Перейти до вмісту

Хушанг Гольширі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Хушанг Гольширі
Народився16 березня 1937(1937-03-16) або 1938[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Ісфаган, Іран[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер5 червня 2000(2000-06-05)[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Тегеран, Іран[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
·менінгіт Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняImamzadeh Taher Cemeteryd Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Іран Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьжурналіст, прозаїк-романіст, сценарист, письменник, критик, новеліст Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materМіжнародна письменницька програмаd Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовперська[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
РодичіSiamak Golshirid Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриAhmad Golshirid Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зQ5954041? Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиBarbad Golshirid і Ghazal Golshirid Редагувати інформацію у Вікіданих
IMDbID 0326682 Редагувати інформацію у Вікіданих

Хуша́нг Гольши́рі (перс. هوشنگ گلشیری; *16 березня 1938(19380316)[5], Ісфаган, Іран — 5 червня 2000, Тегеран, Іран) — іранський письменник, критик, редактор і громадський діяч. Він був одним із перших іранських письменників, які використовували сучасні літературні методи, і визнаний одним із найвпливовіших авторів перської прози ХХ століття.[6]

З життєпису

[ред. | ред. код]

Молоді роки

[ред. | ред. код]

Гольширі народився в Ісфагані в 1938 році[7]. а виріс в Абадані. Походив із багатодітної родини зі скромними статками і невибагливими життєвими умовами.

К період 1955-1974 років проживав у Ісфагані, де отримав ступінь бакалавра з перської мови в Ісфаганському університеті та викладав у початковій та середній школах у місті і по околицях.

Письменницька кар'єра

[ред. | ред. код]

Гольширі ввійшов у перську художню літературу наприкінці 1950-х років. Його публікації оповідань у Payam-e Novin та інших на початку 1960-х років, його заснування Jong-e Isfahan (1965/73),[8] головного нестоличного літературного часопису того часу, і його участь у зусиллях послаблення офіційної цензури художньої літератури заслужили йому репутацію в літературних колах.

Перша збірка оповідань Гольширі — «Як завжди» (1968). Вже перший його роман «Принц Ехтеджаб» (1968/69) приніс йому славу: це історія аристократичного занепаду, що чітко описує невідповідність монархії для Ірану. Невдовзі після зйомок популярного художнього фільму за мотивами роману влада Пехлеві заарештувала Голширі та ув'язнила його майже на півроку.

У 1971 році вийшов автобіографічний і менш успішний роман під назвою «Крістін і Кід», за яким пішла збірка оповідань під назвою «Моя маленька молитовна кімната» 1975 року та роман під назвою «Загублене ягня Раї» 1977 року.

У 1978 році Гольширі подорожував до США. Повернувшись до Ірану на початку 1979 року, Гольширі одружився з Фарзане Тагері (Farzaneh Taheri), якій він завдячує редагування своїх подальших творів, та взяв активну участь у відновленій Спілки письменників Ірану; також редагував журнали, літературну критику та писав оповідання.

У 1980-х роках він опублікував романи «П'ятий невинний» (1980), «Антикварна кімната» (1983), «Історія про рибака та демона» (1984), «П'ять скарбів» (1989), які були видані у Стокгольмі під час візиту до Європи 1989 року.

У 1990 році під псевдонімом Гольширі опублікував у перекладі повість під назвою «Король заклятого», звинувачення проти іранської монархії, перської літератури, партії Туде та Ісламської Республіки.

Взимку 1998 року він опублікував романи «Книга джинів» і «Боротьба образу з художником», а восени 1999 року випустив збірку статей «Сад у саду».

