TBD Devastator
 | Ця стаття в процесі редагування користувачем [[Користувач:--Nickispeaki (обговорення) 12:19, 19 листопада 2014 (UTC)|--Nickispeaki (обговорення) 12:19, 19 листопада 2014 (UTC)]] певний час. Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені. Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування. Останнє редагування зробив користувач Nickispeaki (внесок, журнали) о 01:11 UTC (5068389 хвилин тому). |
Дуглас TBD Девастейтор (англ. Douglas TBD Devastator, «Спустошувач») — американський тримісний палубний торпедоносець та бомбардувальник.
Створений компанією Douglas Aircraft Company під керівництвом Френка Флемінга. Перший політ прототипу XTBD-1 — 15 квітня 1935 року. Серійне виробництво почалося в 1937 році. З жовтня того ж року став використовуватися з авіаносців. Всього було збудовано 130 літаків. Крім прототипу, було випущено дві партії серійних машин. 1937 року замовлена перша партія в 114 літаків. 1938 року, для заповнення експлуатаційних втрат, була замовлена друга партія, з 14 машин.
До моменту вступу США у Другу світову війну морально застарів, проте, порівняно успішно, застосовувався в перших боях. До літа 1942 року почав замінюватися торпедоносцем «Евенджером» фірми «Грумман». Після великих втрат під час битви за Мідуей «девастейтори», що залишилися, були прибрані з палуб авіаносців.
Історія розробки
У 1934 р. ВМС США мали на озброєнні три сучасні авіаносці — важкі CV-2 "Лексінгтон" і CV-3 «Саратога» та експериментальний легкий авіаносець CV-4 «Рейнджер»[1]. Склад їх палубних авіагруп був відверто слабким. Єдиним спеціалізованим торпедоносцем був Great Lakes TG-2[en]. Цей біплан мав максимальну швидкість з торпедою в 108 вузлів (200 км/год) і дальність лише в 330 мор. миль (610 км). екіпаж складався з трьох осіб, які розміщувалися у відкритій кабіні. Також на озброєнні перебували двомісні бомбардувальники-біплани BM-1 і BM-2[en], здатні нести торпеду[2].
1931 року почалася робота над проектом трьох нових авіаносців типу «Йорктаун» — CV-5 «Йорктаун», CV-6 «Ентерпрайз» і CV-8 «Хорнет»[3]. Замість застарілого авіаносця CV-1 «Ленглі» планувалося ввести в стрій CV-7 «Уосп»[4]. Нові авіаносці необхідно було чимось озброїти. Тому 30 червня 1934 Бюро Аеронавтики ВМС США оголосило конкурс на створення торпедоносця на заміну TG-2. За технічними вимогами конкурсу (специфікація SD-119-3) [5] літак повинен був здатен нести одну авіаторпеду Mark 13, або три 227-кг бомби, або змішане озброєння з 227-кг та 45-кг бомб[1].
Експлуатація
Битва за Мідуей
_during_Battle_of_Midway.jpg)
Наступним боєм, у якому взяли участь TBD, стала битва за Мідуей. Японські сили вторгнення включали в себе чотири ударних авіаносця — «Акагі», «Кага», «Хірю» і «Сорю» в супроводі двох лінкорів, важких крейсерів та есмінців. Загальне командування здійснювалося адміралом Ямамото, командування авіаносцями здійснювалося віце-адміралом Нагумо. Американцям став відомий цей план вторгнення, і крім порядку 200 літаків, що базуються на острові Мідуей, японські авіаносці чекали три американських — «Ентерпрайз» та «Хорнет» у складі оперативного з'єднання TF-16 під командуванням контр-адмірала Спрюенс та «Йорктаун», навколо якого було сформовано оперативне з'єднання TF-17, під командуванням контр-адмірала Флетчера. Загальне командування здійснював адмірал Німіц з Перл-ХарбораШаблон:Книга: Самуель Еліот Морісон: Мідуей. Найдосвідченішою та злітаною була авіагрупа «Ентерпрайза». Авіагрупа «Хорнета» практично не мала бойового досвіду. Пошарпана в Кораловому морі авіагрупа «Йорктауна» була поповнена машинами з «Саратоги» та замість залишеної в Перл Харборі VT-5 на борт була прийнята VT-3[6].
- ↑ а б Війна в повітрі № 130, 2005.
- ↑ Tillman. TBD Devastator Units, 2000, с. 6.
- ↑ Friedman. Aircraft Carriers, 1983, с. 79.
- ↑ Friedman. Aircraft Carriers, 1983, с. 103.
- ↑ Tillman. TBD Devastator Units, 2000, с. 7.
- ↑ Tillman. TBD Devastator Units, 2000, с. 66 — 67.