«Ташкент — місто хлібне» (узб.«Toshkent — non shahri») — радянський чорно-білий фільм-драма 1968 року. Знятий за мотивами однойменної повісті Олександра Нєвєрова.
Радянська Росія, Поволжя, 1921 рік. Посуха висушила землю Поволжя. Неврожай призвів до масового голоду. Радянська влада була не в змозі допомогти бідним селянам. Село Лопатин Бузулукського повіту Самарської губернії. Селянська родина втратила годувальника, з матір'ю залишилися троє малолітніх дітей. Щоб врятувати ослаблих маму і братів від голоду, старший хлопчик — Міша Додонов вирішує їхати в середньоазійське місто Ташкент (про продуктовий достаток якого ходить багато легенд) за продуктами, з собою він бере і друга Сергійка. Разом двоє підлітків їдуть на попутному поїзді. По дорозі Сергій захворює на тиф і залишається в лазареті на одній із залізничних станцій. Подальший шлях Міша продовжує на самоті. Подолавши небезпеки і випробувавши численні позбавлення, непосильні навіть для дорослого, він приїжджає в Ташкент. Тут він працює на виноградниках бая, і заробляє нарешті хліб на прожиток собі і своїй родині. З грошима і декількома мішками зерна Міша повертається в рідне село, але в живих застає тільки хвору, виснажену маму. Молодші брати Яша і Федя померли від голоду.
СРСР
