Кугутяк Микола Васильович

Кугутяк Микола Васильович
Народився	27 жовтня 1952(1952-10-27) (71 рік) с. Назавизів Надвірнянський район, Івано-Франківська область
Країна	Україна
Діяльність	історик
Alma mater	Кафедра етнології і археології, Інститут історії, етнології і археології Карпат ПНУ
Галузь	історія України, етнологія
Заклад	Прикарпатський університет
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор наук
Науковий керівник	Юрій Сливка
Відомий завдяки:	Дослідження історії України та духовної культури Карпат
Нагороди	Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Ювілейна медаль «20 років незалежності України» Почесний краєзнавець України

Мико́ла Васи́льович Кугутя́к (* 27 жовтня 1952, с. Назавизів Надвірнянський район, Івано-Франківська область) — український історик, етнолог, декан Факультету історії, політології і міжнародних відносин (1993-2023) Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, доктор історичних наук, почесний професор, почесний краєзнавець України.

Життєпис

Народився 27 жовтня 1952 р. в с. Назавизів Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Вищу освіту здобув у Івано-Франківському педагогічному інституті імені Василя Стефаника, до якого вступив у 1976 р. Після закінчення якого влітку 1981 р. (отримав диплом з відзнакою) з вересня по листопад працював учителем історії Пасічнянської середньої школи Надвірнянського району.

З грудня 1981 р. по грудень 1984 р.  навчався в аспірантурі Інституту суспільних наук Академії наук УРСР у м. Львові (тепер – Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича). Кандидатську дисертацією на тему “Становище та революційно-визвольна боротьба сільськогосподарського пролетаріату Західної України в 1929-1939 рр.” під керівництвом відомого в Україні історика, доктора наук, професора Юрія Юрійовича Сливки успішно захистив 28 червня 1985 р. в Одеському державному університеті.

Після закінчення аспірантури займався викладацькою діяльністю. З 1984 р. працював асистентом, а з 1986 р. старшим викладачем кафедри загальної історії на історичному факультеті Івано-Франківського педагогічного інституту. Саме з цим навчальним закладом пов’язане моє професійне зростання.

У другій половині ХХ ст. охопили країну процеси демократизації та подолання ідеологічних догм, що позначилося на навчально-виховному процесі у тодішньому педінституті. В умовах лібералізації існуючої системи я часто використовував можливості для донесення до студентів відомостей про раніше замовчувані сторінки історії радянського суспільства: “червоний терор” в період громадянської війни, сталінські репресії, помилки і прорахунки партійного керівництва в роки радянсько-німецької війни тощо. Під моїм керівництвом працювало неформальне студентське об’єднання “Альтернатива”, члени якого обговорювали маловивчені і дискусійні проблеми вітчизняної історії на засіданнях.

Найбільших успіхів я, як науковець і викладач здобув після проголошення незалежності України. Кардинальні зміни відбулися в розвитку історичної науки, що позбувалася ідеології тоталітарного режиму. Переломні події в різних сферах суспільного життя започаткували новий етап у моїй професійній кар’єрі як науковця. Такий збіг не є випадковим, бо в нових умовах виникла необхідність для приходу на керівні посади молодих людей, здатних мислити по новому, виявляти ініціативу, творчий підхід.

У 1990 р. було присвоєно вчене звання доцента кафедри історії СРСР та УРСР педінституту. У цьому ж році обраний завідувачем кафедри нової та новітньої історії (з 1993–1999  рр. – кафедра нової та новітньої історії, з 1999–2006 рр. – всесвітньої історії), а у 1996 р. отримав вчене звання професора.

У 1994 р. в Українському Вільному Університеті (м. Мюнхен, Німеччина) захистив дисертацію з присвоєнням вченого ступеня доктора філософії. 6 лютого 1996 р. в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук на тему “Національно-політичний рух у Галичині в 1890–1939 рр.” за спеціальністю “Етнологія”. Був членом Експертної комісії ВАК України у 1997–1998 рр.

