Донме: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [неперевірена версія] |
Немає опису редагування |
TRT TV Sabbatai Sevi, mistični mesija Dönmeha, Atatürk, Jakob Frank na Poljskem (обговорення | внесок) →Примітки: *https://hetq.am/en/article/50143 Мітки: Скасовано перше редагування |
||
Рядок 30: | Рядок 30: | ||
== Примітки == |
== Примітки == |
||
*https://hetq.am/en/article/50143 |
|||
{{reflist}} |
{{reflist}} |
||
[[Категорія:Єврейське месіанство]] |
[[Категорія:Єврейське месіанство]] |
Версія за 16:28, 22 листопада 2023
Ця стаття потребує упорядкування для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (січень 2021) |
Денмен, донме (фр. dönme , буквально — «відступник») — каббалістична секта, яка вийшла з юдаїзму, заснована Якобом Кверідо, братом останньої дружини Шабтея Цві (Саббатая Цеві).
Секта була заснована в 1683 році в м.Салоніки (звідси інша прийнята в Туреччині назва сектантів — Selânikliler). Згідно з ученням Денмен, Шабтай Цві є Месією . Його перехід в іслам пояснювався тим, що він повинен був опустити душу месії до самої глибини гріховності, щоб підібрати останні Іскри Божественного Світла, які впали в саму безодню. Слідом за засновником, формально перейшли в іслам і сектанти.
Пізніше з вченням Денмен познайомився Якоб Франк і сам заразився ідеєю месіанства і Святого відступництва, викликавши масовий перехід польських євреїв в католицтво.
В кінці XVII — початку XVIII ст. Денмен розкололися на гілку з Ізміра (Ізмірлілер) і гілка учня Шабтей Цві, Якоба Керіз (Якубілер).
У 1716 році частина Ізмірлілерів оголосили сина Якоба Керіз, Берахію Руссо (він же Осман-Баба), втіленням (гілгул) Шабтея Цві, так утворилася група Каракашлар (на турецькому — чорнобриві). У 1720 році виникла угруповання Капанджілар (власники ваг), що відкидає авторитет Якоба і Берахіі.
Різні групи Денмен перебували у сварці і не ріднилися одна з одною. Уже в XIX столітті чимало Денмен асимілювалися. Шлюби Денмен укладали тільки всередині громади, що призвело до часткової генетичної рецесії.
Під час обміну населенням між Грецією і Туреччиною прихильники Денмен були зараховані до мусульман і змушені були покинути Салоніки.
Одним із керівників змови з метою вбивства президента Ататюрка в Ізмірі після заснування Турецької Республіки був Мехмед Джавід-бей (1875—1926),[1] член-засновник Комітету єдності та прогресу та колишній міністр фінансів Османської імперії, денме.[2][3][4] Після всебічного розслідування, проведеного урядом, Джавід-бей був засуджений і пізніше страчений через повішення в Анкарі 26 серпня 1926 року.[5]
У Туреччині дуже популярні чутки (які, проте, ніде відкрито не обґрунтовувалися), що Кемаль Ататюрк вийшов теж з лав Денмен, і що його прихильники мстилися султану Абдул-Хаміда за те, що він перешкоджав діяльності Теодора Герцля в Палестині . Радикальні ісламісти звинувачують в революції трьох ворогів — «сіоністів, масонів і Денмен»[6].
Так чи інакше, Денмен належали до інтелектуальної еліти і при цьому залишалися закритим співтовариством, що призводило до появи різних чуток і підозр у змовах. До кінця XX століття Денмен повністю інтегрувалися у світську Туреччину і перестали укладати шлюби виключно всередині громади. Зараз замкнутий характер має тільки група каракашларів.
Ставлення єврейської громади Туреччини до Денмен було різко негативним: члени секти розглядалися як відступники, що остаточно порвали зв'язок з юдаїзмои. Однак в побуті Денмен і євреї нерідко підтримували нормальні відносини.
Зараз в Туреччині проживають близько 2 500 Денмен. Зокрема, до них належав колишній міністр закордонних справ Ісмаїл Джем.
Турецькі антисемітські руху завжди атакували Денмен, їх також звинувачували в організації загального змови і в тому, що вони — таємна сила, яка керує турецьким урядом.
Турецький журналіст і активіст Денмен Ільгазі Зорлу, який заснував у 2000 році видавництво «Zvi Publishers», хотів визнання його євреєм, але бейт дін (рабинський суд) відмовився визнавати його євреєм без повного звернення в юдаїзм і відкинув його претензії. Зорлу заявив, що прийняв юдаїзм в Ізраїлі, і подав позов про офіційні зміни в його документах віросповідання з ісламу на юдаїзм. Суд задовольнив його вимоги 7 серпня 2000 р. Це також викликало скандал, зокрема, через те, що він співпрацював з антисемітськими активістами, такими як Мехмед Шевкет Ейгі (тур. Mehmed Şevket Eygi)[7].
Примітки
- ↑ Andrew Mango, Atatürk, John Murray, 1999, pp. 448-453
- ↑ Ilgaz Zorlu, Evet, Ben Selânikliyim: Türkiye Sabetaycılığı, Belge Yayınları, 1999, p. 223.
- ↑ Yusuf Besalel, Osmanlı ve Türk Yahudileri, Gözlem Kitabevi, 1999, p. 210.
- ↑ Rıfat N. Bali, Musa'nın Evlatları, Cumhuriyet'in Yurttaşları, İletişim Yayınları, 2001, p. 54.
- ↑ Javid (Cavid) Bey, Mehmed. Архів оригіналу за 16 июня 2021. Процитовано 8 квітня 2022.
- ↑ Mehr als nur Totschweigen.
- ↑ Zorlu, Ilgaz. Evet Ben Selanikliyim (тур.) . İstanbul: Zvi Geyik, 2001. с. 272. ISBN 9799758516062.