Трійця (Радехівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Трійця
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Радехівський район
Рада/громада Нивицька сільська рада
Код КОАТУУ 4623982804
Основні дані
Населення 285
Площа 1,618 км²
Густота населення 176,14 осіб/км²
Поштовий індекс 80263
Телефонний код +380 3255
Географічні дані
Географічні координати 50°08′55″ пн. ш. 24°45′56″ сх. д. / 50.14861° пн. ш. 24.76556° сх. д. / 50.14861; 24.76556Координати: 50°08′55″ пн. ш. 24°45′56″ сх. д. / 50.14861° пн. ш. 24.76556° сх. д. / 50.14861; 24.76556
Середня висота
над рівнем моря
205 м
Водойми Радославка
Місцева влада
Адреса ради 80262, Львівська обл., Радехівський р-н, с.Нивиці , тел. 73-4-16
Карта
Трійця. Карта розташування: Україна
Трійця
Трійця
Трійця. Карта розташування: Львівська область
Трійця
Трійця
Мапа

Трі́йця — село в Україні, в Радехівському районі Львівської області. Населення становить 285 осіб. Орган місцевого самоврядування — Нивицька сільська рада.

Розташування[ред. | ред. код]

Трійця — невелике село Радехівського району, Львівської області. Розташоване 20 км на південний схід від Радехова, віддаль до обласного центру — 80 км. Біля села протікає річка Радославка, яка тече до Стиру і Дніпра.

Історія[ред. | ред. код]

Місцевість, на якій виникло село належала до Галицько-Волинського князівства. Утім монголо-татарські напади, неперервні міжусобиці приводили до занепаду поселення.

Перша згадка про село датується 1580 року. З розповідей старожилів село було розташоване в Бистривцях, зараз ця територія частково засаджена лісом на південний захід від сучасного села. В часи Татарського іга село було спалене, людей знищили. Єдине, що осталось від колишнього села — це дзвіниця (церква теж згоріла). Сучасне село відновилося з трьох людей, які залишилися від татарської навали.

За річкою Радославкою на місці жіночого монастиря (спаленого татарами) збудували церкву (1760 р.), яка збереглася до сьогоднішніх днів, як історична пам'ятка. Названа церква в честь Святої Трійці. Дзвіниця біля церкви старша від церкви приблизно на століття (дата будови — 1621 р.). Немає правдивих даних, коли була побудована перша церква. Парафія належала до Топорівського деканату. В часи Австро-Угорської імперії існувала панщина. Але в нашому селі, оскільки воно було розташоване на лісозаболочених землях, панів-феодалів не було. Люди жили дуже бідно, а працювали на так званих лісових панів, які володіли лісами. Панщина і її ліквідація відчутно на селян не вплинула, тому що селяни були бідними так і ними залишались. В даний час школи не було, частина населення — була не грамотна.

Після війни 1918 року, коли запанувала панська Польща, в селі почалася боротьба з режимом. Перша боротьба — це коли жителі відмовлялись іти на службу в польську армію. Проти цього діяв каральний загін польської поліції. За часів панування Польщі заборонялось молоді збиратися на молодіжні вечори, співати українські пісні. Вистави ставились по згоді старости. Аж тоді люди відчули, що таке неволя. Поляки душили людей духовно і матеріально. Все більше людей села зразу старших, а згодом і молодих арештували, переслідували на довгі роки тюрми. Гміна була в Топорові, Повіт Кам'янка-Стремилова, воєводство — Львів. По селі ходив шандор, який за найменшу провину карав штрафом (від 1 злотого і.тд.). Податківці забирали все.

Школа почала будуватись в 1921 році (народна будова). Діти вчились у дві зміни. На даний час вчителем працював австрійський офіцер Казанівський Григорій Васильович. В тридцятих роках появилася організація українських націоналістів. Почалися арешти, відправляли в м. Золочів та брігідки. За панування Польщі на поденних роботах платили 70 злотих і менше. Головним заняттям села було хліборобство. Найбагатші селяни мали до 5 га землі, решту малоземельні.

У 1940 році було створено сільську раду, яку очолив Боднарчук В. І. В 1949 році було створено колгосп "10-річчя возз'єднання".

Була хата — читальня «Просвіта» (1941 р.) при сільській школі. В 1971 р. Було створено першу сільську бібліотеку. Електрифіковано село в 1968 році. Прокладено дорогу 1969 року.