Значних зусиль і часу віддав роботі на посаді декана історичного факультету. У 1993 р. мене було обрано деканом історичного факультету, з 2006 р. – директором Інституту історії і політології, а з 2016 р. – декан Факультету історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника,

Зробив чимало для перебудови змісту навчального процесу у відповідності до нових вимог та реалій суспільно-політичного життя. Під моїм керівництвом історичний факультет успішно пройшов ліцензування та акредитацію за найвищим, IV рівнем.

У 2000 р. відкрито спеціальність – політологія, а у 2007 р. – спеціальність міжнародні відносини. Факультет під моїм керівництвом щорічно здійснює підготовку бакалаврів і магістрів за денною та заочною формами навчання на основі державних стандартів ступеневої вищої освіти. На факультеті відкрито також аспірантуру для захисту кандидатських і докторських дисертацій зі спеціальностей “Історія України” та “Етнологія”. Очолюю спеціалізовану вчену раду по захистах дисертацій із вище згаданих спеціальностей. Під безпосереднім моїм керівництвом підготовлено і захищено 25 дисертацій, з них дві докторських і 23  кандидатські, що виконуються впродовж років на кафедрах етнології, історії України, всесвітньої історії, політології.

У 2006 р. був ініціатором відкриття кафедри етнології і археології на факультеті історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника (очолював з 2005 до осені 2014 р.) та навчально-наукового Інституту історії, етнології і археології Карпат (очолював діє з 2008 р. до сьогодні).

З моєї ініціативи створено Карпатську етнологічно-археологічну експедицію, яка розпочала свою діяльність у 2006 р. з метою виявлення, картографування та обстеження стародавніх та середньовічних культових пам’яток Прикарпаття, оборонних і виробничих комплексів краю, транскарпатських шляхів, дослідження історичної топонімії, традиційної культури етнографічних груп, історії національно-визвольного руху. Своєрідна інвентаризація етноісторичної і культурної спадщини Карпатського регіону дала змогу виявити більше 300 досі не відомих пам’яток різних історичних періодів. Так, лише на території Галицької Гуцульщини локалізовано більше 150 унікальних об’єктів, а на Бойківщині – кілька десятків. Серед них – чимало середньовічних городищ, монастирів, замків і оборонних дворів, соляних виробничих комплексів, сконцентрованих біля стародавніх шляхів і перевалів. З небуття повернено більше трьох десятків скельних святилищ з унікальними скульптурними, рельєфними і графічними зображеннями. Разом з відомими петрогліфічними комплексами Балкан, Кавказу, Карелії, Анд, Тибету відкрито велику групу «скельних храмів» Українських Карпат. Відкриття багатьох археологічних, історико-культурних та етнографічних пам’яток спричинились до розвитку туристичної сфери краю, підвищили інвестиційну привабливість Карпатського регіону. Запровадження вказаних пам’яток у науковий і туристичний обіг дозволяє розробляти нові туристичні маршрути, видавати наукові монографії, буклети і путівники, відкривати нові музеї й заповідники та сприяє зростанню уваги до регіону та комплексному збереженню його природно-історичного середовища.

Сьогодні під керівництвом М.В. Кугутяка на факультеті діє етноісторична наукова школа, яка займається дослідженням історико-культурних та етносоціальних процесів у Карпатському регіоні з найдавніших часів до сьогодення. Провідними науковими напрямами школи є дослідження українського національного державотворення XIX – XX ст. та етнокультурної спадщини стародавнього і середньовічного населення Карпат. Перший напрям основну свою увагу зосереджує на висвітленні становлення західноукраїнської партійно-політичної системи, напрямками української суспільно-політичної думки та етнонаціональними аспектами політичного руху. Другий – на описі пам’яток їх картографування, їх порівняльно-типологічний аналіз та їх інтерпретація.

