Кончаловський Андрій Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андрій Сергійович Кончаловський
рос. Андрей Сергеевич Кончаловский'
Фото
Кончаловський в 2010
Дата народження: 20 серпня 1937(1937-08-20) (78 років)
Місце народження: Москва
Громадянство: СРСР СРСР
Франція ФранціяРосія Росія
Національність: росіянин
Професія: режисер, сценарист
Кар'єра: 1960 - досі
IMDb: ID 0464846
konchalovsky.ru

Кончаловський Андрій Сергійович (Андрон Міхалков-Кончаловський, 20 серпня 1937, Москва) — радянський, американський і російський режисер, сценарист[1][2]. Народний артист Росії (1980)[3]. Син Наталі Кончаловської і Сергія Михалкова. Його рідним братом є Микита Михалков, також відомий російський кінорежисер[4][2].

Біографія[ред.ред. код]

Народився в сім'ї письменників С. Михалкова і М. Кончаловської, дочки художника П. Кончаловського (уродженця м. Слов'янськ, тепер Донецької області)[1].

В 1952 закінчив Центральну музичну школу. В 1957 закінчив Музичне училище при Московській консерваторії[4].

В 1957–1959 навчався в Московській державній консерваторії[3][1][2] по класу фортепіано[4].

Після закінчення у 1965 режисерського факультету Всеросійського державного інституту кінематографії (майстерня М. Ромма) почав працювати як режисер на «Мосфільмі»[3]. Того ж року дебютував фільмом «Перший вчитель» за одноіменною повістю Чингіза Айтматова. В ролі головної героїні Алтинай зняв молоду балерину Наталію Арінбасарову, з якою потім одружився[4].

В 1972 отримав звання лауреата Державної премії Казахської РСР після всесоюзного успіху фільму «Кінець отамана» за його сценарієм (про ліквідацію чекістами білого отамана Дутова, 30 млн глядачів за 1972 рік).

В 1980 отримав звання народного артиста РРФСР. У тому ж 1980 виїхав до Америки, в Голлівуд. Зняв там кілька фільмів. За деякі з них отримав нагороди. Наприклад, стрічку «Гомер і Едді» (у головних ролях Вупі Ґолдберґ і Джеймс Белуші) віншували на МКФ у Сан-Себастьяні. Проте згодом режисер розчарувався в американському кіно і на початку 90-тих повернувся на батьківщину.

2002 — академік Національної академії кінематографічних мистецтв і наук.

2005 — офіцер ордену Мистецтв і літератури Франції.

В 2005 заснував «Продюсерський Центр Андрія Кончаловського», який створює програми для провідних каналів російського телебачення — НТВ, РТР, «Культура», «Зірка», продюсує театральні постановки, здійснює книговидавничі проекти.

З 2010 член Громадської палати Російської Федерації.

В 2010 отримав Орден Почесного легіону у Франції[5].

У 2013 році очолив кінопремію «Ніка»[6].

На даний час проживає з сім'єю як в Росії, так і за кордоном, в залежності від того, де працює[4].

Творчість[ред.ред. код]

Перша самостійна повнометражна постановка - "Перший вчитель" (премія за кращу жіночу роль Міжнародного кінофестивалю у Венеції, 1966; премія МКФ в Йері, 1967), що реалістично і разом з тим експресивно відобразила конфлікт нових віянь і патріархальних традицій в киргизькому селі. З того часу Міхалков-Кончаловський плідно працює як сценарист, створюючи сценарії до своїх фільмів, а також до картин інших режисерів (зокрема, до Андрія Рубльова та А.Тарковського).

