Соломонові Острови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Соломонові Острови
Solomon Islands

Прапор Герб
Девіз: To Lead is to Serve
(Вести означає служити)
Гімн: God Save Our Solomon Islands
(Боже, бережи наші Соломонові острови)
God Save the Queen (Боже, бережи королеву)
Розташування Соломонових островів
Столиця
(та найбільше місто)
Хоніара
9°28′ пд. ш. 159°49′ сх. д. / 9.467° пд. ш. 159.817° сх. д. / -9.467; 159.817
Офіційні мови англійська
Державний устрій Конституційна монархія
 - Монарх Єлизавета II
 - Генерал-губернатор Френк Кабуі
 - Прем'єр-міністр Денні Філіп
Незалежність від Великобританії 
 - Дата 7 червня 1978 
Площа
 - Загалом 28 896 км² (142-га)
 - Води (%) 3,2%
Населення
 - оцінка чер. 2005 р. 478 000 (170-та)
 - Густота 17/км² (189-та)
ВВП (ПКС) 2005 р., оцінка
 - Повний 911 млн. $ (171-ша)
 - На душу населення 1 894 $ (146-тя)
ІРЛП  (2004) 0,592 (середній) (128-ма)
Валюта Долар Соломонових островів (SBD)
Часовий пояс  (UTC+11)
Домен інтернету .sb
Телефонний код +677

Соломо́нові острови́ (англ. Solomon Islands) — країна в західній частині Тихого океану на схід від Нової Гвінеї, складається з декількох сотень островів.

Географія[ред.ред. код]

Соломонові Острови
Вид з повітря на Соломонові Острови
Панорама Хоніари, столиці країни
Узбережжя острова Гуадалканал біля Вісале

Соломонові острови займають площу 27600 км². Держава охоплює частину однойменного архіпелагу в Тихому океані, в Меланезії, на схід від острова Нова Гвінея. Найбільші острови архіпелагу: Бугенвіль, Гуадалканал, Санта-Ісабель, Малаїта, Сан-Крістобаль, Шуазель, Нью-Джорджія. Також займає острови Велья-Лавелья, Коломбангара, Ганонга, Гізо, Рендова, Вангуку, Гатукан, Тетіпарі і острівні групи Дафф, Санта-Крус, Рассела, Суоллоу, Нггела і острови Беллона, Реннелл, Шортлендські острови (Шортленд, Фауро та інші), атоли Онтонг-Джава, Стьюарт тощо.

Північна частина архіпелагу (острови Бугенвіль, Бука, Ніссан і деякі атоли) входить до складу Папуа Нова Гвінея; друга, більша частина — належить державі Соломонові Острови.

Острови переважно вулканічного походження; є вулкани, що діють (Балбі, Багана). Найвища гора (2335 м) — Попоманасеу (англ. Mount Popomanaseu). Соломонові острови розташовані в сейсмічно небезпечному регіоні, де часто відбуваються землетруси. У січні 2010 року стався землетрус, магнітуда поштовхів якого склала 7,2, поштовхи спровокували появу цунамі з максимальною висотою хвиль 2,5 метра. В цілому без даху над головою залишилося близько тисячі чоловік. 23 квітня 2011 року було зафіксовано землетрус з магнітудою поштовхів 6,9 баллів. 6 лютого 2013 року відбувся землетрус з магнітудою 8,0.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат субекваторіальний, дуже вологий. Середні місячні температури від 26 до 28 °C. Опадів від 2300 до 7500 мм в рік. З травня по жовтень переважає південно-східний пасат, з грудня по березень — північно-західний екваторіальний мусон. Є короткі повноводні річки. Значну частину островів вкрито вічнозеленими лісами (пальми, фікуси та ін.); у найсухіших місцях — савани; по берегах — мангри. Тваринний світ: щури, кажани, крокодили, ящірки, змії, гігантські жаби; птахи — дикі голуби, папуги тощо.

Історія[ред.ред. код]

Вважається, що Соломонові Острови були населені меланезійцями тисячі років рому.

Соломонові Острови були відкриті 1568 року іспанським мореплавцем Альваро Менданья де Нейра, який виміняв у місцевих жителів золото й назвав ці острови Соломоновими, порівнявши їх з «Золотою країною Соломона». Повторно відкриті англійцем Філіпом Картеретом у 1767 році. Великобританія встановила протекторат над Соломоновими Островами у 1890-х.

Під час Другої світової війни частина Соломонових островів була захоплена японськими військами, тут йшли важкі бої на суші і на морі. Зокрема, битва за Гуадалканал вважається переломною на Тихоокеанському театрі воєнних дій.

У липні 1978 року Соломонові Острови стали незалежними від Великобританії. Першим прем'єр-міністром став Пітер Кенілореа.

