Соснове
| смт Соснове | |||
|---|---|---|---|
| |||
| Країна |  Україна
| ||
| Область | Рівненська область | ||
| Район/міськрада |  Березнівський район
| ||
| Рада | Соснівська селищна рада | ||
| Код КОАТУУ: | 5620455700 | ||
| Облікова картка | смт Соснове | ||
| Основні дані | |||
| Засноване | II пол. XVIII ст. | ||
| Статус | із 1959 року | ||
| Площа | 1,42 км² | ||
| Населення | ▼ 2002 (01.01.2017)[1] | ||
| Густота | 1433.8 осіб/км² | ||
| Поштовий індекс | 34652 | ||
| Телефонний код | +380 3653 | ||
| Географічні координати | 50°49′18″ пн. ш. 27°00′20″ сх. д. / 50.82167° пн. ш. 27.00556° сх. д.Координати: 50°49′18″ пн. ш. 27°00′20″ сх. д. / 50.82167° пн. ш. 27.00556° сх. д. | ||
| Водойма | р. Случ, Стави, Смородинка | ||
| Відстань | |||
| Найближча залізнична станція: | Малинськ | ||
| До станції: | 56 км | ||
| До райцентру: | |||
| - автошляхами: | 29 км | ||
| Селищна влада | |||
| Адреса | 34652, Рівненська обл., Березнівський р-н, смт. Соснове, вул. Шевченка, 5 | ||
| Голова селищної ради | Кот Микола Володимирович | ||
| Карта | |||
  Соснове | |||
 Соснове | |||
|
| |||
Соснове (до 1946 року — Людвипіль) — селище міського типу в Україні, у Березнівському районі Рівненської області. Населення — 2088 мешканців (перепис 2001 р.).
Географія[ред. | ред. код]
Селище розташоване на Волинському Поліссі на лівому березі річки Случі, за 25 км від районного центру, за 56 км від залізничної станції Малинськ і за 47 км від залізничної станції Моквин, що на лінії Рівне — Сарни[2][3][4][5].
Відстань шосейними шляхами до Березного — 29 км[6], фізична відстань до Києва — ~231,1 км[7].
Сусідні населені пункти:[7]
Біля Соснового по обидва береги Случа розкинувся унікальний природний об'єкт – Соколині гори. На площі у 510 га тут діє ландшафтний заказник «Соколині гори», який входить до Надслучанського регіонального ландшафтного парку. Ця місцина являє собою високі, до 25 метрів гранітні скелі, вкриті лісами або поодинокими деревами. З рідкісних рослин тут росте азалія понтійська, ковила пірчаста та смілка литовська.
Історія[ред. | ред. код]
Новий час[ред. | ред. код]
Поселення Людвипіль було засновано в 2-й пол. XVIII ст. Онуфрієм Бєжиньским (pol. — Onufry Bierzyński). Сином Фелікса Бєжиньского (pol. — Feliks Bierzyński) якому в 1755 р. Потоцькими було передано у власність поселення — Селища (pol. — Seidliszcza, нова назва — Великі Селища), до якого Потоцьким в 1720 р. було перенесено «ośrodek dóbr» з Губкова, розташованого на протилежному березі р. Случ, яке було сильно зруйноване шведським військом, а потім спустошене тифом[8]. Назва — Людвипіль (pol. — Ludwipol) походить від імені дружини Онуфрія Бєжиньского — Людвіки (Ludwika z Ponińskich)[9].
Після входження Правобережної України до Російської імперії Людвипіль 1795 року включено до складу Ровенського повіту. В 1798 році у Людвиполі був 141 двір, де проживало 860 осіб, а в 1812 році кількість дворів зменшилась до 115, населення — до 740 осіб[10][5].
На початку XIX століття у селі діяла суконна мануфактура. У 1850 році у Людвиполі відкрито паперову фабрику, яка працювала на місцевій сировині. Поміщик заснував винокурний завод. Завдяки вигідному розташуванню — через Людвипіль йшли торгові шляхи з Корця на Березне, Степань, Вербче, Пінськ. Водним шляхом сплавляли ліс і перевозили різні товари. Тільки в 1850 році від людвипільської пристані відправлено 89 плотів із товарами на 27,5 тис. карбованців[11][5].