На сучасному етапі наукова школа займається дослідженням історико-культурної спадщини етнографічних районів Карпатського регіону. Основна увага зосереджена на вивченні етнокультурної специфіки Бойківщини, Гуцульщини, Опілля та Покуття. Із зарубіжних наукових осередків, з якими співпрацює колектив Інституту, слід назвати Інститут праісторії університету імені Адама Міцкевича (м. Познань, Польща), Інститут етнології і культурної антропології Варшавського університету,     Інститут військової історії Міністерства оборони Угорської республіки (м. Будапешт), Інститут етнології Словацької Академії Наук (м. Братислава), Німецький історичний інститут (м. Варшава), Інститут Східноєвропейської історії Віденського університету, Повітовий музей Сату-Маре (м. Сату-Маре, Румунія) та інші. У результаті такого тісного співробітництва отримано ряд міжнародних грантів на дослідження карпатознавчої проблематики. Колектив Інституту й надалі поглиблюватиме взаємини з вітчизняними та зарубіжними вченими.

Наукова школа бере активну участь у науково-дослідних проектах країн Центрально-Східної Європи. Окреме місце займає транскордонне співробітництво з фаховими науковими установами Румунії, Словаччини, Австрії,Угорщини, Польщі.

Наукова діяльність

Розпочав свою наукову діяльність у сфері історії українського національно-політичного руху XIX–XX ст., а згодом – археології, етнології, історії Карпат. Проблематика наукових досліджень спочатку була пов’язана з процесом становлення західноукраїнської партійно-політичної системи, напрямками української суспільно-політичної думки та етнонаціональними аспектами політичного руху. У численних наукових публікаціях розкрито основні віхи розвитку національно-визвольної боротьби в Галичині в 1918–1923 рр. у міжвоєнний період та після Другої світової війни.

На сьогодні у його науковому доробку двох сотень наукових публікацій, зокрема й низки індивідуальних монографій. Серед них – «Галичина: сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху (XIX ст. – 1939 р.)», «Голодомор 1933-го і Західна Україна (Трагедія Наддніпрянщини на тлі суспільних настроїв західноукраїнської громадськості 20–30-х років)», двотомна «Українська націонал-демократія (1918–1939 рр.)» та ін.

Наукові праці характеризуються використанням широкого кола першоджерел та монографічної літератури. Видана книга “Галичина: сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху (XIX ст. – 1939 р.)” (1993 р.) науково і водночас у доступній формі висвітлює розвиток українського суспільно-політичного руху в Галичині в XIX ст. - 1939 р. Основним змістом цього руху, була боротьба за визволення від чужоземного поневолення і за побудову соборної суверенної Української держави. У книзі висвітлюється участь українців Галичини у цій боротьбі, починаючи з кінця XVIII ст., коли наш край потрапив у нові історичні умови. З кінця XIX ст. український рух виступив під гаслом боротьби за національно-державну незалежність, була сформована партійно-політична система. Значну увагу звернуто на проголошення і розбудову на уламках Австро-Угорщини Західноукраїнської Народної Республіки (1918–1919 рр.). Підготовлена на основі опрацювання кращих здобутків історичної науки в Україні та діаспорі, з використанням першоджерел праця стала однією з перших спроб у новітній українській історіографії за часів незалежності доступно без ідеологічних перекручень розкрити процес національно-політичного та державного відродження галицьких українців, їх боротьбу за національне та соціальне визволення протягом XIX ст. – 1939 р.

У 1994 р. вийшла у світ книга “Голодомор 1933-го і Західна Україна” (1994 р.), в якій розкрито масовий рух західноукраїнської громадськості на порятунок голодуючих в Україні. На обширному документальному матеріалі показано, як політика голодомору, колективізації та винищення українства на Наддніпрянщині спричинилась до активізації національно-визвольного руху в Західній Україні.

