршанської дивізії № 043 від 12.02.45р. нагороджений орденом «Червоної зірки». 19.01.1945 р. в бою при форсуванні району Ужпияунелен Західна Пруссія першим пішов в атаку та своїм прикладом підняв роту в атаку, власноручно знищив 12-ох гітлерівських солдат. За цей подвиг приказом командира 192 стрілецької Оршанської дивізії № 037 від 07.02.45р. нагороджений орденом «Слави» ІІІ ступені. За мужність та героїзм нагороджений медалью «За Відвагу» приказом командира 192 стрілецької Оршанської дивізії № 109 від 15.11.1944 р. В боях при визволенні м. Кенігсберга був нагороджений медалю «За взяття Кенігсберга». Був поранений та мав тяжку контузію.

Нагороди:

Повоєнний період[ред. | ред. код]

7 березня 1946 році село перейменовано на Соснове — за сосновими деревами навколо поселення.[9][5] Статус селища міського типу з 1959.[2]

З початком радянської окупації Людвипіль був центром Соснівського району. З укрупненням районів Соснівський район було розформовано у 1962 року, а всі населені пункти увійшли до складу Березнівського[17].

Населення[ред. | ред. код]

У 1798 році Людвиполі налічував 141 хату, де мешкало 860 осіб, а в 1812 році кількість хат зменшилась до 115, населення — до 740 осіб.

Згідно з переписом населення 2001 року у Сосновому проживало 2088 осіб.[18]

Динаміка населення[18]
1798 1812 1866 1921 1930 1959 1970 1979 1989 1992 2001 2006 2010 2014
860 740 850 1 208 1 239 1 617 1 929 2 332 2 213 2,2 тис. 2 088 2 058 3 337 3 429

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[19]

Мова Відсоток
українська 99,18 %
російська 0,63 %

Органи влади[ред. | ред. код]

Докладніше: Соснівська селищна рада

Місцеві органи влади представлені Соснівською селищною рада, яка входить до складу Рівненської області України.

Міський голова — Кот Микола Володимирович. До міської ради входить 30 депутатів.[20]

Символіка[ред. | ред. код]

  • Герб: щит розтятий на зелене та золоте поля з золото-чорною сосновою шишкою і перетятий ламано вгорі на перемінні поля.
  • Прапор: квадратне полотнище, розділене вертикально навпіл та горизонтально ламаною лінією (у 6 виступів, на відстані від 1/3 до 1/6 ширини прапора від верхнього краю); верхнє від древка та нижнє з вільного краю поля жовті, два інші — зелені; в центрі нижньої частини — жовто-чорна соснова шишка.

Затверджені селищною радою 30 січня 1998 року. Автори проектів — Андрій Гречило та Юрій Терлецький[21].

Освіта[ред. | ред. код]

Першу парафіяльну школу в селі відкрито 1867 року[22]. В ній навчалося всього 7 хлопчиків. 1902 року почало працювати двокласне сільське училище, його відвідувало 89 хлопчиків і 25 дівчаток.[5] У 1925 році в Людвипільській школі працювало чотири вчителі, началося 282 учні, навчання провадилося виключно польською мовою.

Станом на 2015 рік у Сосновому діє загальноосвітня школа (Соснівський НВК «Гімназія — ЗОШ І ступеня»)[23], дошкільна навчальний заклад «Берізка»[24] і Соснівський професійний ліцей[25].

Культура[ред. | ред. код]

Соснівська міська бібліотека — публічна бібліотека в смт Соснове Рівненської області

Докладніше: Соснівська міська бібліотека

Релігія[ред. | ред. код]

В Сосновому діють релігійні громади:

Відомі уродженці[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. ↑ а б Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  3. ↑ Сосновое / Большая советская энциклопедия. Главн. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Тома 1-30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.)
  4. ↑ Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н Лящук В. О. Соснове // Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 132—139.
  6. ↑ Облікова картка смт Соснове на сайті Верховної Ради України
  7. ↑ а б селище міського типу Соснове — Геопортал адміністративно-територіального устрою України
  8. ↑ Замки та храми України. Губків
  9. ↑ а б Grzegorz Rąkowski. Wołyń. — Київ, 2001. — С. 147.
  10. ↑ Ровенський облдержархів, ф. 639, оп. 2, спр. 1, арк. 52; спр. 12, арк. 89.
  11. ↑ Военно-статистическое обозрение Российской империи, т. 10, ч. 3, стор. 126.(рос.)
  12. ↑ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, t. 5. Warszawa, 1884, стор. 477.(пол.)
  13. ↑ Первая всеобщая перепись населения Российской империи, 1897 г. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей…, стор. 23.(рос.)
  14. ↑ С. М. Буденный. Пройденный путь, кн. 2. М., 1965, стор. 188.
  15. ↑ Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej, t. 9, стор. 55.(пол.)
  16. ↑ Ми йшли до бою
  17. ↑ ЗМІНИ в адміністративно-територіальному устрої Рівненської області (згідно з прийнятими нормативно-правовими актами)
  18. ↑ а б Динаміка чисельності населення міст України
  19. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - 056 Березнівський РАЙОН. Процитовано 15 серпня 2014. 
  20. ↑ Облікова картка Соснівської селищної ради на сайті ВРУ
  21. ↑ Гречило А., Терлецький Ю. Герби та прапори міст і сіл Рівненської області. — Київ, Львів, Рівне, 2002. — С. 54-55.
  22. ↑ ЦДІА УРСР у Києві, ф. 442, оп. 817, спр. 14, арк. 146—147; оп. 818, спр. 37, арк. 11, 12.
  23. ↑ ЗНЗ - Соснове. Рівненська область. ІСУО. Процитовано 2 січня 2015. 
  24. ↑ ДНЗ - Соснове. Рівненська область. ІСУО. Процитовано 2 січня 2015. 
  25. ↑ Коледжі, технікуми, училища, ліцеї в смт Сосновому. osvita.co. Процитовано 2 січня 2015. 

Література[ред. | ред. код]

  • Grzegorz Rąkowski  О. Wołyń Oficyna Wydawnicza "Rewasz" — C. 147
  • Лящук В. О. Соснове // Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 132—139.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Соснове
Flag of Bereznivskiy Raion in Rivne Oblast.png Населені пункти Березнівського району
Міста:
Смт:
Села:
Адамівка · Антонівка · Балашівка · Бистричі · Білка · Більчаки · Богуші · Бронне · Ведмедівка · Велика Купля · Велике Поле · Великі Селища · Вілля · Вільхівка · Вітковичі · Глибочок · Голубне · Городище · Грушівка · Грушівська Гута · Губків · Друхів · Замостище · Зірне · Іванівка · Кам'янка · Карачун · Князівка · Колодязне · Кургани · Лінчин · Малинськ · Малушка · Маринин · Михалин · Моквин · Мочулянка · Новий Моквин · Озірці · Орлівка · Підгало · Поліське · Поляни · Прислуч · Сівки · Совпа · Тишиця · Хмелівка · Хотин · Яблунне · Ялинівка · Яринівка · Яцьковичі
Міста:
Смт:


Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «а», але не знайдено відповідного тегу <references group="а"/>, або ж бракує закриваючого </ref>

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Соснове&oldid=23272064