Швеція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Konungariket Sverige
Королівство Швеція

Прапор Швеції Герб Швеції
Прапор Герб
Девіз: Король країни має девіз «För Sverige i tiden» (За Швецію — крізь віки)
Гімн: "Du gamla Du fria" — неофіційний гімн
Розташування Швеції
Столиця
(та найбільше місто)
Стокгольм
59°21′ пн. ш. 18°04′ сх. д. / 59.350° пн. ш. 18.067° сх. д. / 59.350; 18.067
Офіційні мови Офіційної мови не визначено; фактично — шведська
Державний устрій Конституційна монархія
 - Король Карл XVI Густаф
 - Прем'єр-міністр Стефан Левен
Незалежність точно не визначено 
Площа
 - Загалом 449 964 км² (55)
 - Води (%) 8,7
Населення
 - перепис 2009 р. 9,354,462[1]
 - Густота 20/км² (194)
ВВП (ПКС) 2015 р., оцінка
 - Повний $381.719 млрд.[2] (34)
 - На душу населення $47,229[2] (14)
ВВП (номінальний) 2015 р., оцінка
 - Повний $487.396 млрд.[2] (21)
 - На душу населення $49,582[2] (7)
ІРЛП  (2013) 0.898[3] (дуже високий) (12th)
Валюта Шведська крона (SEK)
Часовий пояс CET (UTC+1)
 - Літній час CEST (UTC+2)
Коди ISO 3166 SWE
Домен інтернету .se6
Телефонний код +46

Шве́ція (швед. Sverige, [ˈsværjɛ] ( listen)), офіційна назва Королівство Швеція (швед.: Аудіо Konungariket Sverigeопис файлу) — скандинавська країна у Північній Європі. Межує з Норвегією та Фінляндією, також з’єднана з Данією через мостом-тунелем через протоку Ересунн. Займаючи територію у 450 295 км², Швеція є третьою за площею країною Європейського Союзу, і має населення чисельністю 9,7 мільйонів осіб. Країна загалом має низьку щільність населення у 21 людину на квадратний кілометр, з найвищою концентрацією у південній половині країни. Приблизно 85% населення живе у міський районах. Південна Швеція є переважно сільськогосподарською, у той час, як її північна частина — густо покрита лісами. Швеція є частиною географічного регіону Фенноскандія.

Германські народи заселили Швецію ще у доісторичні часи, уперше будучи згаданими в історії, як Гети та Шведи/Свеї, та являючи собою морський народ, також відомий, як Норси. Швеція виникла, як незалежна і єдина країна у Середньовіччі. У 17 столітті, країна розширила свої території, створивши тим самим Шведську Імперію, яка була великою Європейською державою аж до початку 18 століття. Свої заморські території за межами Скандинавського півострова, Швеція поступово втрачала на протязі 18 та 19 століть, починаючи з анексії Росією нинішньої території Фінляндії у 1809. Останньою війною, в якій Швеція брала безпосередню участь — війна 1815 року, в якій Норвегія була примушена до унії військовим шляхом.

З тих пір, Швеція перебуває у мирі, офіційно дотримуючись політики нейтралітету у міжнародних справах. Унію з Норвегією було розірвано у 1905 році мирним шляхом, результатом чого стали нинішні кордони Швеції. Хоча країна була формально нейтральною в обох війнах, Швеція брала участь у багатьох гуманітарних місіях, як то прийом біженців з територій окупованих Німеччиною. По завершенню Холодної війни, Швеція приєдналась до Європейського Союзу, однак відмовилась від членства у НАТО.

Сьогодні, Швеція є конституційною монархією та парламентською демократією, з Монархом в якості голови держави. Столицею слугує Стокгольм, який також є найбільш густонаселеним містом країни. Роль законодавчої влади виконує однопалатний парламент Риксдаг зі 349 членами. Виконавча влада здійснюється урядом, під головуванням прем'єр-міністра. Швеція є унітарною державою, розділеною на 21 лен та 290 комуни.

Швеція підтримує скандинавську модель системи соціального забезпечення, надаючи своїм громадянам обов'язкове медичне страхування та вищу освіту. Швеція посідає восьме місце у світі в переліку країн з найвищим номінальним ВВП на душу населення та дуже високі місця в інших рейтингах, як то якості життя, здоров'я, освіти, захисту громадських та політичних прав, конкурентоспроможності, рівності, процвітання, та людського розвитку.[4][5][6][7] Країна є членом Європейського Союзу з 1 січня 1995 року, однак, на загальнонаціональному референдумі відмовилась від приєднання до єврозони. Швеція також є членом Організації Об'єднаних Націй, Північної Ради, Ради Європи, Світової Організації Торгівлі, та Організації Економічного Співробітництва та Розвитку.