У 1967 Міхалков-Кончаловський поставив в стилістиці «документального реалізму» сільську драму "Історія Асі Клячиної", героїнею якого стала невдала самотня колгоспниця на прізвисько Ася-хромоножка. Фільм, що не співпадав з шаблонним трактуванням життя радянського села, піддався численним цензурним поправкам і був покладений «на полицю» (його прокат в оригінальному варіанті відбувся більше двадцяти років опісля). Після досвіду, що так розчаровує, з фільмом на сучасну тему режисер звернувся до екранізації російської літературної класики і створив яскраві кінематографічні аналоги творів І.С.Тургенева ("Дворянське гніздо") і А.П.Чехова ("Дядя Ваня", приз МКФ в Сан-себастьяні, 1971).

У 1970-і роки в творчій еволюції режисера відбувається різкий поворот. За сценарієм Е.Грігорьєва він ставить поетичну драму про сучасну молодь "Романс про закоханих" (головний приз МКФ в Карлових Варах, 1974). Непростий в жанрових координатах фільм, заснований на зіставленні «романтичної» і «реалістичної» частин, користується великим глядацьким успіхом. Услід за цим Кончаловський декілька років працює над епопеєю "Сибіріада" (приз журі МКФ в Канні, 1978), події і герої якої - жителі глухого сибірського села Елань - простежуються з дореволюційних часів до 1970-х років. Епічний лад картини знайшов вираз не тільки в долях героїв декількох поколінь, але і у вражаючих звукозорових пасажах (оператор Л.Пааташвілі, композитор Е. Артем'єв). Примітно, що обом фільмам був властивий громадянсько-патріотичний пафос, який сприймався швидше як органічний елемент їх стилістики, ніж наслідок вимушеного компромісу з владою. Режисер був удостоєний звання народного артиста РРФСР. Проте після постановки цих картин Кончаловський проявляє незговірливість у відносинах з керівництвом Держкіно СРСР і незабаром стає першим радянським режисером, що виїхав для роботи до Голлівуду.

У США Міхалков-Кончаловський був вимушений працювати в традиціях голлівудського «мейнстріму», віддаючи пріоритет сюжетній цікавості перед «психологією», соціальним типам - перед характерами, проте в деяких фільмах ("Коханці Марії", "Гомер і Еді" - Гран-прі МКФ в Сан-Себастьяні) він зберіг характерні ознаки європейського стилю. Після конфлікту з продюсерами на зйомках фільму "Танго і Кеш" режисер був вимушений достроково розірвати контракт.

Після повернення до Росії новим героєм фільму Міхалкова-Кончаловського (поставленого в копродукції з США і Італією) став кіномеханік, що обслуговував перегляд Сталіна і його найближчого оточення ("Ближній круг"). Потім режисер знов звернувся до теми і героїв фільму "Асине щастя" (Курочка-ряба), зробивши спробу ввести їх в контекст соціальної ломки 1990-х років. Наприкінці 1990-х років Кончаловський екранізував для американського телебачення старогрецький епос Одіссея, випустив дві книги мемуарів, займався постановкою масштабних театралізованих дій і оперних спектаклів[3].

За своє творче життя Кончаловський написав 23 сценарії, зробив декілька гучних театральних постановок, опублікував декілька книг, отримав безліч премій, нагород, звань[2].

Фільмографія[4][ред.ред. код]

Акторські роботи[ред.ред. код]

Рік Назва Роль
1961 Суд божевільних
1962 Іванове дитинство солдат
1964 Мені двадцять років "Застава Ілліча" Юрій
1994 Курочка Ряба клієнт в перукарні, в титрах не вказаний

Інша участь у фільмах[ред.ред. код]

