Соснове

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Соснове
Sosnove s.png
Герб Соснового
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Березнівський район Березнівський район
Рада Соснівська селищна рада
Код КОАТУУ: 5620455700
Облікова картка смт Соснове 
Основні дані
Засноване 1708
Статус з 1959 року
Площа 1,42 км²
Населення 2036 (01.01.2011)[1]
Густота 1433.8 осіб/км²
Поштовий індекс 34652
Телефонний код +380 3653
Географічні координати 50°49′18″ пн. ш. 27°00′20″ сх. д. / 50.82167° пн. ш. 27.00556° сх. д. / 50.82167; 27.00556Координати: 50°49′18″ пн. ш. 27°00′20″ сх. д. / 50.82167° пн. ш. 27.00556° сх. д. / 50.82167; 27.00556
Водойма р. Случ, Стави, Смородинка
Відстань
Найближча залізнична станція: Малинськ
До станції: 56 км
До райцентру:
 - автошляхами: 29 км
Селищна влада
Адреса 34652, Рівненська обл., Березнівський р-н, смт. Соснове, вул. Шевченка, 5
Голова селищної ради Кот Микола Володимирович
Карта
Соснове is located in Україна
Соснове
Соснове
Соснове is located in Рівненська область
Соснове
Соснове

Соснове (до 1946 року — Людвипіль) — селище міського типу в Україні, у Березнівському районі Рівненської області. Населення — 2 088 мешканців (перепис 2001 р.).

Географія[ред.ред. код]

Селище розташоване на Волинському Поліссі на лівому березі річки Случі, за 25 км від районного центру, за 56 км від залізничної станції Малинськ і за 47 км від залізничної станції Моквин, що на лінії РівнеСарни.[2][3][4][5]

Відстань шосейними шляхами до Березного — 29 км,[6] фізична відстань до Києва — ~231,1 км.[7]

Сусідні населені пункти:[7]

Rose des vents Адамівка Rose des vents
Губків
Великі Селища
N Вілля
W    Соснове    E
S
Хмелівка Глибочок

Біля Соснового по обидва береги Случа розкинувся унікальний природний об'єкт – Соколині гори. На площі у 510 га тут діє ландшафтний заказник «Соколині гори», який входить до Надслучанського регіонального ландшафтного парку. Ця місцина являє собою високі, до 25 метрів гранітні скелі, вкриті лісами або поодинокими деревами. З рідкісних рослин тут росте азалія понтійська, ковила пірчаста та смілка литовська.

Історія[ред.ред. код]

Новий час[ред.ред. код]

Поселення Людвипіль було засновано в 1729 році уцілілими жителями села Губків, розташованого на протилежному березі р. Случ, яке в 1708 було сильно зруйновано шведським військом, а потім спустошено тифом. За письмовими згадками на 1727 рік в селі залишилося лишень 38 дворів.[8] Назва походить від ім'я одної з колишніх власниць села.[9]

Після входження Правобережної України до Російської імперії Людвипіль 1795 року включено до складу Ровенського повіту. В 1798 році у Людвиполі був 141 двір, де проживало 860 чоловік, а в 1812 році кількість дворів зменшилась до 115, населення — до 740 чоловік.[10][5]

На початку XIX століття у селі діяла суконна мануфактура. У 1850 році у Людвиполі відкрито паперову фабрику, яка працювала на місцевій сировині. Поміщик заснував винокурний завод. Завдяки вигідному розташуванню — через Людвипіль йшли торгові шляхи з Корця на Березне, Степань, Вербче, Пінськ. Водним шляхом сплавляли ліс і перевозили різні товари. Тільки в 1850 році від людвипільської пристані відправлено 89 плотів з товарами на 27,5 тис. карбованців.[11][5]

У середині XIX століття у Людвиполі налічувалося 80 будинків, населення — близько 670 осіб, понад 60 відсотків з них займалися землеробством, решта — кустарними промислами, торгівлею, сплавом лісу.[5]

У 1867 році робітники спалили паперову фабрику, а суконна згоріла в 1879 році. За даними 1884 року, у Людвиполі був пивзавод, кілька боєнь, 22 невеликі крамниці. На рік проводилося три ярмарки і щотижня — базари. З 1866 року Людвипіль був центром волості, він належав до категорії містечок. У ньому проживало 850 мешканців[12], а на кінець століття кількість їх зросла до 1428 чоловік.[13][5]

Новітній час[ред.ред. код]

Медична допомога населенню запроваджена на початку XX століття. 1913 року мешканців села обслуговували лікар і акушерка та одна приватна аптека. 1913 року в містечку відкрито поштово-телеграфну контору.[5]

Українська Народна Республіка[ред.ред. код]