Разом у співавторстві з Б.М. Гаврилівим та С.Й. Кобутою присвятили 10-ій річниці незалежності України працю “Літопис державотворення на Прикарпатті (1988-2001)” (2002 р.). Головна ідея видання – на багатому документальному і конкретно-фактичному матеріалі розкрити значну роль та місце Прикарпаття у процесах українського державотворення на сучасному етапі, і насамперед в 1988–1991 рр. - у період, який автори характеризують як новітню Українську національно-демократичну революцію. Працю доповнює докладна хронологія новітнього національного відродження і державного будівництва на Прикарпатті (1988–2001 рр.).

Значний внесок зробив щодо видання колективної монографії “Західно-Українська Народна Республіка. 1918–1923: Історія” (2001 р.). Це комплексне наукове дослідження обсягом майже 40 друкованих аркушів, що розкриває історію виникнення і розвитку ЗУНР, стало результатом багаторічної дослідницької праці викладачів і науковців історичного факультету Прикарпатського університету. У цій книзі належать мною підготовлено розділи IV (за участю Володимира Великочого) і VI – “Суспільно-політичні й національно-культурні процеси” та “Становище українського народу та його боротьба проти польського окупаційного режиму”, в яких на значному джерельному матеріалі ґрунтовно висвітлено внутріполітичне життя і етнокультурні процеси в ЗУНР, політику польської окупаційної влади на західноукраїнських землях у 1919–1923 рр. та опір місцевого населення окупантам.

У 2002 р. професором М. Кугутяком було видано ґрунтовну монографію “Історія української націонал-демократії” у 2-х т. (Т.1 – 2002 р., Т.2 – 2004р.), яка хронологічно охоплює 1918–1929 рр. і висвітлює діяльність Української національно-демократичної партії в період ЗУНР, а також Української народно-трудової партії (УНТП) та Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО) як національного феномену партійно-політичного руху. У праці обґрунтовано актуальність звернення до історичної традиції тим, що українська націонал-демократія в кінці 80-х – на початку 90-х рр. XX ст. відіграла вирішальну роль у відродженні незалежної демократичної Української держави. Було зроблено ґрунтовний аналіз історіографії та джерельної бази досліджуваного питання, розглянув розвиток українського національно-демократичного руху 1918-1929 р. у проблемно-хронологічному аспекті. Виділив п’ять періодів у розвитку української націонал-демократії, кожен з них висвітлюється в окремому розділі, що мають такі назви: 1) “ЗУНР і українська націонал-демократія (1918-1919)”; 2) “УНТП в боротьбі за відродження української державності (1919-1923)”; 3) “Проблема консолідації національно-демократичних сил (1923-1925); 4) “Ідейно-політичне та організаційне становлення УНДО (1925-1928)”; 5) “Активізація діяльності націонал-демократів, посилення їх політичних впливів (1928-1929)”.

Під його керівництвом видано ряд монографій, які знайомлять з результатами досліджень стародавніх і середньовічних сакральних пам’яток. Серед них варто виділити «Прикарпаття: спадщина віків» (2006), «Терношорське скельне святилище в Карпатах» (2007), «Кам’яні старожитності Космача» (2007), «Скельні святилища Сокільських вершин» (2008), «Старожитності Гуцульщини. Джерела з етнічної історії населення Українських Карпат. Каталог пам’яток історії та культури у 2-х томах. Т. І. Сакральна спадщина Гуцульщини» (2011), «Старожитності Гуцульщини. Джерела з етнічної історії населення Українських Карпат. Каталог пам’яток історії та культури. Т.ІІ. Городища, замки, осередки солевидобутку, давні транскарпатські шляхи» (2011), «Стародавні храми на священних вершинах Косівщини» (2012), «Великий Скит у Карпатах: у 3 т. Т. 1: Патерик Скитський. Синодик» (2013), «Великий Скит у Карпатах: у 3 т. Т. 2: Великий Скит у документах і матеріалах XVII-XXI ст.» (2015), «Великий Скит у Карпатах: у 3 т. Т. 3: Великий Скит у Марковій пустині: український, духовний і культурно-історичний феномен» (2017), «Бубнище. Скельне святилище Великої Богині в Карпатах» (2015), «Український Євромайдан. Прикарпатський вимір» (2016), «Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія. У 4-х т.» (Т.1 – 2018, Т. 2 – 2019, Т. 3 – 2020, Т. 4 – 2021), «Гошівська обитель Богородиці на Ясній Горі в Карпатах : у 3 т. Т. 1 : Гошівський монастир у писемних історичних джерелах XVI – ХХ століть» (2018), Т. 2 : “Ясногірський монастир у документальних джерелах середини ХХ – початку ХХІ століть” (2021).