Рік Тип Назва Роль
1960 ф Каток і скрипка сценарист
1961 ф Хлопчик і голуб сценарист
1962 ф Іванове дитинство сценарист
1963 ф Хлопчик і голуб режисер
1965 ф Перший вчитель режисер, сценарист
1967 ф Історія Асі Клячин, яка любила, та не вийшла заміж режисер
1967 ф Ташкент - місто хлібне сценарист
1969 ф Андрій Рубльов сценарист
1969 ф Дворянське гніздо режисер, сценарист
1970 ф Дядя Ваня режисер, сценарист
1970 ф Кінець Отамана сценарист
1972 ф Чекаємо тебе, хлопче сценарист
1972 ф Сьома куля сценарист
1973 ф Лютий сценарист
1973 ф Шанувальник сценарист
1974 ф Романс про закоханих режисер
1974 ф Пісня про Маншук сценарист
1975 ф Одного життя мало сценарист
1976 ф Раба кохання сценарист
1977 ф Транссибірський експрес сценарист
1978 ф Кров і піт сценарист
1978 ф Сибіріада режисер, сценарист
1980 ф Зламане вишневе деревце режисер
1983 ф Возлюблені Марії / Maria's Lovers режисер, сценарист
1985 ф Потяг-утікач режисер
1986 ф Дует для соліста / Duet for One (за п'єсою Т.Кемпінскі) режисер, сценарист
1987 ф Сором'язливі люди / Shy People режисер, сценарист
1989 ф Танго і Кеш режисер
1990 ф Гомер і Еді режисер
1991 ф Ближнє коло режисер, сценарист
1994 ф Курочка Ряба режисер, сценарист, продюсер
1995 ф Люм'єр і компанія режисер, сценарист
1997 ф Одіссея режисер
2002 ф Дім дурнів режисер, продюсер
2003 ф Лев узимку режисер
2003 док Сергій Прокоф'єв (цикл "Генії") режисер
2003 док Сергій Рахманінов (цикл "Генії") режисер
2004 док Юрій Андропов (цикл "Тягар влади") режисер
2004 док Гейдар Алієв (цикл "Тягар влади") режисер
2005 док Культура - це доля автор ідеї, провідний
2006 док Олександр Скрябін (цикл "Генії") режисер
2006 док Ігор Стравінський (цикл "Генії") режисер
2006 док Дмитро Шостакович (цикл "Генії") режисер
2006 док Володимир Софроницький (цикл "Генії") режисер
2007 ф Мороз по шкірі сценарист, продюсер
2007 ф У кожного своє кіно
епізод "У темряві" ("Dans le Noir")
режисер
2007 ф Глянець режисер
2008 ф Демони Санкт Петербурга сценарист
2010 ф Остання неділя виконавчий продюсер
2010 ф Лускунчик і Щурячий Король режисер, сценарист, продюсер
2012 док Битва за Україну режисер, сценарист

Відеокліпи[ред.ред. код]

  • "Дорогі мої москвичі" (2007), співак Діма Білан
  • "O Sole Mio" (2007), співак Діма Білан

Нагороди[ред.ред. код]

1962 - "Хлопчик і голуб" - курсова робота (спільно з Е.Осташенко). Головний приз (конкурс дебютів) на МКФ для дітей та юнацтва у Венеції-1962 (Італія).

1962 - "Іванове дитинство" - автор сценарію спільно з В.Богомоловим, М.Папава, А. Тарковського." Золотий лев "на МКФ у Венеції-1962 (Італія).

1969 - "Андрій Рубльов" - автор сценарію спільно з А. Тарковським. Приз ФІПРЕССІ на МКФ в Канні-1969 (Франція).

Фільми про Кончаловського[ред.ред. код]

2007 - "Андрій Кончаловський. Сцена" - документальний фільм, режисер Микита Тихонов

2007 - "Андрій Кончаловський. Екран" - документальний фільм, режисер Олексій Колесников[4]

Театральні проекти[ред.ред. код]

  • "Євгеній Онєгін" - спектакль, Ла Скала, Італія, 1985 р.
  • "Пікова дама" - спектакль, Ла Скала, Італія, 1990 р.
  • "Міс Жюлі" - спектакль, Театр на Малій Бронній, Москва, 2005 р., 2007 р.
  • "Король Лір" - спектакль, Na Woli, Варшава, 2006 р.
  • "Чайка" - спектакль, Одеон, Париж, 1987 р., Театр імені Мосради, Москва, 2004 р., гастролі в Італії, 2007 р.
  • "Дядя Ваня" - спектакль, Театр імені Мосради, Москва, 2009 - по даний час р., гастролі в Італії 2009 р., в Прибалтиці 2009 р., в Ізраїлі 2010[4]

Опери[ред.ред. код]

"Наша древня столиця" - музичне дійство на честь святкування 850-річчя Москви, Червона площа, 1997 р.