У 1999 році Гольширі був нагороджений премією миру імені Еріха-Марії Ремарка за боротьбу за розвиток демократії та прав людини в Ірані.[6]

Міжнародні промови та читання

[ред. | ред. код]

У 1989 році, під час своєї першої поїздки за кордон після революції, Гольширі проїхався Нідерландами, різними містами Великої Британії та Швеції, щоб виступити з промовами та взяти участь у читаннях. У 1990 році він відвідав Будинок світових культур у Берліні, Німеччина. Під час цієї поїздки він виступав і читав свої твори у різних містах Німеччини, Швеції, Данії та Франції. Навесні через 2 роки він виїхав до Німеччини, США, Швеції та Бельгії. У 1993 році знову відвідав Німеччину, Нідерланди та Бельгію.

Смерть

[ред. | ред. код]
Могила Хушанга Голширі

Хушанг Гольширі помер у лікарні Iran Mehr у Тегерані 5 червня 2000 року у 62-річному віці від менінгіту.[9]

Фонд Голшірі

[ред. | ред. код]

Після його смерті був заснований культурний фонд.[10] Він присуджує престижну літературну премію Хушанга Гольширі.

Вибрана бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Книга джинів (Jen Nameh)
  • Боротьба образу з художником (Jedal-e Naghsh ba Naghash)
  • Сад у саду (Bagh dar Bagh)
  • Історія про рибака та демона (Hadis-e Mahigir va Div)
  • П'ятий невинний (Massoum-e Panjom)
  • П'ять скарбів (Panj Ganj)
  • Крістін і Кід (Keristin va Kid)
  • Загублене ягня Раї (книга 1): Поховання живих (Barreh-ye Gomshodeh-ye ra'i: (jeld-e Avval) tadfin-e Zendegan )
  • Моя маленька молитовна кімната (Namazkhaneh-ye kuchek-e man)
  • Як завжди (Mesl-e hamisheh)
  • Принц Ехтеджаб (Shazdeh ehtejab)
  • Антикварна кімната (Jobbeh'khaneh)

Адаптації

[ред. | ред. код]
  • Роман «Принц Ехтеджаб» (Shazdeh Ehtejab) був екранізований у однойменному фільмі Бахманом Фарманарою, 1974 рік.
  • Оповідання «Перший невинний» (Masoome Aval) було адаптовано як кінострічку «Високі тіні вітру» (Sayehaye Bolande Bad) Бахмана Фарманари, 1978
  • У 2013 році Алі Заре Ганат Нові випустив мультфільм «Крихка батькова лялька»[11], яка розповідає історію політв'язня, який має дитину. Сім'я засмучена арештом батька, але дівчинка мріє вбити чоловіка, який його заарештував. Сценарій був узятий з однойменного оповідання Хушанга Гольширі. Він став найкращою анімацією на ветеранському фестивалі в Австралії.[12]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  3. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  4. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #12056792X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ A Hundred Years of Storytelling in Iran, Amir Abedini, p. 274.
  6. ↑ а б Houshang Golshiri (5 червня 2000). Houshang Golshiri iranian fiction book writer. Mage.com. Архів оригіналу за 20 липня 2012. Процитовано 5 вересня 2012. [Архівовано 2012-07-20 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Hušang Golširi (b. 1937) iranicaonline.org
  8. ↑ هوشنگ گلشیری. Aftab.ir. 10 травня 2007. Процитовано 5 вересня 2012.
  9. ↑ Eric Pace (12 червня 2000). Houshang Golshiri, 63, Writer Who Spoke Out in Iran, Dies. The New York Times. с. B 7. Процитовано 29 листопада 2020.
  10. ↑ Index. Golshirifoundation.org. Архів оригіналу за 31 грудня 2012. Процитовано 5 вересня 2012.
  11. ↑ انیمیشن ایرانی برگزیده اسپانیایی‌ها. خبرگزاری آفتاب. 8 лютого 2016. Процитовано 2 листопада 2018.
  12. ↑ پویانمایی "عروسک چینی بابا" فینالیست جشنواره استرالیا شد (перс.). خبرگزاری مهر. 2 серпня 2017. Процитовано 2 листопада 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хушанг_Гольширі&oldid=43933438