У січні 1918 року Людвиполь зайняли радянські війська. З 20 лютого 1918 року до середини 1919 року перебував у складі УНР. У кінці травня 1919 року у Людвипіль ввійшли частини 1-ї Української радянської дивізії. Проте вже в серпні 1919 року їх вибили польські загони. 5 липня 1920 року формування радянської 44-ї стрілецької дивізії 12-ї армії знову взяли контроль над селом[14]. Польскі війська повернулись у вересні 1920 року, а за Ризьким договором західноукраїнські землі відійшли до Польщі.[5]

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

В 1921 році у Людвиполі налічувалося 180 будинків і понад 1200 чоловік населення[15]. Він вважався містечком, належав до Ровенського повіту, а з 1925 року до новоствореного Костопільського повіту, став центром Людвипільської гміни, до якої входило 73 громади. За даними «Адресної книги Польщі», у поселені 1930 року проживало 1239 осіб.[5]

Друга світова війна[ред.ред. код]

У вересні 1939 року, відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа, Людвипіль в складі західноукраїнських земель переходить до СРСР. 1940 року Людвипіль став районним центром новоствореного Соснівського району[а 1], але був віднесений до категорії сіл.[5]

29 червня 1941 року німецькі війська зайняли Людвипіль. Тут було розміщено великий гарнізон і поліцейську управу. За період окупації було розстріляно 1317 мешканців району, вивезено 128 осіб. На початку 1942 року німці створили в селищі гетто, куди зігнали все єврейське населення, а потім знищили його. 10 січня 1944 року німці були вибиті з Людвипіля військами 1-го Українського фронту.[5]

28 березня 1943 року відбувся великий бій Української Повстанської Армії з німцями біля Людвиполя. Каральні загони німці озброєні артилерією та мінометами, були стягнуті сюди з Рівного, Костополя, Межиріччя і Березного та нараховували більше 1500 вояків. Відділ повстанців відбив 4 атаки карателів. Тоді німецьке командування терміново направило туди частину СС, але і це не переломило ходу бою. Повстанці не здали міста. Було спалено 5 автомашин, загинуло 58 окупантів. Втрати УПА склали 10 вбитих і поранених[16].

Борисенко Галина Тимофіївна
Рудик Ніна Тимоіївна

Ветерани Німецько-радянської війни[ред.ред. код]

Борисенко Галина Тимофіївна народилася в 1926 році на Сумщині.

В 1943 році була призвана на фронт, закінчила снайперську школу. Після закінчення була відправлена в трофейний батальйон запасного полку другого ешалону 47-ї армії. Зі своєю армією пройшла дорогами Польщі.

Після закінчення війни повернулася в рідний край і продовжувала навчання в Охтирському педагогічному училищі. В 1947 році приїхала на роботу в Рівненську область, Березнівський район.

Нагороджена медалями:

Рудик Ніна Тимофіївна, 1926р.н.. З 1941 року по 1945 рік перебувала на фронті, брала участь у визволенні В'язьми, Мінська, Смоленська, обороні Москви, визволенні Кенігсберга.Військове звання- рядова. Після війни працювала головним бухгалтером Соснівського побут комбінату.

Нагороди:


Лещинський Ульян Васильович, народився 1900р.в Людвиполі, рядовий 5-ої стрілецької роти 427-ого стрілецького полку,192 стрілецької Оршанської червонопрапорної дивізії. З 12.02.1944р. воював у складі Західного фронту. З 05.06.1944р. воював у складі 3-ого Білоруського фронту. Брав участь у визволенні Кенігсберга, та інших міст Західної Прусії. 28.01.1945р. в бою за м.Найнхаузен Західна Прусія, тричі ходив в атаку та власноруч знищив 3-ох гітлерівських солдат, гранатами вивів зі строю кулеметну точку противника. За цей подвиг приказом командира 192 стрілецької Оршанської дивізії №043 від 12.02.45р. нагороджений орденом "Червоної зірки". 19.01.1945р. в бою при форсуванні району Ужпияунелен Західна Прусія першим пішов в атаку та своїм прикладом підняв роту в атаку, власноручно знищив 12-ох гітлерівських солдат. За цей подвиг приказом командира 192 стрілецької Оршанської дивізії №037 від 07.02.45р. нагороджений орденом "Слави" ІІІ ступені. За мужність та героїзм нагороджений медалью "За Відвагу" приказом командира 192 стрілецької Оршанської дивізії №109 від 15.11.1944р. В боях при визволенні м.Кенігсберга був нагороджений медалю "За взяття Кенігсберга". Був поранений та мав тяжку контузію.

Нагороди:

Повоєнний період[ред.ред. код]

7 березня 1946 році село перейменовано на Соснове — за сосновими деревами навколо поселення.[9][5] Статус селища міського типу з 1959.[2]

З початком радянської окупації Людвипіль був центром Соснівського району. З укрупненням районів Соснівський район було розформовано у 1962 року, а всі населені пункти увійшли до складу Березнівського[17].