Головні пам'ятні місця рекомендовані для відвідування[ред.ред. код]

Соломонові острови привертають туристів, в першу чергу, своєю природністю, відсутністю прагнення створити щось спеціально для них. Тут пропонують відпочинок в природних умовах, і цим цінні барвистий Чайнатаун.

Всього в декількох кілометрах від столиці знаходяться знамениті водоспади Матаніко. Вода падає в печеру, заповнену сталагмітами і сталактитами, після чого ховається в надрах острова.

Незабутнім виявиться подорож в лагуну марів. Тут знаходиться туристичне село країни — Ворлд-Херітейдж. Держава, намагаючись зберегти унікальну флору і фауну цього місця, обмежила заготівлю лісу.

Основний дохід місцеві жителі отримують за рахунок туризму. Подорож по островах зазвичай починається зі столиці держави — Хоніари. Тут розташовано місце під назвою Пойнт-Круз. За легендою, тут вперше висадився на берег іспанець Менданья і встановив хрест на честь відкриття острова. Також цікаво буде відвідати Національний музей, Парламент, Ботанічні сади.

Село Нусамбаруку (о. Гізо) — приклад традиційного ізольованого села. Воно складається з декількох будівель, які розташовані високо на палях. Дістатися до села можна тільки на човні або по вузенькій дамбі.

Острови Анарвон знаходяться в 280 км від столиці. Це група з 100 островів, є домівкою для рідкісних морських черепах. Тут був організований природний резерват: кілька десятків спеціально навчених людей стежать за збереженням життів черепах і супроводжують туристів.

Західна провінція славиться красою і багатством підводного світу. Сюди спрямовуються любителі екстриму та водних видів спорту. Тут же розташовані комфортабельні курорти.

Перлиною Західної провінції по праву можна назвати лагуну марів. Це найбільш солона лагуна в світі (150 на 96 кілометрів). Тисячі островів і коралових рифів оточують лагуну.

Майже всю південну частину о. Реннелл займає озеро Тенгано. Воно є найбільшим прісноводним озером тихоокеанського регіону. Озеро і прилеглі території утворюють Національний парк живої природи Іст-Реннелл, який включено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Населення[ред.ред. код]

Більшість з 552 438 чоловік (2006 р.) на Соломонових Островах є етнічними меланезійцями (94,5 %). Дві інші великі групи — полінезійці (3 %) і мікронезійці (1,2 %). На островах розмовляли 74-ма мовами, але чотири з них вимерли. Англійська мова є державною мовою, але нею говорить лише 1-2 % населення; лінгва франка — соломонський піджин[1].

Чисельність населення — 515 870 чол. (Перепис 2009 року).

Річний приріст населення — 2,3 % (перепис 2009 року). Народжуваність — 26,9 на 1000 (фертильність — 3,4 народжень на жінку)

Смертність — 3,7 на 1000.

Середня тривалість життя — 71 рік у чоловіків, 76 років у жінок.

Етнічний склад: меланезійці — 95,3 % (491 466 чол.), Полінезійці — 3,1 % (15 911 осіб.), Мікронезійці — 1,2 % (6446 чол.), Китайці — 0,1 % (654 чол .), європейці — 0,1 % (721 чол.), інші — 0,1 % (672 чол.) (за переписом 2009 року)[2].

Міське населення — 19,7 % (101 798 чол.) (Перепис 2009 року).

Культура[ред.ред. код]

Соломонові острови в значній мірі зберегли свій колишній культурний вигляд. У селах переважають будинки традиційного типу: легкі, прямокутні хатини на стовпах з плетеними стінами і двосхилим дахом з пальмового листя. Однак у великих населених пунктах чимало будівель європейського типу. В одязі європейські елементи істотно потіснили традицію, але частина місцевих жителів продовжує носити пов'язки на стегнах і короткі спідниці. У духовній культурі остров'ян традиція також тісно переплітається з сучасністю. Серед місцевого населення порівняно добре зберігаються фольклор, самобутні пісні і танці, народні промисли і ремесла, проте ж впроваджується і сучасна культура.

Релігія[ред.ред. код]

Приблизно 97 % населення Соломонових Островів сповідує християнську віру. Найбільші християнські віросповідання: церква Меланезії — 31,9 % (164 639 чол.), Католики — 19,6 % (100 999 осіб.), Євангелісти південних морів — 17,1 % (88 395 чол.), Адвентисти сьомого дня — 11, 7 % (60 506 чол.), Об'єднана церкви Папуа Новій Гвінеї та Соломонових островів — 10,1 % (51 919 чол.), церква християнського товариства — 2,5 % (13 153 чол.), інші християни — 4,4 %, інші — 2, 7 % (14 076 чол.). (За переписом 2009 року).[2] Мусульман приблизно 350 осіб (дані 2007 року)[3].

