Наприкінці жовтня — на початку листопада 1918 року Німецька імперія доживала свої останні дні та була змушена виводити свої війська з території України, що пожвавило підготовку агресії з боку Радянської Росії. Паралельно між членами та керівництвом Національного Союзу з одного боку та гетьманом з іншого посилювалось непорозуміння та політичне тертя. Ця ситуація створила серйозну небезпеку для Української Держави, яка через протидію німецького командування фактично залишилася без боєздатного війська, і вимагала зміни політичного курсу на зближення з державами Антанти, а, відповідно, і з російськими правими колами[2].
Так, 31 жовтня граф Йоханнес Граф фон Берхем, тимчасовий повірений у справах Німецької імперії в Києві, усвідомлюючи становище гетьмана Скоропадського, доповідав імперському міністерству закордонних справ у Берліні[3][2]:
Зрозуміло, що гетьман з огляду на загальне політичне становище та послаблення Німеччини у зв'язку з втратою нею союзників має застрахувати себе на той випадок, якщо Антанта… почне боротьбу проти Москви і тим самим остаточно завоює собі симпатії небільшовицьких великоросійських кіл, що знаходяться в Україні. Становище гетьмана щодо Антанти, яка розглядає його як німецького ставленика, може зміцнитися лише в тому разі, якщо він примирить зі своєю політикою обґрунтування Української держави великоруські кола, що прагнуть боротьби з більшовизмом… Зрозуміло, ця політика в певному відношенні суперечить переконанням українських націоналістів… Вони побоюються, що спільний виступ гетьмана з великоросійськими військовими організаціями спричинить небажаний вплив на збереження їхньої національної самостійності. Цілком враховуючи точку зору українських партій, я все ж вважаю правильним, що гетьман вже зараз приймає можливі заходи охорони від небезпеки, що загрожує йому особисто з боку Антанти та великоросійських кіл. Він правильно вважає, що з цими двома силами, роль яких у східній політиці величезна, його може об'єднати спільна боротьба з більшовизмом. Разом з тим, він не бажає зв'язувати себе відносно своєї майбутньої позиції щодо Росії.
↑Реєнт, Олександр Петрович; Коляда, Ігор Анатолійович (2007). Усі гетьмани України (українська) . Харків: Фоліо. с. с.407. ISBN978-966-03-4001-5. {{cite book}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
↑ абПавленко, Ю.; Храмов, Ю. (1995). Українська державність у 1917-1919 рр(укр.). Київ: Манускрипт. с. 263. ISBN5-12-003464-0.
↑Горький, М.; Минц, И.; Эйдеман, Р. (1936). Крах Германской оккупации на Украине. (По документам оккупантов)(рос.). Москва: Полиграфкнига. с. 183—184. {{cite book}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