Населення[ред.ред. код]

У 1798 році Людвиполі налічував 141 хату, де мешкало 860 осіб, а в 1812 році кількість хат зменшилась до 115, населення — до 740 осіб.

Згідно з переписом населення 2001 року у Сосновому проживало 2088 осіб.[18]

Динаміка населення[18]
1798 1812 1866 1921 1930 1959 1970 1979 1989 1992 2001 2006 2010 2014
860 740 850 1 208 1 239 1 617 1 929 2 332 2 213 2,2 тис. 2 088 2 058 3 337 3 429

Мова[ред.ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[19]

Мова Відсоток
українська 99,18%
російська 0,63%

Органи влади[ред.ред. код]

Місцеві органи влади представлені Соснівською селищною рада, яка входить до складу Рівненської області України.

Міський голова — Кот Микола Володимирович. До міської ради входить 30 депутатів.[20]

Символіка[ред.ред. код]

  • Герб: щит розтятий на зелене та золоте поля з золото-чорною сосновою шишкою і перетятий ламано вгорі на перемінні поля.
  • Прапор: квадратне полотнище, розділене вертикально навпіл та горизонтально ламаною лінією (у 6 виступів, на відстані від 1/3 до 1/6 ширини прапора від верхнього краю); верхнє від древка та нижнє з вільного краю поля жовті, два інші - зелені; в центрі нижньої частини — жовто-чорна соснова шишка.

Затверджені селищною радою 30 січня 1998 року. Автори проектів — Андрій Гречило та Юрій Терлецький[21].

Освіта[ред.ред. код]

Першу парафіяльну школу в селі відкрито 1867 року[22]. В ній навчалося всього 7 хлопчиків. 1902 року почало працювати двокласне сільське училище, його відвідувало 89 хлопчиків і 25 дівчаток.[5] У 1925 році в Людвипільській школі працювало чотири вчителі, началося 282 учні, навчання провадилося виключно польською мовою.

Станом на 2015 рік у Сосновому діє загальноосвітня школа (Соснівський НВК «Гімназія — ЗОШ І ступеня»)[23], дошкільна навчальний заклад «Берізка»[24] і Соснівський професійний ліцей[25].

Релігія[ред.ред. код]

В Сосновому діють релігійні громади:

Відомі уродженці[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. а б Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  3. Сосновое / Большая советская энциклопедия. Главн. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Тома 1-30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  4. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  5. а б в г д е ж и к л м н Лящук В. О. Соснове // Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 132–139.
  6. Облікова картка смт Соснове на сайті Верховної Ради України
  7. а б селище міського типу Соснове — Геопортал адміністративно-територіального устрою України
  8. Замки та храми України. Губків
  9. а б Коваль А. П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України. — Київ : Либідь, 2001. — С. 76.
  10. Ровенський облдержархів, ф. 639, оп. 2, спр. 1, арк. 52; спр. 12, арк. 89.
  11. Военно-статистическое обозрение Российской империи, т. 10, ч. 3, стор. 126.(рос.)
  12. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, t. 5. Warszawa, 1884, стор. 477.(пол.)
  13. Первая всеобщая перепись населения Российской империи, 1897 г. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей…, стор. 23.(рос.)
  14. С. М. Буденный. Пройденный путь, кн. 2. М., 1965, стор. 188.
  15. Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej, t. 9, стор. 55.(пол.)
  16. Ми йшли до бою
  17. ЗМІНИ в адміністративно-територіальному устрої Рівненської області (згідно з прийнятими нормативно-правовими актами)
  18. а б Динаміка чисельності населення міст України
  19. Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - 056 Березнівський РАЙОН. Процитовано 15 серпня 2014. 
  20. Облікова картка Соснівської селищної ради на сайті ВРУ
  21. Гречило А., Терлецький Ю. Герби та прапори міст і сіл Рівненської області. — Київ, Львів, Рівне, 2002. — С. 54-55.
  22. ЦДІА УРСР у Києві, ф. 442, оп. 817, спр. 14, арк. 146–147; оп. 818, спр. 37, арк. 11, 12.
  23. ЗНЗ - Соснове. Рівненська область. ІСУО. Процитовано 2 січня 2015. 
  24. ДНЗ - Соснове. Рівненська область. ІСУО. Процитовано 2 січня 2015. 
  25. Коледжі, технікуми, училища, ліцеї в смт Сосновому. osvita.co. Процитовано 2 січня 2015. 

Література[ред.ред. код]

  • Лящук В. О. Соснове // Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 132–139.

Посилання[ред.ред. код]


Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «а», але не знайдено відповідного тегу <references group="а"/>, або ж бракує закриваючого </ref>