У середині XIX століття у Людвиполі налічувалося 80 будинків, населення — близько 670 осіб, понад 60 відсотків з них займалися землеробством, решта — кустарними промислами, торгівлею, сплавом лісу[5].
У 1867 році робітники спалили паперову фабрику, а суконна згоріла в 1879 році. За даними 1884 року, у Людвиполі був пивзавод, кілька боєнь, 22 невеликі крамниці. На рік проводилося три ярмарки і щотижня — базари. З 1866 року Людвипіль був центром волості, він належав до категорії містечок. У ньому проживало 850 мешканців[12], а на кінець століття кількість їх зросла до 1428 осіб[13][5].
Новітній час[ред. | ред. код]
Медична допомога населенню запроваджена на початку XX століття. 1913 року мешканців села обслуговували лікар і акушерка та одна приватна аптека. 1913 року в містечку відкрито поштово-телеграфну контору[5].
Українська Народна Республіка[ред. | ред. код]
У січні 1918 року Людвиполь зайняли радянські війська. З 20 лютого 1918 року до середини 1919 року перебував у складі УНР. У кінці травня 1919 року у Людвипіль ввійшли частини 1-ї Української радянської дивізії. Проте вже в серпні 1919 року їх вибили польські загони. 5 липня 1920 року формування радянської 44-ї стрілецької дивізії 12-ї армії знову взяли контроль над селом[14]. Польські війська повернулись у вересні 1920 року, а за Ризьким договором західноукраїнські землі відійшли до Польщі[5].
Міжвоєнний період[ред. | ред. код]
В 1921 році у Людвиполі налічувалося 180 будинків і понад 1200 мешканців[15]. Він вважався містечком, належав до Ровенського повіту, а з 1925 року до новоствореного Костопільського повіту, став центром Людвипільської гміни, до якої входило 73 громади. За даними «Адресної книги Польщі», у поселені 1930 року проживало 1239 осіб.[5]
Друга світова війна[ред. | ред. код]
У вересні 1939 року, відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа, Людвипіль в складі західноукраїнських земель переходить до СРСР. 1940 року Людвипіль став районним центром новоствореного Соснівського району[а 1], але був віднесений до категорії сіл.[5]
29 червня 1941 року німецькі війська зайняли Людвипіль. Тут було розміщено великий гарнізон і поліцейську управу. За період окупації було розстріляно 1317 мешканців району, вивезено 128 осіб. На початку 1942 року німці створили в селищі гетто, куди зігнали все єврейське населення, а потім знищили його. 10 січня 1944 року німці були вибиті з Людвипіля військами 1-го Українського фронту[5].
Людвипіль входив до військової округи «Заграва» регіональної групи УПА-Північ[16]. 28 березня 1943 року відбувся великий бій Української Повстанської Армії з німцями біля Людвиполя. Каральні загони німці озброєні артилерією та мінометами, були стягнуті сюди з Рівного, Костополя, Межиріччя і Березного та нараховували більше 1500 вояків. Відділ повстанців відбив 4 атаки карателів. Тоді німецьке командування терміново направило туди частину СС, але і це не переломило ходу бою. Повстанці не здали міста. Було спалено 5 автомашин, загинуло 58 окупантів. Втрати УПА склали 10 вбитих і поранених[17].
Ветерани Німецько-радянської війни[ред. | ред. код]
Борисенко Галина Тимофіївна народилася 1926 року на Сумщині.
1943 року була призвана на фронт, закінчила снайперську школу. Після закінчення була відправлена в трофейний батальйон запасного полку другого ешелону 47-ї армії. Зі своєю армією пройшла дорогами Польщі.
Після закінчення війни повернулася в рідний край і продовжувала навчання в Охтирському педагогічному училищі. 1947 року приїхала на роботу в Рівненську область, Березнівський район.
Нагороджена медалями:
Рудик Ніна Тимофіївна, народилася 1926 року. З 1941 по 1945 рік перебувала на фронті, брала участь у визволенні В'язьми, Мінська, Смоленська, обороні Москви, визволенні Кеніґсберґу. Військове звання — рядова. Після війни працювала головним бухгалтером Соснівського побут комбінату.
Нагороди:
Лещинський Ульян Васильович, народився 1900 р. в Людвиполі. Рядовий 5-ї стрілецької роти 427-го стрілецького полку, 192 стрілецької Оршанської червонопрапорної дивізії.