Очолювана професором тривала досить серйозна робота над виданням “Прикарпаття: спадщина віків” (2006 р.), де були залучені кваліфіковані спеціалісти Івано-Франківщини, які використали у цій книзі здобутки багатьох років своєї праці.  Праця насичена високоякісними зображеннями природи краю, його архітектури, археологічних знахідок, етно­графії та видатних постатей Прикарпаття. Таке видання має на меті поєднати минуле і сучасне краю.

У 2011 р. колективом працівників Інституту історії, етнології і археології Карпат Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника під керівництвом науковця було підготовлено наукове видання  “Старожитності Гуцульщини. Каталог пам’яток історії та культури у 2-х томах: джерела з етнічної історії населення Українських Карпат. Т. 1. Сакральна спадщина Гуцульщини. Т. 2. Городища, замки, осередки солевидобутку, давні транскарпатські шляхи” (2011 р.)  на основі історико-археологічних досліджень 2006-2011 років. Каталог уперше вводить у науковий обіг як джерела сотні оригінальних стародавніх, середньовічних і новочасних пам’яток, розкриває етапи цивілізаційного поступу краю, особливості його етнічної історії, духовної і матеріальної культури. До першого тому ввійшли пам’ятки сакральної спадщини давнього і середньовічного населення Галицької Гуцульщини, зокрема скельні святилища і ритуальні камені, що супроводжуються унікальними петрогліфічними комплексами. У книзі відображено також християнську монастирську традицію в період середньовіччя і нового часу. До другого тому включено пам’ятки оборонного характеру – давні городища, середньовічні замки та укріплені двори, які були центрами суспільно-політичного, економічного і культурного життя краю. Досліджено джерела та осередки традиційного солевидобутку. Висвітлено роль і значення давніх транскарпатських, трансєвропейських шляхів.

Досить ґрунтовне тритомне видання “Великий Скит у Карпатах: у 3 томах. Том.1. Патерик Скитський. Синодик. (2013 р.). Том.2. Великий Скит у документах і матеріалах XVII-XXI ст. (2015 р.). Том 3. Великий Скит у Марковій пустині: український, духовний і культурно-історичний феномен (2017 р.)” є цінним джерелом в історії України та духовної культури. Перший том містить унікальні рукописні пам’ятки, написані скитськими монахами в XVII-XVIII ст. Рукописну спадщину становлять Патерик Скитський, до якого ввійшли “Житіє Іова” ієромонаха Ігнатія, “Завіт духовний” і “Регула” для Скитика першого ігумена обителі ієромонаха Феодосія, а також великоскитський Синодик. Уперше їх перекладено українською мовою.

Пам’ятки знайомлять читача з історичними обставинами виникнення Великого Скиту, його розвитком, значенням у церковних відносинах України і Південно-Східної Європи в контексті бурхливих подій XVII-XVIII ст. До другого тому видання включено сотні унікальних документів і матеріалів, більшість з яких виявлено мною в останні роки у вітчизняних, австрійських, польських і румунських архівах та наукових бібліотеках. Вони розкривають маловивчені або невідомі сторінки історії Великого Скиту, дають змогу визначити його роль і місце в історії української церкви, духовному і національно-культурному розвитку України XVII-XVIII ст., відродження святині на початку XXI ст. У третьому томі – на широкій джерельній базі висвітлено особливості виникнення і розвитку Великого Скиту, обставини його ліквідації та відродження. Книга багато ілюстрована, в ній використано ікони Богородчанського (скитського) іконостаса. Загалом трьохтомна праця є суспільно-важливим виданням, аналогів яких нема в українському і зарубіжному історіографічному дискурсі.

