Фатутака

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зображення острова Фатутака у Landsat 
Малюнок 1943, що зображує вид острова зі сходу з відстані 12 км.

Фатутака, Фату Така або Пату Така (також відомий під назвами Фатака та острів Мітре)[1][2] малий вулканічний острів  розташований в південно-західній частині Тихого океану. Фатутака входить до провінції Темоту Соломонових островів, і є крайнім східним островом цієї країни. Острів знаходиться в 48 кілометрах на південний схід від острова Анута, звідки його можна побачити в ясну погоду.[3]

Фатутака та Анута були відкриті адміралом Едвардом Едвардсом у 1791.[4]

Географічні координати острова: 12°00′36″ пд. ш. 170°10′12″ сх. д. / 12.01000° пд. ш. 170.17000° сх. д. / -12.01000; 170.17000Координати: 12°00′36″ пд. ш. 170°10′12″ сх. д. / 12.01000° пд. ш. 170.17000° сх. д. / -12.01000; 170.17000Координати: 12°00′36″ пд. ш. 170°10′12″ сх. д. / 12.01000° пд. ш. 170.17000° сх. д. / -12.01000; 170.17000. Це невеликий безлюдний скелястий острів, з найвищою точкою 122 метри над рівнем моря. Загальна площа острова становить 18 гектарів.

Людська діяльність[ред. | ред. код]

Острів має кам'янистий і не родючий ґрунт, попри це в минулому острів використовувався мешканцями Анути (який є найближчим населеним островом) для садівництва.

Мешканці Анути регулярно відвідують Фатутаку та полюють тут на морських платхів і збирають їх яйця.

Птахи острова Фатутака ніколи на вивчалися, існують лише окремі повідомлення про наявність тут фрегатів, деяких видів голубів та ін.[5]

Геологія[ред. | ред. код]

Фатутака, так само як і Анута, утворився близько 2 мільйонів років тому в результаті вулканічних процесів. Обидва острови складаються з базальтних лав та андезитних брекчій.[6]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Feinberg, 1988, с. 181
  2. Steadman, Pahlavan та Kirch, 1990, с. 119—120
  3. Kirch, 2002, с. 76
  4. Quanchi та Robson, 2005, Pacific Islands and Their First European Visitors, pp. xiii–xxv
  5. Tarburton, 2015
  6. Pelletier, Lafoy та Missegue, 1993, с. 1153