Сучасність[ред. | ред. код]

На честь проголошення Незалежності України недалеко від церкви висипано могилу. Згодом відремонтували церкву. У селі знаходиться Церква Пресвятої Трійці (1760 р.) з дзвіницею (1721 р.), дерев'яна. На даний час в селі діє дві конфесії, які відправляють богослужіння почергово. Зараз на території села діє підсобне господарство від Львівського заводу автотракторних запчастин. В 1994 році побудовано школу-садок. З 1970 року і по сьогодні діє Народний дім. В приміщенні Народного дому розташована бібліотека Радехівської ЦБС… На цьому історія нашого села не закінчується!

Народились[ред. | ред. код]

  • Шишка Василь Петрович «Вовк», «Громовий» (1913 — 6.03.1948). Освіта — 4 класи народної школи. За фахом — рільник. Після смерті батьків жив при старшому братові. Відбув строкову військову службу у Польській армії (1936—1937). Симпатик ОУН із 1937 р., член ОУН із 1938 р. У 1939 р. арештований польською поліцією за приналежність до ОУН. Вийшов на волю у вересні 1939 р. і в тому ж році емігрував до Німеччини, звідки повернувся в 1942 р. Активно працює в організаційній сітці як резидент СБ (1942—1944). Учасник збройного підпілля ОУН з весни 1944 р. Господарчий референт кущового проводу ОУН (1944-03.1948). Загинув у бою з облавниками. Будучи важко пораненим в рідному селі, застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. Тіло ворог забрав до Лопатина. Місце поховання не відоме. Вістун УПА (?); відзначений Срібним хрест бойової заслуги 1 класу (23.10.1948) за участь у засідці під час якої був знищений підполковник МДБ Крижанівський[1].
  • Шарко Антін Левкович «Гірка» (*1922 – 18.03.1949, прис. Бриндасівка с. Завидче Радехівського р-ну львівської обл.). Освіта — 4 класи народної школи. Член ОУН із 1943 р. Стрілець УПА з весни 1944 р. Кулеметник сотні УПА «Кочовики» (весна 1944 — осінь 1946), звеневий СКВ (осінь 1946—1947), зв'язковий референтури СБ Лопатинського районного проводу ОУН (1947—1948), звеневий СКВ (1948-18.03.1949). Загинув у бою з облавниками. Тіло забране до Лопатина, місце поховання не відоме. Вістун УПА (?); відзначений Срібним хрест бойової заслуги 2 класу (23.10.1948) за героїчну поведінку під час бою біля с. Яструбичі Радехівського р-ну[2].
  • Жоломій Володимир Степанович «Невіль», «Яструб» (1918 — 22.11.1949, с. Панькова Бродівського р-ну Львівської обл.). Освіта — 4 класи народної школи. Член ОУН. У 1940 р. призваний до Червоної армії і в 1941 р. на початку німецько-радянської війни потрапив у полон. Зголосився на службу до Німецької армії. У 1944 р. під час відпустки повернувся додому, де й залишився. Учасник збройного підпілля ОУН із весни 1945 р. Стрілець СКВ (весна 1945 — весна 1946), бойовик ВПЖ (весна 1946), а відтак дальше стрілець СКВ (весна 1946—1949), бойовик референта СБ Лопатинського районного проводу ОУН (1949). Загинув, наскочивши на засідку військово-чекістської групи Бродівського РВ МДБ. Будучи тяжко пораненим застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога. Тіло забране облавниками до Лопатина. Місце поховання невідоме. Стрілець УПА (?); відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (30.11.1949)[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 60. — Арк. 268; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943—1952. — Кн. 2 / [упоряд.: В. Мороз, О. Вовк]. — Київ; Торонто, 2009. — С. 975—976.
  2. ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 60. — Арк. 268; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943—1952. — Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. — Київ; Торонто, 2009. — С. 267, 324, 320, 329, 343, 359, 398; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943—1952. — Кн. 2 / [упоряд.: В. Мороз, О. Вовк]. — Київ; Торонто, 2009. — С. 965, 983.
  3. ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 62. — Арк. 256; Літопис УПА. Нова серія. Т. 12: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943—1952. — Кн. 1 / упоряд. В. Мороз, О. Вовк. — Київ; Торонто, 2009. — С. 142; Літопис УПА. Нова серія. Т. 13: Воєнна округа УПА «Буг»: Документи і матеріали. 1943—1952. — Кн. 2 / упоряд.: В. Мороз, О. Вовк. — Київ; Торонто, 2009. — С. 987.

Посилання[ред. | ред. код]