Тартюф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тартюф
фр. Le Tartuffe ou l’Imposteur
Tartuffe.jpg
Жанр комедія
Автор Мольєр
Мова Франція Франція
Написано 1664 рік
Опубліковано 1664
Окреме видання Tartuffe ou l’Imposteur[d], Tartif[d], Świętoszek[d], Tartuffe or the Hypocrite[d] і Q19439555?

Цей твір у Вікісховищі?

«Тартюф, або дурисвіт» — комедійна п'єса Мольєра, яка була написана у 1664 році. Була поставлена майже всіма театрами світу.

Сюжет[ред. | ред. код]

Дія відбувається в Парижі, в будинку Оргона. В довіру до господаря втирається чоловік по імені Тартюф. Пан Оргон дивиться на гостя як на диво: молодий, вчений, скромний, благородний, набожний, безкорисливий. Родичів, які намагаються довести йому, що Тартюф зовсім не такий святий, яким намагається показати себе, Оргон вважає невдячними. Істинна сутність Тартюфа проявляється лише тоді, коли Оргон необачно доручає йому зберігати скриню з цінними паперами і переписує на нього будинок. Лише вчасне втручання Короля, за п'ять хвилин до фіналу, встановлює справедливість (Тартюф покараний і родині Оргона повернуті будинок і майно).

Головні герої[ред. | ред. код]

  • Пані Пернель — мати Оргона
  • Оргон — чоловік Ельміри
  • Ельміра — дружина Оргона
  • Даміс — син Оргона
  • Маріана — дочка Оргона, яка закохана у Валера
  • Валер — молодий парубок, який закоханий у Маріану
  • Клеант — брат Ельміри
  • Тартюф — святоша
  • Дорина — покоївка Маріани
  • Фліпота — служниця пані Пернель
  • Пан Лояль — судовий пристав

Передмова[ред. | ред. код]

Опублікувавши комедію у березні 1669 року, Мольєр пише передмову, у якій викладав і захищав свої позиції. У другому виданні комедії, яке відбулося у 1669 році, автор приєднав до передмови свої прохання, які були подані королю у 1664, 1667 та 1669 роках.

Критика[ред. | ред. код]

«Тартюф» — це визнана вершина творчості Мольєра. Ім'я головного героя Тартюф, було вигадане самим Мольєром. Докорінно воно має старе французьке слово truffer (обманювати). У цій комедії щасливо поєднується ідеологічна насиченість з художньою досконалістю. Такі персонажі, яких зобразив Мольєр, були дуже звичні для французької комедії XVII століття. У п'єсі майже немає «підсобних» персонажів з умовною характеристикою. Чи не найблідішими вийшли Маріана, дочка Оргона, і Валер, її коханий. До числа таких персонажів ще відноситься і Клеант, який був введений як проповідник принципу здорового розуму. В творі йому було доручено, так би мовити, доводити різницю між помилковим та істинним благочестям. Усі інші персонажі наділені дуже яскравими характерами. Головним персонажем комедії є Тартюф, в якому втілена ненависна для Мольєра фігура ханжі. Тартюф зображений шахраєм, який використовує довіру людей, їх наївність. З розв'язки комедії ми дізнаємося, що Тартюф, по суті, навіть, і не ханжа, а пройдисвіт з кримінальним минулим. І ханжою він прикидався лише для того, щоб здійснити чергову плутанину, жертвою якої повинен бути Оргон. Відомий французький письменник Лабрюєр у своїх «Характерах» (1688) докоряв Мольєра в тому, що його Тартюф дуже прямолінійний, занадто необережний, але Мольєр і намагався зробити так, щоб з перших кроків героя, читач зрозумів про яку людину, про який характер йдеться. І насправді, Тартюф дуже необережний, але це лише тому, що він зовсім не боїться викриття. Коли він отримав документи на майно від Оргона, він одразу ж поспішив знищити його. Тартюфа, можна сказати, і створила довірливість Оргона і йому подібних людей. Якщо уважно подивитися та поміркувати, то протягом усього твору можна побачити два Тартюфа. Один — це дуже жадібний, користолюбний шахрай, а другий — це його маска ханжі, що засвоїв усі манери, весь жаргон церковників, і який дурить усіх простаків. І сатира Мольєра направлена саме проти святенництва. Слід зауважити, що Мольєр виводить Тартюфа на сцену лише у другому акті третьої дії, а у перших двох актах він зовсім не з'являється, але його характеристика дуже зрозуміло і цікаво подана у словах персонажів, які перед нами з самого початку комедії. Глядач дуже чітко бачить, хто в комедії є розсудливим, а хто є жертвою. І зі слів Дорини та інших персонажів ми вже дізнаємося всю історію Тартюфа, який увірвався у чужий будинок та освоївся у ньому повновладним деспотичним хазяїном. Тут і розкривається розуміння людської моралі, яку проповідує Мольєр: терпимість до природних пристрастей людини, людяність у широкому значенні цього слова.

Значення п'єси Мольєра[ред. | ред. код]

Комедія «Тартюф» мала велике соціальне значення. У ній Мольєр змальовував не приватні родинні стосунки, а щонайшкідливіший суспільний порок — лицемірство. У «Передмові» до «Тартюфа», важливому теоретичному документі, Мольєр пояснює сенс своєї п'єси. Він затверджує суспільне призначення комедії, заявляє, що «завдання комедії — батожити пороки, і виключень тут бути не повинно. Порок лицемірства з державної точки зору є одним з найнебезпечніших за своїми наслідками. Театр же володіє можливістю протидіяти пороку». Саме лицемірство, за визначенням Мольєра, основний державний порок Франції його часу, і стало об'єктом його сатири. У тій, що викликає сміх і страх комедії Мольер змалював глибоку картину того, що відбувалося у Франції. Лицеміри на кшталт Тартюфа, деспоти, донощики і месники, безкарно панують в країні, творять справжні злодійства; беззаконня і насильство — ось результати їх діяльності. Мольєр змалював картину, яка повинна була налякати тих, хто володів країною. Про значення «Тартюфа» для самого драматурга можна судити вже по тому, як довго і наполегливо він відстоював п'єсу, скільки душевних і фізичних сил витратив на протистояння тим, хто на неї «озброївся». Не раз він ставав об'єктом наклепу і брудних пліток ворогів, яких чіпляла його творчість."Тартюф" став для Мольєра, так мовити, літературною зброєю.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Веселовский А. Н. Этюды о Мольере: Тартюф. История типа и пьесы. М., 1879.
  • Мольер Тартюф. Мещанин во дворянстве: Пьесы / Пер. с франц. Мих. Донского и Н. Любимова; Вступит, ст. Н. Б. Томашевского; Рис. А. Архиповой. — М.: Дет. лит., 1978. — 208 с, ил. (Школьная б-ка).
  • Обломиевский Д. Д. «Французский классицизм». М. 1968. С. 221
  • Гриб В. Р. Расин. Мольер. В кн. Гриб В. Р. «Избранные работы. Поэтика». М. 1989. С.376-377
  • Гликман И. Д. «Мольер», М. — Л. 1966. С. 172—179
  • Гликман И. Д. «Мольер», М. — Л. 1966.

Посилання[ред. | ред. код]