Наполеон II
.svg)   |
|---|
| 20 березня 1811 - 22 липня 1812 |
Наполеон II (фр.Napoléon II), повне ім'я Наполеон Франсуа Жозеф Шарль Бонапарт(Napoléon François Joseph Charles Bonaparte), Король Римський, Франц, герцог Рейхштадтський, (нім. Franz Herzog von Reichstadt; 20 березня 1811, Тюїльрі, Париж - 22 липня 1832, Шенбрунн, Відень) - син (єдина законна дитина) Наполеона I Бонапарта, імператора французів. Увійшов в історію під династичним іменем, котре йому дали бонапартисти. Фактично ніколи не царював (проте з 22 червня по 7 липня 1815 р. паризькі законодавчі органи визнавали його імператором). В бонапартистських колах відомий як "Орлятко".
Римський король і номінальний імператор
Народився 20 березня 1811 року від другого шлюбу з Марією-Луїзою Австрійською в Парижі в палаці Тюїльрі. Одразу після народження довгоочікуваний син був проголошений Наполеоном королем Римським (фр. Roi de Rome) і спадкоємцем імперії. Двічі: спершу в 1814 і вдруге в 1815, після Ста днів, Наполеон відрікався від престолу на користь сина, але обидва рази союзники проголошували Бонапартів позбавленими влади, а законним монархом Франції називали Людовіка XVIII.
Після поразки при Ватерлоо Наполеон відрікся від престолу на користь сина, якого проолосив імператором під іменем Наполеон II; однак він не був у Франції, і, за тодішніх умов, зречення не мало ніякого практичного значення.
"Орлятко" в Австрії
Після першого зречення Наполеона I в 1814 році Марія-Луїза переїхала до Австрії й оселилася разом з сином неподалік Відня, в замку Шенбрунн. Коли Наполеон I повернувся 1815 року у Францію, він зажадав від австрійського уряду повернення дружини і сина, проте безуспішно. Чотирирічний римський король залишався з матір'ю в Австрії і виховувався Матвієм Коліном.
Коли Марія-Луїза, в 1816 році, переїхала в Парму, її син залишився у Відні з дідом Францом I Австрійським. Договір, укладений союзниками, залишив Наполеона II без спадкових прав на Парму; за це австрійський імператор нагородив його богемський герцогством Рейхштадт, з титулом "Світлості".
При дворі, у Відні, про його батька при ньому намагалися не згадувати, він вважався "сином Її Високості ерцгерцогині"; з дитинства його привчали до німецького імені Франц, а не Наполеон. Незважаючи на це, він досить добре знав про батька, був його прихильником і обтяжувався австрійським двором. З 12-річного віку герцог Рейхштадський рахувався на військовій службі, на якій він до 1830 року дослужився до майора. Навколо його імені постійно складали легенди; всі розуміли, що в разі будь-яких політичних ускладнень одне ім'я Наполеона II може послугувати прапором для небезпечног руху. Сам Наполеон II, знаючи про своє походження, ретельно вивчав військову справу і постійно мріяв про славу і подвиги. Однак він був хворобливим; передчасна смерть 22 липня 1832 року від туберкульозу у віці 21 року в Шенбрунні позбавила австрійську дипломтію багатьох проблем. Ходили чутки про те, що він був отруєний.
Посмертна доля
Його двоюрідний брат принц Луї Наполеон, проголосивши себе в 1852 році імператором, прийняв ім'я Наполеон III; таким чином, він вважав постфактум Наполеона II головою династії в 1821-1832 роках, а себе - його наступником.
15 грудня1940 року, за наказом Адольфа Гітлера, залишки герцога Рейхштадського були перенесені з Відня (на той час в складі Третього рейху) в Париж (окупований Німеччиною) і поховані в Домі Інвалідів поряд з гробницею батька; при цьому серце покійного, зберігалося, за тогочасними звичаями, окремо, і залишилося у Відні. Це відбулося рівно через 100 років після перенесення в Дім Інвалідів праху самого Наполеона.
Доля Наполеона II надихнула Едмона Ростана на драму "Орлятко" (L’Aiglon). Через цей твір прихильнницею особистості обидвох Наполеонів стала Марина Цвєтаєва. Вважається, що книга Януша Корчака "Король Матіуш I" навіяна долею Наполеона II.
Див. також
Джерела
- Welschinger, Le roi de Rome, 1811-32, (Paris, 1897)
- Wertheimer, The Duke of Reichstadt, (London, 1905)
- Poisson, Georges, Le retour des cendres de l'Aiglon, Édition Nouveau Monde, Paris, 2006, ISBN : 2-847361847 (French)