Сукупний попит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Суку́пний по́пит (англ. aggregate demand, AD) — обсяг виробництва товарів, що споживачі готові колективно придбати при існуючому рівні цін.

Сукупний попит подається зсередини країни і з-за кордону: усередині — із боку споживачів (підприємств, домашніх господарств і урядів) і місцевих інвесторів, а з-за кордону — із боку іноземців. Відповідно, складається з закупівель товарів підприємствами (виробниче споживання), людьми (особисте споживання), урядом (державне споживання), внутрішніх капіталовкладень і експорту товарів за рубіж.

Сукупні попит і пропозиція — це нестатистичні поняття макроекономіки, призначені для вивчення усього кола явищ і процесів, що спричиняють вартісний небаланс між обсягом покупок (a la попит) і обсягом виробництва товарів (a la пропозиція), що надходять на той самий ринок у той самий час. Ці поняття не вписуються в класифікацію наукових економічних понять (і тому не можуть бути визначені безпосередньо), відрізняючись частково суперечними, частково розпливчастими особливостями:

1) Вони не можуть бути об'єктами економічної статистики;

2) У основу понять покладено уявлення щодо економічних намірів сукупного покупця, з одного боку, і сукупного продавця, з іншого. У якості покупця виступає як кінцевий споживач (множина фізичних осіб), так і виробник (множина юридичних осіб), що купує засоби виробництва. У якості продавця виступають як виробник товару (царина виробництва речей та послуг), так і посередник (царина торговлі);

3) У супереч «ринковому» визначенню цієї двійки понять, вона, незрозумілим способом, стосується також нетоварного виробництва-споживання (автономне сільське господарство окремої сім'ї; послуги, що надаються самому собі). Дійсно, «технічне» підґрунтя методу «попиту-пропозиції» складають дві функції (убувна — для попиту, і зростаюча — для пропозиції) у осях: аргумент — «рівень цін від базового року» і функція — «реальний ВВП у цінах базисного року». Як раз, ВВП вміщує і ринкові, і неринкові види господарської діяльності;

4) Якщо, згідно з визначенням, суб'єкти ринку мають наміри купувати-продавати, то чому не реалізують їх, а якщо припустити, що наміри здійснюються, то виникає питання Оккама: навіщо вивчати наміри, якщо маємо реальність? Відповідь зрозуміла: якщо вивчати реальність, тоді її можна було б виміряти, тобто перевірити гіпотези теоретиків методу «попиту-пропозицій»;

5) Поняття сукупних попиту-пропозицій розмиті і, таким чином, не підпадають під модель «наукової абстракції» — доведення уяви щодо реальності до такого стану (вільного від суттєвих відмінностей), коли її можна легко формалізувати, зробити однозначною, тобто визначити. Зазначимо, що на науковій абстракції тримається не тільки математика, але й теоретична фізика і, взагалі, усе, що називають наукою. Хоча модель «наукової абстракції» заздалегідь відрізняється від реальності, але передбачає, що розроблені способи переходу від абстракції до реальності;

6) Розмитому поняттю, що притаманне неокласичній економічній школі, протистоїть конкретність визначення К.Маркса. Одначе його визначення «пусте»: воно нічого не додає до розуміння економічних відносин;

7) Не загострюючи уваги на базових визначеннях, метод «сукупних попиту-пропозиції» використовують для логічного і механістичного аналізу динаміки взаємодії різних боків національного господарства, що відображені в таких макроекономічних показниках:

• реальний ВВП;

• рівень цін;

• грошова маса за межами центробанку;

• відсоткова ставка по кредитах і депозитах;

• рівень безробіття;

• норма банківського резерву;

• рівень оподаткування;

8) Спираючись на невизначені визначення, цей метод дає протилежні результати в залежності від назви економічної школи і теоретичного напрямку;

9) У масовій економічній літературі (описуючій і дослідній) кожний автор тлумачить ці поняття на свій розсуд, здебільш далекий від базової теорії. Часто-густо під цими термінами розуміють ті або інші статистично визначені макропоказники, пропонуючи, зазвичай у неявному вигляді, власне бачення економічних відносин.

Джерела[ред.ред. код]

  • Вугальтер А. Л. Фундаментальная экономия. Динамика. — М.: Экономика, 2007. — 371 с.