Битва під Вальмі
| Битва під Вальмі | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Французькі революційні війни | |||||||
 Битва під Вальмі | |||||||
| Координати: 49°04′49″ пн. ш. 4°46′02″ сх. д. / 49.0802777778055557° пн. ш. 4.767222222250000030° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Франція
|
.gif){kind=small} Пруссія .svg){kind=small} Священна Римська імперія  Французькі емігранти
| ||||||
| Командувачі | |||||||
| Шарль Франсуа Дюмурьє Франсуа Крістоф Келлерманн
|
Карл Вільгельм Брауншвейгський
| ||||||
| Військові сили | |||||||
| 47.000 40 гармат |
35.000 54 гармати | ||||||
| Втрати | |||||||
| 300 вбитих | 180 вбитих | ||||||
Вальмі (фр. Valmy) — село у Франції, у регіоні Шампань-Арденни, поблизу якого 20 вересня 1792 року відбулася перша битва між армією революційної Франції та військами контрреволюційної антифранцузької коаліції. Французи здобули невелику місцеву перемогу, яка проте стала великою психологічною перемогою для Революції вцілому.
Передісторія
З початком Великої Французької революції за кордони потягнулися емігранти, і їх потік збільшився після прийняття першої конституції. З країни їхали дворяни. За кордоном, на території сусідніх німецьких князівств (головним чином у Кобленці та Майнці), вони створювали військові табори, збуджували проти революції іноземні держави, сподіваючись в першу чергу отримати допомогу від Австрії, на престолі якої знаходився брат французької королеви Марії Антуанетти.
До літа 1791 сусідні держави, зайняті своїми власними проблемами, практично не реагували на події у Франції. Але коли там заговорили про республіку, а до суміжних країн тисячами почали прибувати вища французьке дворянство, що вони тікали від революції, європейські монархи проявили стурбованість французькими справами і долею Людовика XVI. 27 серпня 1791 року австрійський імператор Леопольд II і прусський король Фрідріх Вільгельм II підписали декларацію про спільну допомогу Людовику XVI, а 7 лютого 1792 уклали договір про союз проти революційної Франції, заявивши, що вони застосовуватимуть силу, аби запобігти поширенню всього того, що загрожує монархії у Франції та безпеці всіх європейських держав.
Навесні 1792 року над Францією нависла загроза контрреволюційної інтервенції. До її північно-східних кордонів сунули австрійські війська, серед яких було близько 8 тис. емігрантів. Випереджаючи напад, 20 квітня Установчі збори, після зверення до потенційних супротивників з вимогою відмовитися від планів інтервенції і відвести війська, примусили короля оголосити війну Австрії.[1] На це Австрія та її союзниця Пруссія відповіли оголошенням війни. Їх армії вдерлися до Франції та зайняли кілька фортець. Невдалий початок війни, небезпека, що щагрожувала революції, змусили Установчі збори у липні 1792 звернутися до народу із закликом: «Вітчизна в небезпеці!» У Париж з усіх департаментів стали збиратися тисячі озброєних добровольців (волонтерів). Саме тоді була створена і стала дуже популярною пісня марсельського батальйону національних гвардійців — «Марсельєза».
Наступ іноземних армій і контрреволюційних емігрантів спровокував нові революційні акції паризького населення та прискорив падіння монархії. 10 серпня 1792 року величезний натовп оточив Тюїльрійский палац, виламав ворота й увірвалася на двір. Після запеклої перестрілки народ штурмом захопив палац. Людовик XVI сховався в залі Установчих зборів, які тієї ж ночі під тиском народу постановили, що король позбавляється влади і направляється під варту разом зі своєю родиною до замку Тампль.
Тим часом свій марш на Париж продовжували австро-пруські війська під командуванням герцога Карла-Вільгельма Брауншвейгського. 2 вересня в столицю прийшла звістка про падіння Вердена. Під впливом повідомлень про поразки на кордонах по всій Франції прокотилася хвиля терору, відома як «вереснева різанина», спрямована проти всіх підозрюваних у контрреволюції, а також проти родичів і друзів емігрантів.
Кампанія у Шампані
У першій половині серпня 1792 пруссько-австрійська армія переправилась на поромах через Рейн біля Кобленца, підійшла до Тріра і з'єдналася тут із корпусом емігрантів, на чолі з обома братами Людовика XVI — графом Прованським і графом д’Артуа. Продовжуючи похід на Париж, до якого вони сподівалися пройти через провінції Лотарингія і Шампань, війська коаліції, що складались тепер з трьох армій загальною чисельністю близько 80 тис. чол., перетнули французький кордон і 23 серпня захопили фортецю Лонгві, а 2 вересня — Верден. Шлях на Париж був практично відкритий. Емігранти-роялісти пророкували головнокомандувачу герцогу Брауншвейгському швидку та легку перемогу.
