Функція Гайсера–Гіласа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Функція Гайсера–Гіласа — широко вживана у фізиці астрочастинок формула, яка наближено описує розподіл кількості частинок космічних променів вздовж напрямку руху атмосферної зливи. Функцію запропонували в 1977 році Томас Гайсер[ru] і Ентоні Гілас[d][1].

Кількість частинок як функція пройденої глибини атмосфери виражається формулою

де максимальна кількість частинок, що спостерігаються на глибині , і і є основними параметрами, що залежать від маси та енергії.

З використанням замін

,          і     ,

функція може бути записана в альтернативній однопараметричній формі[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Hillas, A. M. (1972). Cosmic rays. New York: Pergamon Press[en]. ISBN 978-0-08-016724-4.
  2. Darko Veberic (2012). Lambert W Function for Applications in Physics. Computer Physics Communications. 183 (12): 2622—2628. arXiv:1209.0735. Bibcode:2012CoPhC.183.2622V. doi:10.1016/j.cpc.2012.07.008.

Література[ред. | ред. код]

Gaisser, T.K.; Hillas, A.M. (1977). Reliability of the method of constant intensity cuts for reconstructing the average development of vertical showers. Proc. of 15th Int. Cosmic Ray Conf., 13–26 Aug 1977. Т. 8. Plovdiv, Bulgaria. с. 353. Bibcode:1977ICRC....8..353G.