Сцинтилятори

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сцинтиляційний кристал оточений різними збірками сцинтиляційного детектора.

Сцинтиля́тори (англ. scintillators, нім. Szintillatoren (m pl)) — речовини (тверді, рідкі, газоподібні), на яких виникають короткочасні світлові спалахи внаслідок дії на них йонізуючих частинок і променів (гамма-квантів, електронів, альфа-частинок і т. д.). Це монокристал або розчин (твердий чи рідкий), який містить сполуки, що поєднують високу флуоресцентну квантову ефективність, короткий флуоресцентний час життя та добру розчинність переважно в ароматичних органічних розчинниках або в ароматичних полімерах. Як правило, кількість випромінюваних фотонів пропорційна поглинутій енергії, що дозволяє одержувати енергетичні спектри випромінювання.

Сцинтиляційний матеріал - органічна або неорганічна речовина, яка входить до складу сцинтилятора. Напр., монокристали антрацену, транс-стильбену, деякі неорганічні монокристали, полімери й люмінісцентні домішки до розчинів і полімерів, розчинники.

Основне застосування сцинтиляторів — сцинтиляційні детектори ядерних випромінювань. У сцинтиляційному детекторі світло, яке випромінюється при сцинтиляції, потрапляє на фотоприймач (фотокатод фотоелектронного помножувача — ФЕП, рідше використовують фотодіоди та інші фотоприймачі), перетворюється на імпульс струму, підсилюється і записується системою реєстрації. Максимальний світловихід сцинтилятора — величина близько 50—70 тис. фотонів на 1 МеВ поглинутої енергії.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
  • Глосарій термінів з хімії // Й.Опейда, О.Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л.М.Литвиненка НАН України, Донецький національний університет — Донецьк: «Вебер», 2008. — 758 с. — ISBN 978-966-335-206-0