З 12 лютого 1944 р. воював у складі Західного фронту. Брав участь у визволенні Смоленська.
З 5 червня 1944 р. воював у складі 3-ого Білоруського фронту. Брав участь у визволенні міст Білорусі (Мінська, Орши, Борисова, Гродно), Литовської РСР, Західної Пруссії, а саме Кеніґсберґа, та інших міст.
28 січня 1945 р. в бою за м. Найнхаузен, Західна Пруссія, тричі ходив в атаку та власноруч знищив трьох гітлерівських солдат, гранатами вивів зі строю кулеметну точку противника. За цей подвиг приказом командира 192-ї стрілецької Оршанської дивізії № 043 від 12.02.45р. нагороджений орденом Червоної зірки.
19 січня 1945 р. в бою при форсуванні району Ужпияунелен, Західна Пруссія, першим пішов в атаку та своїм прикладом підняв роту в атаку, власноручно знищив 12 гітлерівських солдат. За цей подвиг приказом командира 192-ї стрілецької Оршанської дивізії № 037 від 07.02.45р. нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня.
За мужність та героїзм нагороджений медаллю «За Відвагу» приказом командира 192-ї стрілецької Оршанської дивізії № 109 від 15.11.1944 р.
У боях при визволенні м. Кенігсберга був нагороджений медаллю «За взяття Кенігсберга». Був поранений та мав тяжку контузію.
Нагороди:
- Орден Червоної Зірки
- Орден Слави III ступеня
- Медаль «За відвагу»
- Медаль «За взяття Кенігсберга»
- Медаль «За перемогу над Німеччиною»
Повоєнний період[ред. | ред. код]
7 березня 1946 році село перейменовано на Соснове — за сосновими деревами навколо поселення[9][5]. Статус селища міського типу з 1959[2].
З початком радянської окупації Людвипіль був центром Соснівського району. З укрупненням районів Соснівський район було розформовано у 1962 року, а всі населені пункти увійшли до складу Березнівського[18].
Населення[ред. | ред. код]
У 1798 році Людвиполі налічував 141 хату, де мешкало 860 осіб, а в 1812 році кількість хат зменшилась до 115, населення — до 740 осіб.
Згідно з переписом населення 2001 року у Сосновому проживало 2088 осіб[19].
| 1798 | 1812 | 1866 | 1921 | 1930 | 1959 | 1970 | 1979 | 1989 | 1992 | 2001 | 2006 | 2010 | 2014 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 860 | 740 | 850 | 1 208 | 1 239 | 1 617 | 1 929 | 2 332 | 2 213 | 2,2 тис. | 2 088 | 2 058 | 3 337 | 3 429 |
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[20]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| Українська | 99,18 % |
| Російська | 0,63 % |
Органи влади[ред. | ред. код]
Місцеві органи влади представлені Соснівською селищною рада, яка входить до складу Рівненської області України.
Міський голова — Кот Микола Володимирович. До міської ради входить 30 депутатів[21].
Символіка[ред. | ред. код]
- Герб: щит розтятий на зелене та золоте поля з золото-чорною сосновою шишкою і перетятий ламано вгорі на перемінні поля.
- Прапор: квадратне полотнище, розділене вертикально навпіл та горизонтально ламаною лінією (у 6 виступів, на відстані від 1/3 до 1/6 ширини прапора від верхнього краю); верхнє від древка та нижнє з вільного краю поля жовті, два інші — зелені; в центрі нижньої частини — жовто-чорна соснова шишка.
Затверджені селищною радою 30 січня 1998 року. Автори проектів — Андрій Гречило та Юрій Терлецький[22].
Освіта[ред. | ред. код]
Першу парафіяльну школу в селі відкрито 1867 року[23]. В ній навчалося всього 7 хлопчиків. 1902 року почало працювати двокласне сільське училище, його відвідувало 89 хлопчиків і 25 дівчаток[5]. У 1925 році в Людвипільській школі працювало чотири вчителі, навчалося 282 учні, навчання провадилося виключно польською мовою.
Станом на 2015 рік у Сосновому діє загальноосвітня школа (Соснівський НВК «Гімназія — ЗОШ І ступеня»)[24], дошкільна навчальний заклад «Берізка»[25] і Соснівський професійний ліцей[26].
