Перм-36: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
ReAl (обговорення | внесок) м Якщо вже червоне, то хоч «не перекладено» |
ReAl (обговорення | внесок) →Посилання: Сторінка на сайті World Monuments Fund |
||
Рядок 29: | Рядок 29: | ||
== Посилання == |
== Посилання == |
||
{{Commonscat|Perm-36}} |
{{Commonscat|Perm-36}} |
||
* {{cite web |title=Perm-36 |url=https://www.wmf.org/project/perm-36 |
|||
|publisher={{Не перекладено|Світовий фонд пам'ятників|||World Monuments Fund}} }} |
|||
[[Категорія:Табори ГУЛАГу у Росії]] |
[[Категорія:Табори ГУЛАГу у Росії]] |
Версія за 20:36, 19 серпня 2016
Координати: 58°15′48″ пн. ш. 57°25′49″ сх. д. / 58.2633° пн. ш. 57.43033° сх. д.
Перм−36 — неофіційна назва радянської виправно-трудової колонії суворого режиму для засуджених за «особливо небезпечні державні злочини» в селищі Кучино Чусовського району Пермської області, яка перетворена в музей — Меморіальний музей історії політичних репресій «Перм-36».
Історія
Радянський період
Виправно-трудова колонія в Кучино була створена в 1946 році і скорочено називалась «ВТК-36» (рос. «ИТК-36»). Спочатку ув'язнені займалися рубанням лісу, але в 1954 році їх зайняли іншими роботами.
До 1972 року в колонію направляли засуджених співробітників радянських правоохоронних органів. Оскільки багато з них добре знали систему охорони місць ув'язнення, то для виключення можливості втечі територію обнесли додатковими парканами.
1972 року в колонію почали направляти засуджених за особливо небезпечні державні злочини, а до цього їх утримували в колоніях Мордовської АРСР. Колонії присвоїли позначення «установа ВС-389/36» (це позначення використовувалося при листуванні з ув'язненими). Тому цю колонію стали називати «Перм-36». На невеликій відстані одна від одної, в акваторії річки Чусова, розташовувалося три колонії: ВС-389/35, ВС-389/36, ВС-389/37. Так звані «політичні» містилися в кожній з них.
Один із засновників музею «Перм-36» пермський історик Віктор Шмиров — про склад ув'язнених у цей час: «У нашому архіві є копії облікових карток ув'язнених усіх трьох таборів. Ув'язнені часто переводилися з одного табору в інший. В цілому, у трьох таборах, людей, які звинувачувалися в участі в націоналістичних рухах, було близько 18%. Серед них були і росіяни націоналісти. Наприклад, Ігор Огурцов, Леонід Бородін тощо. У частини з них, крім звинувачення в зраді Батьківщини й участі в антирадянських організаціях, були звинувачення в тероризмі. Це ті, хто брав участь або підтримував націоналістичні підпілля. Їх було близько 8%»[1].
На думку пермських представників організації «Суть часу», більшість ув'язнених у цей час були «бандерівцями»[2].
У колонії були засуджені за звинуваченням в «антирадянській агітації і пропаганді» дисиденти: Володимир Буковський, Сергій Ковальов, Юрій Орлов, Леонід Бородін, Валерій Марченко (загинув в ув'язненні), Натан Щаранський, Гліб Якунін, Михайло Кукобака, Левко Лук'яненко, Баліс Ґаяускас, Василь Стус (загинув в ув'язненні), Микола Браун та інші політв'язні. 1980 року в колонії відкрили ділянку особливого режиму для рецидивістів в колишній будівлі лісопереробного цеху. Вони містилися в закритих камерах.
Колонія була закрита в 1988 році.
Примітки
- ↑ Владимир Соколов. "Новая команда, безусловно, перепрофилирует музей "Пермь-36"... Такой музей имеет право на существование, но ему не нужны наши коллекции", - Виктор Шмыров // Эхо Москвы в Перми. — 2015.
- ↑ Диссидент Сергей Ковалев признал: большинство заключенных "Перми-36" были бандеровцами и "лесными братьями". Накануне. 30.06.2014.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Перм-36 |