Монографія  «Бубнище. Скельне святилище Великої Богині в Карпатах» (2015 р.) є результатом моїх багаторічних наукових пошуків. За підсумками досліджень, скельний комплекс уперше постає як унікальна стародавня сакральна пам’ятка загальнонаціонального і європейського значення. Виявлено комплекс не відомих досі антропо- і зооморфних наскельних зображень, знаків і символів, нижніх і верхніх жертовників, зроблено спробу реконструкції релігійного світогляду, структури міфоритуального простору, теогонії і космогонії святилища.

Результатом тривалих наукових студій і сучасного творчого осмислення фундаментальних процесів українського державотворення і соборності на початку XX століття, узагальнення здобутків вітчизняної та зарубіжної історіографії у вивченні даної проблеми за роки незалежності України є підготовлене енциклопедичне видання колективом авторів під моїм керівництвом «Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія у 4-х томах» Том 1 (А–Ж) (2018 р.), Том 2 (З–О) (2019 р.), Том 3 (П–С) (2020 р.), Том 4 (Т–Я) (2021 р.). Пропоноване енциклопедичне видання вперше в українській та зарубіжній історичній науці презентує комплексне дослідження одного з найяскравіших феноменів вітчизняної історії – доби Західно-Української Народної Республіки. На великому і якісно новому джерельному матеріалі з вітчизняних та іноземних архівосховищ і наукових бібліотек, ураховуючи сучасні методологічні підходи й останні досягнення соціогуманітарних наук, автори видання – науковці з Івано-Франківська, Києва, Львова, Рівного, Тернополя, Чернівців – розглядають передумови революційного чину в Галичині, внутрішню і зовнішню політику ЗУНР, її збройну боротьбу і міжнародне становище, національні, соціально-економічні, культурні, етноконфесійні процеси в краї, партійно-політичну систему, правову і законотворчу діяльність творців ЗУНР. Велику увагу приділено повсякденному життю й побутові населення західноукраїнського регіону у 1918-1923 рр., просопографічним аспектам історії ЗУНР, питанням історичної персоналістики і біографістики, історіографії та джерелознавства ЗУНР, відомим і маловідомим історичним постатям борців за українську державність, незалежність і соборність, висвітленню різноманітних тем і сюжетів Енциклопедії за допомогою унікальних фотодокументів та оригінального, аутентичного ілюстрованого матеріалу. Це видання отримало номінацію «Книжка року 2021».

На основі чималого спектру першоджерел підготовлено мною і видано ґрунтовну працю “Гошівська обитель Богородиці на Ясній Горі в Карпатах : у 3 т. Т. 1 : Гошівський монастир у писемних історичних джерелах XVI – ХХ століть” (Т. 1–2018), (Т. 2–2021) . Том 1 “Гошівський монастир у писемних історичних джерелах XVI – ХХ століть” започатковує тритомне видання “Гошівська обитель Богородиці на Ясній Горі в Карпатах”. Вона містить українські рукописні пам’ятки, написані гошівськими ченцями в XVIІ–XVIІІ ст. Рукописну спадщину становлять Гошівський монастриський літопис і “Поменник монастиря Гошівського Преображення Господнього року 1662 липня 11”. До першого тому включено понад 120 документів і матеріалів, переважну більшість із яких виявлено в останні роки у вітчизняних, австрійських і польських архівах та наукових бібліотеках. Вони розкривають маловивчені або невідомі сторінки історії Гошівської обителі, що стала видатною відпустово-паломницькою святинею покоління Пресвятої Богородиці, дають змогу визначити її роль і місце в історії української церкви, духовному і національно-культурному розвитку України XVI–ХХ ст. Другий том видання містить сотні унікальних документів та матеріалів, більшість із яких нещодавно виявлено у вітчизняних архівах і вперше введено до наукового обігу. Вони розкривають маловивчені або невідомі сторінки історії Гошівського монастиря – видатної відпустово-паломницької святині українського народу, яка через історичні обставини упродовж 1946-1950 років опинилася в центрі духовно-світоглядної опозиції більшовицькому тоталітаризму, пережила його і однією з перших відродилася в незалежній Україні.