Франція не була готова до війни. Ядро її армії, яка налічує менше 150 тис. чол., як і раніше складали королівські війська, сформовані в основному з найманців-професіоналів. Їхній моральний стан був низьким, офіцери-дворяни не збиралися воювати за революційну Францію. Поповнили армію батальйони добровольців, які не мали бойового досвіду та не встигли пройти необхідного навчання, проте були сповнені патріотизму та готовності віддати за революцію життя.
Французьке командування наказало двом арміям — Мозельській (командувач — генерал Шарль Франсуа Дюмурьє), чия головна квартира була у Седані, та Рейнській (командувач — генерал Франсуа Крістоф Келлерман), що розташувалась в районі Мецу — йти назустріч одна одній, з'єднатися й перегородити дорогу противнику. 19 вересня армії Дюмурьє та Келлермана загальною чисельністю близько 47 тис. чол. після низки маневрів з'єдналися в Арденському дефіле неподалік села Вальмі.[2] Обидві складались з погано навчених добровольців і деморалізованих лінійних полків старої королівської армії. Тому Дюмурьє, який очолив об'єднані сили, в першу чергу розраховував на сильну артилерію, що вона налічувала 40 гармат, якою командували патріотично налаштовані офіцери. У ніч на 20 вересня до Вальмі підійшли основні сили армії герцога Брауншвейгського (переважно пруссаки) чисельністю близько 35 тис. чол.
Битва
Вранці у непроникному тумані інтервенти почали обстріл французьких військ, розташованих на панівних висотах. Приблизно об 11 годині ранку, коли туман розвіявся. прусська піхота, під прикриттям артилерії, пішла в атаку. Але стійкість революційних солдат, а такожа несподівано масований і точний артилерійський вогонь у відповідь викликав неочікувані втрати серед прусських солдат, що наступали у тісних каре, і розгубленість командування союзної армії. Атака захлинулась, і весь подальший бій звівся до артилерійської дуелі, яка тривала до вечора.
Під кінець бою обидві армії залишились на вихідних позиціях. У цьому зіткненні з обох сторін безпосередньо взяли участь менше половини наявних сил. Справжнього бою, по суті, так і не відбулося. Велась лише артилерійська перестрілка. Загальні втрати сторін склали близько 500 людей.
Наслідки
Герцог Брауншвейгський, який, як йому обіцяли емігранти, чекав на зустріч з неорганізованим натовпом погано озброєних ополченців, простояв на полі бою без діяльності 10 днів. Зіткнувшись із затятим опором, він не наважуючись розпочинати новий наступ. Нарешті, 30 вересня 1792 пруссько-австрійські війська, що почали відчувати брак припасів і страждати від хвороби, отримали наказ відступати і почали відходити до Рейну. 5 жовтня армія герцога Брауншвейгського перейшла Рейн і залишила територію країни. За кілька днів французи почали переслідування і невдовзі захопила Майнц і Мец.
Оборона у Вальмі стала першою перемогою, що її здобула французька революційна армія над військами монархічної коаліції. Ця перемога була важливою передусім своїм моральним ефектом. Вона викликала величезний підйом ентузіазму як в армії, так і серед революційно налаштованого цивільного населення, додала їм впевненості у своїх силах і в здатності відстояти завоювання революції. Французька армія після Вальмі перейшла в наступ відразу на декількох фронтах і незабаром вела бойові дії вже за межами Франції.
У день битви під Вальмі в Парижі відкрився і розпочав роботу Національний конвент, що змінив Установчі збори. 22 вересня 1792 Конвент проголосив Францію республікою.
Свідком бою під Вальмі був 43-річний Йоганн Вольфганг фон Гете, який супроводжував у тому поході герцога Саксен-Веймар-Ейзенахського. Пізніше у доповіді про Французьку кампанію німецький поет напише, що у день «канонади під Вальмі» він заявив одному офіцеру:
«Тут і тепер народилась нова епоха всесвітньої історії, і ви можете сказати, що ви були присутні при її народженні.»
Примітки
Література
- Edward Shepherd Creasy. The Fifteen Decisive Battles of the World from Marathon to Waterloo. London, 1851.
- French Revolutionary Wars // Encyclopædia Britannica. Cambridge: Cambridge University Press, 1911. P.171.
- Вальми // Советская Военная Энциклопедия. Том 2. — Москва: Воениздат, 1976. — С.12.
Посилання
- Поле бою під Вальмі сьогодні(англ.)