ТЕЦ Арад
| 46°13′21″ пн. ш. 21°19′42″ сх. д. / 46.22250000002777170° пн. ш. 21.32861100002777732° сх. д.Координати: 46°13′21″ пн. ш. 21°19′42″ сх. д. / 46.22250000002777170° пн. ш. 21.32861100002777732° сх. д. | ||||
| Країна |
 Румунія | |||
|---|---|---|---|---|
| Розташування |
Румунія, Арад | |||
| Введення в експлуатацію | 1963—1965 (група турбіни АРТ-12), 1995 (блок 1) | |||
| Вид палива | природний газ (група турбіни АРТ-12), лігніт (блок 1) | |||
| Енергоблоки | 1х12 + 1х50 | |||
| Котельні агрегати | 1 парова БКЗ + 1 парова TKTI (група турбіни АРТ-12), 1 парова CR-1244 (блок 1) | |||
| Турбіни | 1 парова АРТ-12 (група турбіни АРТ-12), 1 DSL-50 (блок 1) | |||
| Електрогенератори | 1 TH 60-2 (блок 1) | |||
| Встановлена електрична потужність |
62 | |||
| ідентифікатори і посилання | ||||
  ТЕЦ Арад | ||||
 | ||||
ТЕЦ Арад — теплоелектроцентраль на заході Румунії.
Перший етап[ред. | ред. код]
Виробництво електроенергії на майданчику в Араді почалось ще в 1897 році, коли тут стали до ладу два пиловугільні котли Simonis Lanz та три парові машини загальною потужністю 0,22 МВт. У 1907-му додали ще два котли Simonis Lanz і одну парову машину потужністю 0,37 МВт.
В 1910-му на станції вперше встановили парові турбіни. Від двох котлів виробництва BW продуктивністю по 4 тони пари на годину живилась турбіна компанії Zoelly потужністю 0,74 МВт, при цьому її генератор, як і все попереднє обладнання, виробляв однофазний струм. Ще два котли BW продуктивністю по 7 тони пари на годину приводили в дію парову турбіну потужністю 1,1 МВт, генератор якої був двофазним. Водночас демобілізували запущені в 19 столітті парові машини.
Нарешті, в 1915-му змонтували ще один котел BW продуктивністю 7 тони пари та турбогенератор потужністю 2,2 МВт, що довело загальний показник станції до 4,4 МВт.
1930—1950 роки[ред. | ред. код]
В 1935 та 1937 роках станцію підсилили двома паровими турбінами виробництва Erste Brunner (Перший Брненський машинобудівний завод) потужністю по 3 МВт, які приводили в дію трифазні генератори швейцарської компанії BBC. При цьому додали два котли BW продуктивністю по 14 тонн пари на годину, тоді як із попередніх продовжували працювати три котли з показниками по 7 тонн на годину. Так само залишалось в експлуатації двофазне обладнання, потужність якого номінували як 1,84 МВт.
В 1952-му додали комплект потужністю 2,5 МВт, який складався з обладнання угорських виробників — турбіни Lang та трифазного генератора Ganz. Після цього загальна потужність майданчика досягла 10,34 МВт (в тому числі 1,84 МВт двофазне обладнання).
1960—1980 роки[ред. | ред. код]
У 1963-му на майданчику встановили котел виробництва Барнаульського котельного заводу продуктивністю 75 тонн пари на годину (отримав станційний номер 6), а за два роки рік його доповнили котлом TKTI (станційний номер 7) з показником у 94 тони на годину (він був випущений ще в 1952-му та перед монтажем в Араді пройшов капітальний ремонт). При цьому в 1964-му генераторне обладнання підсилили паровою турбіною APT-12 потужністю 12 МВт.
Паралельно розгорнулось створення масштабної системи централізованого опалення, для якої до кінця 1970-х змонтували шість водогрійних котлів потужністю по 116 МВт — у 1963, 1964, 1971, 1977 (два) та 1980 роках. При цьому перші два з них, так само як і згадані вище парові котли № 6 та № 7, були розраховані на використання природного газу, який почав надходити з центральної частини країни по газопроводу Трансильванія – Арад. Водогрійні котли № 3 та № 4 могли споживати як газ, так і мазут, а № 5 та № 6 запроектували вже тільки під мазут.
Водночас станом на кінець 1970-х все старе генеруюче обладнання, котре передувало турбіні APT-12, було виведене з експлуатації.
Велика ТЕЦ[ред. | ред. код]
У 1980-х роках в Араді розпочали проект зведення ТЕЦ, яка повинна була мати три однотипні блоки з паровими котлами CR-1244 продуктивністю 420 тонн пари на годину, паровими турбінами DSL-50 потужністю 50 МВт та генераторами TH-60-2. Крім того, для забезпечення промислових споживачів повинні були встановити два парові котли продуктивністю по 100 тонн на годину. Все зазначене котельне обладнання мало працювати на лігніті.
Першими у 1989-му стали до ладу два менш потужні котли. В 1994-му запустили перший CR-1244, а наступного року почала робота пов'язана з ним турбіна. На другому блоці виконали значний обсяг робіт (станом на 2007-й — 60 %), проте в підсумку він так і не був завершений.
Станом на 2017-й рік турбіна АРТ-12 знаходилась у консервації.
Для видалення продуктів згоряння котли № 6 та № 7 мають димарі висотою по 28 метрів, тоді як кожен з великих водогрійних котлів, запущених у 1960-х — 1970-х роках, обладнали димарем висотою 55 метрів.[1][2][3] Розрахований на використання вугілля блок № 1 використовує димар висотою 201 метр.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Istoric | CET Arad — S.C. Centrala Electrică de Termoficare Arad S.A. (ro-RO) . Процитовано 3 лютого 2021.
- ↑ CET Arad. web.archive.org. 13 жовтня 2008. Архів оригіналу за 13 жовтня 2008. Процитовано 3 лютого 2021.
- ↑ webcache.googleusercontent.com http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:kPR29k2jl20J:apmar.anpm.ro/documents/13119/34541085/Proiect+SC+CENTRALA+ELECTRICA+DE+TERMOFICARE+HIDROCARBURI+SA+ARAD.doc/7b033360-4229-445a-a000-1cb2b7c66879+&cd=2&hl=uk&ct=clnk&gl=eg. Процитовано 3 лютого 2021.
{{cite web}}: Пропущений або порожній|title=(довідка)