Впродовж всього часу часто виступав організатором цілої низки міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових конференцій: “Спадщина митрополита Андрея Шептицького в національному й духовному відродженні України” (1994); “Українсько-польські відносини в Галичині у XX ст.” (1996); “Галичина у Другій Світовій війні” (1939- 1945 рр.” (1999); “Соборність України: історія і сучасність” (1999); “Українська повстанська армія - феномен національної історії” (2002), «Духовна вісь України: Галичина – Наддніпрянщина – Донеччина» (2004), «Скит Манявський у духовному і культурному житті України та зарубіжжя : до 400-річчя заснування» (2011), «Космач в історії Гуцульщини та України: до 600-річчя першої писемної згадки» (2012), «Християнство в Карпатах: до 1025-річчя хрещення України-Руси» (2013 р.), “Гошівська обитель у духовному і культурно-історичному житті України: феномен українського греко-католицького чернецтва” до 400-річчя чину святого Василія Великого (5–6 жовтня 2017 р.) та ряд інших.

Є засновником наукового і культурно-просвітнього краєзнавчого часопису “Галичина” (виходить з 1997 р.), очолював до 2020 р. Заснування журналу було спричинене необхідністю об’єктивного науково вивіреного дослідження різних сторін суспільного життя краю, особливостей його історичного досвіду. Журнал визнаний фаховим виданням Вищої атестаційної комісії України з наступних галузей наук: історія, філологія, мистецтвознавство.

Водночас був головою редколегії “Вісника Прикарпатського університету” (серії “Історія”), що видався щорічно з 1998 року до 2020 р. На сторінках “Вісника Прикарпатського університету” та “Галичини” публікують праці викладачі університету, аспіранти, відомі вчені з інших педагогічних і наукових закладів України та з-за кордону.

На сьогодні є головним редактором наукового журналу “Карпати: людина, етнос, цивілізація” з проблем Карпатознавства, що видається з 2009 р. і включено до переліку фахових видань ВАК України. Саме на сторінках журналу друкуються статті з напряму “Історія”, “Етнологія”, “Археологія” відомих вчених – докторів наук, професорів і кандидатів наук, доцентів, асистентів з Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника та інших ВНЗ України (Києва, Львова, Чернівців, Фастова, Одеси); з Польщі – Кракова, Варшави, Любліна, Гданська, Познані, Пряшева, Лодзь; Молдови – Кишиніва; Угорщини – Печ; Словенії – Люблян; Словаччини – Братислави; Румунії – Бухареста.

Участь у громадських організаціях

• Член НТШ

Нагороди

•  Україна Орден "За заслуги" 2017 р.
•  Україна «Кращий науковець року-2005» Івано-Франківської області
•  Україна Заслужений діяч науки і техніки 2007 р.
•  Україна Медаль 20-ть років Незалежності
•  Україна Медаль 100 років ЗУНР
•  Україна Премія ім. Володимитра Полєка
•  Україна Медаль "Галичу 1125"
• Почесний доктор Ужгородського національного університету

Див.також

Список професорів-істориків ПНУ імені В.Стефаника

Посилання

• Кугутяк Микола Васильович. Біографія [Архівовано 4 грудня 2004 у Wayback Machine.]
• Наукові школи Прикарпатського національного університету