Французька мова жестів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Французька мова жестів (LSF, фр. langue des signes française) — жестова мова однойменної родини, що використовується глухими Франції та інших країн. Має від 50 000 до 100 000 носіїв[1].

Від французької жестової мови, ймовірно, походять (або зазнали її сильного впливу) нідерландська, російська жестова мова, амслен, українська, ірландська, квебекська та інші жестові мови.

Історія[ред.ред. код]

Французьку жестову мову часто неправильно називають твором Шарля-Мішеля де л'Епе, однак він виявив уже існуючу старофранцузьку жестову мову, зайшовши в будинок, де жили дві глухі сестри[2]. Він був вражений тим, наскільки проробленою була система спілкування жестами, і почав вивчати її[3].

Через деякий час він заснував школу для глухих, розробивши систему «методичних жестів» для навчання своїх студентів письму та читанню. Шарль-Мішель публічно демонстрував свою систему, привертаючи увагу педагогів усіх європейських країн. Він також популяризував ідею про те, що глухі можуть навчатися.

Мова, створена Шарлем-Мішелем, включала жести, вивчені їм у глухих, і граматичні категорії, придумані ним. Отримана система була надто складна, наприклад, поняття «незрозумілий» виражалося п'ятьма жестами — «зовнішній» «розуміти» «можливість» «прикметник» «немає» — тоді як в природній мові використовується комбінація «розуміти» «не».

Епе не створював французьку жестову мову, але зіграв вирішальну роль в суперечці «чи потрібне глухим усне мовлення», довівши, що вони можуть думати і не використовуючи звукові слова. Крім того, він прискорив розвиток мови, зібравши безліч носіїв у своїй школі.

До кінця XIX століття мова процвітала. Однак прихильники навчання глухих тільки усного мовлення («оралісти») в дебатах на Другому міжнародному конгресі з питань освіти глухих 1880 року прийшли до висновку, що жестова мова є лише перешкодою для навчання дітей мови. Французька жестова мова була повністю заборонена в школах.

Положення жестової мови змінилося тільки в кінці 1970-х, коли співтовариство глухих почало активно виступати за двомовне навчання. У 1991 році національна асамблея прийняла закон Фабюса, дозволивши викладання французькою жестовою мовою. У 2004 році був прийнятий ще один закон, згідно з яким французька жестова мова отримала статус повноцінної мови.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ethnologue
  2. Berthier, Ferdinand. L'abbé de l'Épée, sa vie, son apostolat, ses travaux, sa lutte et ses succès ; avec l'historique des monuments élevés à sa mémoire à Paris et à Versailles.
  3. Jean-René Presneau. Abbé Charles-Michel de L’Épée. Archives de France (французский). Архів оригіналу за 2013-05-01. Процитовано 2013-04-21.