Старенький Сергій Євгенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сергій Євгенійович Старенький (нар. 21 листопада 1973(19731121), місто Київ) — колишній голова Державної пенітенціарної служби України (з 12 березня 2014 року по серпень 2014 року).

Освіта[ред. | ред. код]

Освіта вища. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, спеціалізація — математичне моделювання процесів (1998). Київська національна академія внутрішніх справ, спеціальність юрист (2005). Державний економіко-технологічний університет транспорту, спеціалізація - фінанси і кредит (2011).

Трудова діяльність[ред. | ред. код]

У період з 1996 по 2008 рр. пройшов шлях від молодшого інспектора до заступника начальника в Київському слідчому ізоляторі. 2008—2009 рр. — робота в Управлінні виконання покарань в м. Києві та Київській області на посаді старшого інспектора. 2009—2010 рр. — начальник Київського слідчого ізолятора. З 2011 р. в.о. начальника управління Пенітенціарної служби в місті Києві та Київській області.

У 2014 році був призначений Головою Державної пенітенціарної служби України. Звільнений 06 серпня 2014 року. Не погодившись з незаконним звільненням, звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва. 26 березня 2015 року Київським апеляційним адміністративним судом звільнення Старенького Сергія Євгенійовича визнано протиправним та зобов'язано Кабінет Міністрів України поновити на посаді Голови Державної пенітенціарної служби України. Дане рішення було виконано 18 травня 2017 року. 21 травня 2017 року Старенький Сергій Євгенійович був звільнений з посади Голови Державної пенітенціарної служби України у зв'язку з ліквідацією відомства.

За час роботи отримав державний патент «Створення автоматичної бази даних з обліку ув'язнених», нагороджений відзнакою ДДУПВП «За бездоганну службу», відзнаками МВС «За честь і відвагу» ІІ-го ступеня та «За заслуги в карному розшуку України».

Порушення прав людини[ред. | ред. код]

Неодноразово звинувачувався в порушенні прав в'язнів.

У щорічній доповіді Української Гельсінської спілки з прав людини правозахисники характеризують Сергія Старенького як «відомого своїми репресивними поглядами на в'язнів та нехтуванням міжнародними стандартами»[1]. Вони критикують його за розробку небезпечних для прав засуджених законодавчих ініціатив.[1]

Перебуваючи на посаді начальника Київського СІЗО, Старенький зволікав із дозволом на лікування за межами СІЗО тяжкохворого ув'язненого Томаза Кардави, який помер не дочекавшись вивезення із СІЗО до цивільного госпіталя. При цьому керівництво СІЗО на чолі зі Стареньким залишалося бездіяльним[2]. На думку адвоката Кардави, хворий був батьком трьох дітей та міг би прожити довше якби не зволікання з боку Старенького[3].

Родичі ув'язнених скаржились на ненадання медичної допомоги їх рідним, які тримались у СІЗО, але адміністрація СІЗО (на чолі якої був Старенький) їх звернення ігнорувала. Як вказувала ТСН, родичі ув'язнених збунтувались через відсутність медичного забезпечення[4], а журналістів хоч і запросили до СІЗО, проте відмовили у перевірці умов тримання та надання медичної допомоги: "пустили тільки на поріг установи, пояснюючи це її особливим статусом".

У адресованому вищому керівництву держави «Відкритому листі владі України щодо злісних порушень у Київському СІЗО», опублікованому на сайті правозахисної організації «Донецький Меморіал», вказувалось на численні зловживання Сергія Старенького стосовно ув'язненого Бекетова. Лист описує затягування із госпіталізацією тяжкохворого, ненадання інформації про стан здоров'я, численні зміни камер тримання[5].

Радіо Свобода просила прокоментувати звинувачення про порушення права на медичну допомогу тяжкохворим в'язням, проте Сергій Старенький відмовився.

Громадський активіст Олександр Володарський так описував своє ув'язнення в СІЗО під керівництвом Старенького:

«… півтора місяці в перенаселеній камері (35 чоловік на 20 спальних місць), запалення легень, яке лікували аспірином, заборона на передачу всіх книг, окрім релігійних …, чоловік, який лежав у кутку камери і випорожнювався під себе … (охоронці лікували його підбадьорюючими образами, а коли завезли у санчастину — було надто пізно). Всі чудесні спогади змушують мене відноситись до пана Старенького з великою особливою симпатією». Під час акції протесту проти катувань у пенітенціарній системі перед приміщенням Генпрокуратури, колишній в'язень та автор автобіографічної книги про катування у Олексіївській колонії №25 П. Панич[6] вказав :

«Сергій Старенький тільки став головою Пенітенціарної служби. Тоді люди озвучили факт катувань у 25-й колонії, і я тоді з в’язниці на гучному зв’язку в телефоні звернувся до міністра юстиції і всіх, хто там був присутній. Замість того, щоби відреагувати на факти катувань, які я озвучив, Старенький подзвонив начальнику СІЗО, щоб мене ізолювали від загальної маси. Після цього я відсидів у карцері (за телефон) і потім півтора року відсидів в одиночній камері»[7]».

У виданні Харківської правозахисної групи «Дотримання прав людини у пенітенціарній системі» Сергій Старенький звинувачується у зловживанні владою та порушенні конституційного принципу розподілу влад<ref name="Дотримання прав">{{Публікація|книга |посилання=http://library.khpg.org/files/docs/1424331623.pdf |назва=Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України/

Під час керування Пенітенціарною службою України Сергія Старенького відбулися події окупації частини Донецької і Луганської областей вже після подій в Криму. Так історично склалося що, в цих двох областях розташована найбільша кількість закладів підпорядкованих ДПтСУ. Із 36 установ системи виконання покарань (а це майже 20% всіх закладів на території України) в цих областях 27 установ знаходяться на території, що непідконтрольні владі. Державою не було вжито жодних заходів захисту біля 15 тисяч засуджених та ув'язнених.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]