Фарбман Рафаїл Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фарбман Рафаїл Борисович
Народився 1893
Курськ, Російська імперія
Помер 1966
Москва, СРСР
Громадянство Росія Росія, СРСР СРСР
Національність єврей
Діяльність державний діяч
Партія ВКП(б)

Рафаїл Борисович Фарбман (Рафаїл) (1893(1893), місто Курськ Курської губернії, тепер Курської області, Російська Федерація — 1966, Москва) — український радянський партійний діяч, секретар ЦК КП(б)У в січні — квітні 1920 р. Член ЦК КП(б)У в липні — вересні 1918 року і у березні 1919 — квітні 1920 р. Член Зафронтового бюро ЦК КП(б)У в червні — грудні 1919 р. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в серпні 1919 — березні 1920 р.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині єврейського візника у місті Курську (за іншими даними — у місті Харкові). Освіта — початкова. Закінчив дворічне початкове міське училище. Працював кравцем у Харкові.

Член РСДРП(б) з 1910 року. Партійний псевдонім — Рафаїл. Вів підпільну революційну роботу в місті Києві.

У 1914 році був заарештований царською поліцією і висланий на заслання в Тобольську губернію. У 1917 році повернувся до Києва, обирався членом Київського комітету РСДРП(б). У 1917 році — заступник голови Київської ради профспілок. У 1917—1918 роках — заступник голови центрального профспілкового бюро.

У 1918 році — кандидат в члени Всеукраїнського бюро з керівництва повстанської боротьби проти німецьких окупантів. З червня 1918 року — заступник голови надзвичайного Військово-революційного трибуналу 8-ї, 13-ї та 14-ї армій Південного фронту. На І з'їзді КП(б)У обирався членом ЦК КП(б)У, але вибув у вересні 1918 року на роботу в Москву.

У лютому — 7 червня 1919 року — член виконавчого комітету Харківської губернської ради, завідувач відділу управління Харківської губернії. З березня по червень 1919 року — товариш (заступник) голови Харківського губернського виконавчого комітету. У червні — серпні 1919 року — член надзвичайного військово-революційного трибуналу Донецького басейну. З жовтня по грудень 1919 року працював завідувачем відділу інформації і зв'язку Зафронтового бюро ЦК КП(б)У.

Вибирався членом Оргбюро та заступником секретаря ЦК КП(б)У (з грудня 1919 року), а у січні — березні 1920 року виконував обов'язки секретаря ЦК КП(б)У під час відсутності Станіслава Косіора. У грудні 1919 — квітні 1920 року — завідувач організаційно-інструкторського відділу ЦК КП(б)У. У березні — 5 квітня 1920 року — 2-й (відповідальний) секретар ЦК КП(б)У. У 1920 — 1921 роках був прихильником групи «демократичного централізму».

З 1920 року — секретар осередку, член Бюро комітету РКП(б) заводу «ВЭК» у місті Москві.

У 1922 році (до березня) знову працював в Україні заступником завідувача відділу агітації і пропаганди (Агітпропу) ЦК КП(б)У.

З березня по квітень 1922 року — завідувач відділу народної освіти Краснопресненського району міста Москви.

28 березня 1922 — 4 лютого 1924 року — завідувач відділу народної освіти Московської ради і Московського губернського виконкому. У травні 1924 — 1927 року — голова арбітражного комітету Москви і Московської губернії. У 1927 році — активний учасник «об'єднаної опозиції».

18 грудня 1927 року був виключений із ВКП(б). 31 грудня 1927 року висланий як активний троцькіст в Сибір на 3 роки; відбував заслання до червня 1930 року. Відійшов від опозиції у травні 1930 року і подав заяву в ЦКК ВКП(б) з проханням відновити в членах партії. 23 червня 1930 року достроково звільнений із заслання.

З 1930 року — заступник начальника управління, завідувач відділу кадрів тресту «Рудметалторг» ВРНГ СРСР; начальник сектора тресту «Металобрухт» у Москві.

27 червня 1932 року був відновлений у членах ВКП(б), але вже в лютому 1933 року знову виключений із партії.

Заарештований 14 січня 1933 року як член «підпільної троцькістської групи Смирнова» і засуджений на три роки ув'язнення. Відбував покарання у Верхньоуральському ізоляторі ОДПУ. У 1935 році отримав пожиттєве ув'язнення. Звільнений у 1956 році.

Проживав на пенсії в Москві. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року реабілітований (посмертно).

Джерела[ред. | ред. код]