"Війна і мир "- опера, Маріїнський театр, Санкт-Петербург, 2000 р., Метрополітен-опера, Нью-Йорк 2002 і 2009 рр..

"Бал Маскарад" - опера, Театро Реджіо, Італія, 2001 рік., Маріїнський театр, Санкт-Петербург, 2001 р.

"Святкування 300-річчя Санкт-Петербурга" - видовищне шоу, Санкт-Петербург, 2003 р.

" Борис Годунов "- опера, Театро Реджіо, Італія, Турин 2010[4]

Бібліографія[ред.ред. код]

1977 - Парабола задуму

1991 - Ближнє коло. Погляд зсередини на радянське життя під владою Сталіна

1998 - Низькі істини

1999 - підноситься обман

2001 - Біла бузок

2006 - Низькі істини сім років потому

2007 - На трибуні реакціонера (спільно з В. Б. Пастухова)[4]

Сім'я[ред.ред. код]

Прадід по материнській лінії - російський художник Василь Суріков.

Дід - художник Петро Кончаловський.

Батько - Сергій Міхалков, драматург, поет, відомий дитячий письменник.

Мати - поетеса, перекладачка Наталя Кончаловська

Старша сестра Катерина - дочка від першого шлюбу Наталі Кончаловської. Була одружена з радянським письменником Юліаном Семеновим.

Молодший брат - кінорежисер Микита Міхалков.

Дружини[ред.ред. код]

Андрій Кончаловський одружений п'ять разів, його дружини[7]:

  1. Ірина Кандат, балерина (з 1955 по 1957 рр..)
  2. Наталія Арінбасарова, балерина і актриса (з 1965 по 1969 рр..)
  3. Вівіан Михалкова (Годе), француженка, сходознавець (з 1969 по 1980 рр..)
  4. Ірина Мартинова, диктор телебачення (з 1990 по 1997 рр..)
  5. Юлія Висоцька, актриса і телеведуча (з 1998 року по теперішній час)

Діти[ред.ред. код]

  • Син Єгор Кончаловський (нар. 1966), кінорежисер (від другої дружини).
  • Донька Олександра (нар. 1970) (від третьої дружини).
  • Дочка Дарина (нар. 1980) від актриси Ірини Бразговка.
  • Дочки: Наталя (нар. 1991) і Олена (нар. 1993) (від четвертої дружини).
  • Дочка Марія (нар. 1999) і син Петро (нар. 2003) (від п'ятої дружини).

Онуки[ред.ред. код]

  • внучка Марія (2001) - дочка Єгора
  • три внучки від дочки Олександри
  • три онуки і одна онука від дочки Дарії[4]

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б в Андрій Кончаловський. Процитовано 3.12.2013. 
  2. а б в г Міхалков-кончаловський Андрій. Процитовано 3.12.2013. 
  3. а б в г Андрій Міхалков-Кончаловський. Кадр з фільму. Процитовано 3.12.2013. 
  4. а б в г д е ж и к л м Міхалков-Кончаловський, Андрій Сергійович. Процитовано 3.12.2013. 
  5. Інга Домбровська (23 вересня 2011). Кавалер ордену Почесного легіону Андрій Кончаловський згадує. RFI. Процитовано 3.12.2013.  (рос.)
  6. Андрій Кончаловський розповів про протистояння з братом Микитою Михалковим. 3 липня 2013. Процитовано 4.12.2013. 
  7. Михалков-Кончаловский Андрон. Процитовано 4.12.2013.  (рос.)

Посилання[ред.ред. код]