Жестова мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Preservation of the Sign Language (1913)

Жестова мова — це вид спеціального письма, який дає змогу позначати цілі слова, а також літери алфавіту певними жестами. Жестову мову для обміну інформацією використовують як люди з вадами голосових зв'язок та слуху, так і люди без таких вад. Відповідно розрізняють: а) жестова мова для людей без вад органів мовлення (наприклад, в австралійських племенах вдови після смерті чоловіків рік розмовляють лише жестовою мовою); б) жестова мова для людей з вадами органів мовлення — глухих чи слабкочуючих (таких людей за наявними даними від 0,4 до 1,5 %). Жестова мова за своїми можливостями не поступається звуковим мовам, хоча соціально має нижчий статус[1].

Історія виникнення[ред.ред. код]

Згідно з гіпотезою американського дослідника історії походження мови Г. Хьюза, запропонованій у 1973 р., звуковій мові людей передувала жестова мова, яка почала спонтанно виникати 3 млн років до н. е. Потім мова жестів стала доповнюватися мовою 20 або 40 звуків. Лише за 100 тис. років до н. е. мова звуків остаточно витіснила мову жестів. Посилено розвиватися звукова мова почала лише останні 100…40 тис. років до н. е.[2] Сучасні жестові мови розвинулися через різні обставини. Зокрема в Середньовіччі доволі поширеними були монастирські жестові мови, що використовувалися ченцями в періоди обмеження голосового спілкування. З XVIII ст. розпочався особливий розвиток жестової мови, та її поширення в світі. Тут слід відмітити діяльність абата де л'Епє, котрий ставши основоположником сурдопедагогіки посприяв поширенню та популяризації мови жестів.
Хоча жестові мови з'явилися, в серед глухих людей поряд із розмовними мовами, вони не пов'язані ними та мають різні граматичні структури в своїй основі. В залежності від виникнення цих мов вони мають власні особливості та походження.
В Україні жестова мова існує близько двох століть, тобто, з того часу, як з'явилися перші осередки, громади глухих і відповідно спеціальні школи для глухих дітей (Львівська школа для глухих дітей була відкрита у 1830 році, Одеська — у 1843 році)[3].

Класифікація жестових мов[ред.ред. код]

Жестові мови можна класифікувати за різними параметрами. За основним контингентом, осіб що користуються ними можна розділити на мови тих хто чує і мови глухих; з функціональної точки зору — на допоміжні та основні мови. За ступенем автономності від звукових мов вони утворюють багатовимірну шкалу; на одному її полюсі розташовуються мови, структура яких ніяк не пов'язана зі звуковими мовами, а на іншому — ті, що цілком ґрунтуються на якійсь звуковій мові і по суті, як і друкований текст, являють собою просто перекодування звукової мови. Жестові мови чуючих майже завжди мають допоміжний характер і використовуються поряд зі звуковими. Описано вони надзвичайно поверхнево, хоча в недавньому минулому в багатьох суспільствах були розвинені дуже добре і використовувалися при ритуальному мовчанні, при комунікації на значній відстані, при необхідності дотримання тиші на полюванні і в подібних ситуаціях. Ступінь їх автономності від звукових мов і спектр виражальних можливостей багато в чому залежали від їх місця в культурі відповідних народів. Ймовірно, найбільш розвинені мови жестів існували в аборигенів Австралії[4].

Генетична класифікаціяfr[ред.ред. код]

Класифікація жестових мов

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Мова жестів:це невербальне спілкування