Українське питання і російська громадськість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Українське питання і російська громадськість
Жанр стаття
Автор В. І. Вернадський
Мова Російська мова
Написаний 1915
Переклад Н. Білоцерківець, 1988

Українське питання і російська громадськістьстаття мислителя, засновника геохімії, ноосферології академіка Володимира Івановича Вернадського, в якій він виступає з підтримкою українського руху в складі Російської держави. Статтю було створено не раніше літа 1915 року, виходячи зі складу.

Зміст[ред.ред. код]

« Національна самосвідомість українців розвинулась на ґрунті етнографічних відмінностей, особливостей психіки, культурних тяжінь та нашарувань, що пов'язують Україну із Західною Європою, та історично зумовленого ладу народного життя, перейнятого духом демократизму.  »

Загалом, українсько-російські відносини В. Вернадський поділяє на певні періоди:

XVII—XVIII ст. 
Ліквідація автономії українських земель (руйнування основ місцевого культурного життя — школи, книгодрукування, переслідування етнографічних відмінностей), знищення військової сили України (ліквідація Запорозької Січі Катериною II у 1775 році);
XIX ст. 
Всі сліди української автономії було усунено, але національне життя відроджувалося в нових формах.
« Відродження західнослов'янських народностей, що збіглося з цим періодом, дало нову основу й широке наукове та культурне обґрунтування українському національному рухові як одному зі складових елементів прагнення людства залучити народні маси до здобутків культури й утвердити торжество демократичних ідей.  »
Починається нова хвиля репресій проти українського руху як проти загрози цілісності Російської імперії. Вводиться цензурний режим та особисті переслідування української інтелігенції. У 1847 році арештовано членів Кирило-Мефодіївського братства, у 1863 Валуєвським циркуляром вводиться заборона на церковну літературу, у 1876 Емським наказом Олександра II — заборона всіх видів літератури українською мовою, окрім белетристики.
« …політика великоруського національного централізму була, таким чином, не менш сепаратистською, аніж підозрюваний у сепаратизмі український рух; тільки офіційний сепаратизм був великоруським і схилявся до перетворення величезної, багатомовної і багатокультурної держави в нівельовану за великоруським зразком країну, великої Росії — у Великоросію.  »
19041905 
У період першої революції в Російській імперії відношення до українського руху тимчасово покращується (у 1905 році прийнято постанову «Про відміну утисків малоросійського друкованого слова». При І Думі діяла українська фракція чисельністю 40 чоловік, при ІІ Думі — 47).
19051907 
Новий етап утисків, пов'язаний із діяльністю Петра Столипіна: закрито українські «Просвіти». У цей час для українців зростає роль Львова, що став центром національного життя, «українським П'ємонтом». Росія офіційно проводила політику «возз'єднання під'яремної Русі» на основі етнічної єдності — це стало однією з причин початку війни в 1914 року. Проте ж насправді російська влада, як і в минулому (при Андрусівському договору XVII ст., придушення Катериною II Коліївщини в 1768 р.) віддала українські інтереси в жертву загальнодержавним — вела переговори про передачу Буковини Румунії, а Східної Галичини — Польщі.

Вчений робить висновок:

« Небезпека для Росії не в українському русі як такому, а в упередженому трактуванні його як шкідливого… При відмові від традиційної політики найширший розвиток української культури цілком сумісний з державною єдністю Росії…  »

В. Вернадський сформував наступні вимоги: встановити вірний погляд на українське питання серед російської інтелігенції, ввести українську мову в школах, українознавчі дисципліни й предмети в вищих і середніх навчальних закладах, відмовитися від утисків української літератури та здачі Буковини й Галичини.

Публікації[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]