Культура[ред. | ред. код]
Соснівська міська бібліотека — публічна бібліотека в смт Соснове Рівненської області.
Релігія[ред. | ред. код]
У Сосновому діють релігійні громади:
- Українська Православна Церква Київського Патріархату.
- Української Православної Церкви Московського Патріархату.
- Церква незалежних євангельських християн.
- Церква християн віри євангельської.
Відомі уродженці[ред. | ред. код]
- Ірина Баковецька (нар. 1985) — українська поетеса, журналістка, композитор і виконавець пісень.
- Жабчик Григорій Лавринович (нар. 1918, с. Будки-Кудренські Людвипільського району, нині смт. Соснове) — учасник Німецько-радянської війни. Кавалер ордена «Вітчизняної війни» та медалі «За відвагу».
- Костюк Аполлон Андрійович (нар. 1925, с. Людвипіль) — учасник Радянсько-японської війни.
- Стерлюс Петро Павлович (нар. 15 березня 1904, с.Людвипіль) — учасник Німецько-радянської війни. Кавалер ордена «За особисту мужність».
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
Коментарі[ред. | ред. код]
- ↑ Об'єднаний з Березнівським районом у грудні 1962 року.
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ а б Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ Сосновое // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- ↑ Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Лящук В. О. Соснове // Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 132—139.
- ↑ Облікова картка смт Соснове на сайті Верховної Ради України[недоступне посилання з травня 2019]
- ↑ а б селище міського типу Соснове — Геопортал адміністративно-територіального устрою України. Архів оригіналу за 19 серпень 2014. Процитовано 15 серпень 2014.
- ↑ Замки та храми України. Губків
- ↑ а б Grzegorz Rąkowski. Wołyń. — Київ, 2001. — С. 147.
- ↑ Ровенський облдержархів, ф. 639, оп. 2, спр. 1, арк. 52; спр. 12, арк. 89.
- ↑ Военно-статистическое обозрение Российской империи, т. 10, ч. 3, стор. 126.(рос.)
- ↑ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, t. 5. Warszawa, 1884, стор. 477.(пол.)
- ↑ Первая всеобщая перепись населения Российской империи, 1897 г. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей…, стор. 23.(рос.)
- ↑ С. М. Буденный. Пройденный путь, кн. 2. М., 1965, стор. 188.
- ↑ Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej, t. 9, стор. 55.(пол.)
- ↑ Коротун, 1996, с. 13
- ↑ Ми йшли до бою
- ↑ ЗМІНИ в адміністративно-територіальному устрої Рівненської області (згідно з прийнятими нормативно-правовими актами)
- ↑ а б Динаміка чисельності населення міст України
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - 056 Березнівський РАЙОН. Процитовано 15 серпня 2014.
- ↑ Облікова картка Соснівської селищної ради на сайті ВРУ. Архів оригіналу за 01.07.2016. Процитовано 15.08.2014.
- ↑ Гречило А., Терлецький Ю. Герби та прапори міст і сіл Рівненської області. — Київ, Львів, Рівне, 2002. — С. 54-55.
- ↑ ЦДІА УРСР у Києві, ф. 442, оп. 817, спр. 14, арк. 146—147; оп. 818, спр. 37, арк. 11, 12.
- ↑ ЗНЗ - Соснове. Рівненська область. ІСУО. Процитовано 2 січня 2015.
- ↑ ДНЗ - Соснове. Рівненська область. ІСУО. Процитовано 2 січня 2015.[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Коледжі, технікуми, училища, ліцеї в смт Сосновому. osvita.co. Процитовано 2 січня 2015.
Книги[ред. | ред. код]
- Коротун І. М., Коротун Л. К. Географія Рівненської області в 3-х частинах. — Рівне, 1996. — 274 с.
Література[ред. | ред. код]
- Grzegorz Rąkowski О. Wołyń Oficyna Wydawnicza «Rewasz» — C. 147
- Лящук В. О. Соснове // Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 132—139.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Соснове |
- «Wołyń» Grzegorz Rąkowski
- Облікова картка Верховної Ради України[недоступне посилання з травня 2019]
- Sosnovoye, Ukraine
- Веб-сайт Березнівської централізованої системи публічно-шкільних бібліотек
| |||||||||||
| ||||||||
