Східні Тепуї
| Східні Тепуї | ||||
 | ||||
|
5°15′00″ пн. ш. 60°49′48″ зх. д. / 5.250000000028° пн. ш. 60.83000000002777341° зх. д.Координати: 5°15′00″ пн. ш. 60°49′48″ зх. д. / 5.250000000028° пн. ш. 60.83000000002777341° зх. д. | ||||
| Країна |
 Бразилія,  Гаяна,  Венесуела | |||
|---|---|---|---|---|
| Регіон | Болівар | |||
| Тип | географічний об'єкт і гірський хребет | |||
| Висота | 2810 м | |||
.jpg)  Східні Тепуї Східні Тепуї (Венесуела) | ||||
 | ||||
Східні Тепуї (ісп. Tepuyes Orientales[1]), також відомі як хребет Рорайма-Ілу, - це гірський ланцюг, що простягається приблизно на 60 кілометрів (37 миль) уздовж кордону між Гаяною, Венесуелою і, незначною мірою, Бразилією.[2] Він простягається в північно-західному напрямку від точки з'єднання цих країн, близько до кордону між Гаяною і Венесуелою, з однією головною вершиною (Уей-Тепуй) на півдні, на бразильсько-венесуельському кордоні. Рухаючись [2] на північний захід від Уей-Тепуя (2150 м), основними вершинами цього ланцюга є Рорайма-Тепуй (2810 м), Кукенан-Тепуй (2650 м), Юруані-Тепуй (2400 м), Вадакапіапуе-Тепуй (2000 м), Караурін-Тепуй (2500 м), Ілу-Тепуй (2700 м) і Трамен-Тепуй. Невелика вершина Вей-Ассіпу-Тепуй лежить повністю за межами Венесуели, на кордоні між Бразилією та Гаяною[3]. Крім того, є низка невеликих плато, які утворюють ланцюг між Уей-Тепуєм та Рорайма-Тепуєм. Ілу-Тепуй і Трамен-Тепуй часто розглядаються разом, оскільки вони з'єднані спільною основою[2] .
Ланцюг Східних Тепуїв має загальну площу вершин близько 70 км² (27 кв. миль) і приблизну площу схилів 320 км² (120 кв. миль).[2] До нього входять деякі з найвідоміших і найбільш відвідуваних тепуї, зокрема Рорайма і сусідній Кукенан.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ (ісп.) Brewer-Carías, C. (2012). Roraima: madre de todos los ríos (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 18 грудня 2023. Río Verde 8: 77–94.
- ↑ а б в г Huber, O. (1995). Geographical and physical features. In: P.E. Berry, B.K. Holst & K. Yatskievych (eds.) Flora of the Venezuelan Guayana. Volume 1. Introduction. Missouri Botanical Garden Press, St. Louis. pp. 1–61.
- ↑ McPherson, S., A. Wistuba, A. Fleischmann & J. Nerz (2011). Sarraceniaceae of South America. Redfern Natural History Productions, Poole.