Лицемірство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Джеймс Тіссо, «Горе вам, книжники, фарисеї і лицеміри!», 1886—1894 рр.

Лицемі́рство — поведінка, що прикриває нещирість, злість притворним щиросердям, чесністю.

Трактування[ред.ред. код]

Негативна моральна якість, яка полягає в тому, що завідомо аморальним вчинкам (які здійснюються заради егоїстичних інтересів, за низькими мотивами і заради антигуманних цілей) приписують псевдоморальне значення, піднесені мотиви і людинолюбні цілі.

Це поняття характеризує спосіб дій, з огляду відношення його дійсного соціального і морального значення і того значення, яке йому намагаються надати.

Лицемірство протилежне чесності, прямоті, щирості — якостям, в яких виявляється усвідомлення і відкрите репрезентування людиною правдивої суті її дій.[1][2]

Зазвичай, під лицемірством розуміють наклеп і негативні висловлювання на адресу відсутнього на момент обговорення суб'єкта.

Часто люди можуть придумати тимчасове виправдовування замість просто вибачення зі словами: " Я був не правий". Вони ,часто, обвинувачують людей в тому, що і самі неодноразово робили, в цьому і вся суть лицемірства.

Див.також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Прикладом лицемірної поведінки можуть слугувати: заклики релігійних лідерів жити за законами Божими, в той час як самі лідери іноді злісно їх порушують (релігійне Л.), публічні заяви про свої певні наміри та повна протилежність у діях (публічне Л.).
  2. Кон И. (1981). "Словарь по этике". «НаpLykFHO. 

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]