Політика[ред.ред. код]

Соломонові Острови є конституційною монархією і мають парламентську систему уряду. Монарх Соломонових Островів — монарх Великобританії — глава держави; його представляє генерал-губернатор, якого обирає парламент на п'ятирічний термін. Однопалатний парламент має 50 членів, вибраних на чотирирічний терміни. Парламент може бути достроково розпущено голосами більшості його членів. Парламентське представництво засноване на виборчих округах з одним членом парламенту. Загальне право голосу для громадян віком від 18 і старше. Глава уряду — прем'єр-міністр, якого обирає парламент. Прем'єр-міністр призначає інших членів кабінету. Кожне міністерство очолює член кабінету. Член кабінету працює з постійним секретарем — посадовою особою, яка керує штатом міністерства.

Столиця — місто Хоніара на острові Гуадалканал.

Країна поділяється на 10 адміністративних областей, дев'ять з яких — провінції, що управляються вибраними провінційними зборами, а 10-а — місто Хоніара, що керується муніципалітетом.

Економіка[ред.ред. код]

Основа економіки країни — сільське господарство, рибальство, лісозаготівля. Три чверті працюючих зайняті в сільському господарстві, а також у сфері рибальства і лісозаготівель. У промисловому секторі (обробка риби, лісоматеріали) зайнято 5 %, у сфері обслуговування — 20 %. ВВП на душу населення (у 2009 році) — 2,5 тис. дол. (177-е місце в світі). Культивуються какао, кокоси, рис, картопля, овочі, фрукти. Розводять худобу. З кустарних промислів найбільш розвинені різьблення по дереву, виготовлення виробів з перламутру, циновок, кошиків і човнів.

Острови багаті мінеральними ресурсами, такими як свинець, цинк, нікель і золото. Більшість промислових товарів і нафтопродукти імпортуються. До 1998 р., коли світові ціни на тропічні лісоматеріали різко впали, лісоматеріали були головним експортним продуктом островів, ліси Соломонових Островів були небезпечно вирубані. Інші важливі урожаї й експорт включають копру й пальмову олію. 1998 року австралійська компанія почала добування золота на Золотому Хребті на острові Гуадалканал. Геологічні дослідження тривають в інших областях. Проте після етнічних заворушень у червні 2000 р. експорт пальмової олії й золота припинився, а експорт лісоматеріалів упав.

Експорт — 0,24 млрд дол. В 2008 році — ліс, риба, копра, пальмова олія, какао. Основні покупці (в 2009) — Китай 54,1 %, Південна Корея 6,2 %, Філіппіни 6 %, Іспанія 4,9 %. Імпорт — 0,26 млрд дол. В 2008 році — продовольство, промислові товари, паливо, хімічні продукти. Основні постачальники (в 2009) — Сінгапур 24,7 %, Австралія 23,1 %, Нова Зеландія 5,2 %, Фіджі 4,5 %, Папуа Нова Гвінея 4,3 %, Малайзія 4 %.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Океанія. Довідник. — Наука, 1982.
  • Беллвуд П. Підкорення людиною Тихого океану. Південно-Східна Азія та Океанія в доісторичну епоху. — М .: Наука, Гл. редакція східної літератури, 1986. — 524 с. — Серія «Слідами зниклих культур Сходу».
  • Блон Жорж. Великий час океанів: Тихий. — М. Думка, 1980. — 205 с.
  • Вернер Ланге Пауль. Горизонти Південного моря: Історія морських відкриттів в Океанії. — М.: Прогрес, 1987. — 288 с.
  • Гижицкий К. Письма с Соломоновых островов. — М.: Наука, Гл. редакция восточной литературы, 1974. — 200 с. (рос.)
  • Майтингер Кэролайн. Охота за головами на Соломоновых островах. — М.: Географгиз, 1957. — 309 с. (рос.)
  • Малаховский К. В. Соломоновы острова. — М.: Наука, 1978. — 96 с. — Серия «Страны и народы». (рос.)
  • Риделанд Финн. Острів в Меланезії. — М.: Наука, Гл. редакція східної літератури, 1973. — 144 с. — Серія «Подорожі країнами Сходу».
  • Рубцов Б. Б. Океанія. — М.: Наука, 1991. — 176 с. — Серія «Країни і народи».
  • Стингл Милослав. Пригоди в Океанії. — М.: Правда, 1986. — 592 с.
  • «Австралия и Океания. Антарктида» (серия «Страны и народы» в 20 томах), Москва, «Мысль», 1981, стр. 153-156, ст. «Соломоновы острова» (рос.)
  • Большой атлас мира, издание четвёртое, The Reader's Digest World Atlas, 2007, ISBN 978-5-89355-169-3, стр. 73, 79 (рос.)
Прапор Соломонових Островів Це незавершена стаття про Соломонові Острови.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.