Етимологія[ред.ред. код]

Сучасна назва Швеції, Sverige є поєднанням слів Svea та Rike, з леніцією приголосної [k], будучи уперше згаданим, як Swēorice у Беовульф буквально означає "Королівство Шведів" (Давньоскандинавською мовою Svíþjóð, лат. Suetidi).

Варіації імені Sverige використовуються більшістю мов, за вийнятком данської та норвезької, які послуговуються оригінальною назвою Sverige, фарерської — Svøríki, ісландської — Svíþjóð, і більш помітним винятком, прибалтійсько-фінськими мовами: фінською — Ruotsi та естонською — Rootsi.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Швеції

Доісторичні часи[ред.ред. код]

Шолом Венделівської ери.

Передісторія Швеції починається десь під час Аллередської осциляції, теплого кліматичного періоду, який розпочався приблизно 12 000 років до нашої ери, з мисливськими таборами на оленів часів пізнього Палеоліту культури Броме на краю льоду в те, що зараз є південною провінцією країни, Сконе. Даному періоду була властива наявність маленьких груп мисливців-збирачів та рибалок, які використовували інструменти виготовлені з кремнію. Їхні королі нині невідомі, однак, Германо-скандинавська міфологія має довгу лінію легендарних і напів-легендарних королів аж до останнього століття до н.е. Що стосується грамотності в самій Швеції, руни використовувались південною Скандинавською елітою принаймні починаючи з 2-го століття н.е., але все, що дійшло до наших днів від римського періоду —це різки на артефактах, в основному з чоловічими іменами, демонструючи, що люди південної Скандинавії у той час розмовляли прото-норвезького, мовою предком шведської та інших скандинавських мов.

Перша письмова згадка Швеції була зроблена римським істориком Публієм Корнелієм Тацитом у своїй праці «Про походження і місцепроживання германців» у 98 році нашої ери. У 44 та 45 розділах даної праці згадуються Шведи (Свеї), як могутнє плем’я (відрізняючись не лише зброєю і чоловіками, але й потужним флотом) з кораблями, які мали ніс на кожному кінці (довгі кораблі).

У 6-му сторіччі історик Йордан загадав два плем’я, які він назвав Suehans та Suetidi, які жили у Скандзі. Вважається, що обидві назви відносяться до одного й того ж племені. Suehans, за його словами мали дуже хороших коней, як і плем’я Thyringi (alia vero gens ibi moratur Suehans, quae velud Thyringi equis utuntur eximiis). Ісландський історик Сноррі Стурлусон писав, що тодішній шведський король Adils (Eadgils) мав найкращих коней тих часів. Suehan’и поставляли лисячі шкури до на Римські ринки. Далі Йордан згадує ім’я Suetidi, що, як нині вважається є латиською версією назви Svíþjóð, назви Свеїв Давньоскандинавською мовою. Він також писав, що Suetidi разом з Данами, з якими ті мають спільне походження є найвищими людьми, які йому доводилось. Пізніше історик згадує інші скандинавські племена, представники яких мали такий же зріст.

Вікінги[ред.ред. код]

Див. також: Варяги
Географія розселення вікінгів

Епоха шведських вікінгів тривала десь з 8-го до 11-го століття. Вважається, що шведські вікінги та Готландці переважно подорожувала на схід та південь: до Фінляндії, Балтійських країн, Білорусі, України, Чорного моря і навіть Багдаду. Їхні шляхи проходили через Дніпро у південному напрямку, до Константинополя, на який вони здійснили низку нальотів. Візантійський імператор Феофіл помітив їхні військові навики, і запросив їх на службу в якості власних охоронців, також відомих, як Варязька гвардія. Шведські вікінги відомі, як Руси вважаються праотцями Київської Русі. Арабський Мандрівник Ібн Фадлан так описував цих вікінгів:

Я бачив Русів під час їхніх торгових поїздок, коли ті таборувались в Волзі. Я ніколи не бачив більш фізично досконалих людей, зростом, як фінікова пальма, світлі і рум'яні; вони не носять ані туніків, ані каптанів, однак, чоловіки носять одяг, який покриває один бік тіла, і залишає домінантну руку вільною. Кожен має сокиру, меч і ніж, які носить з собою увесь час. Мечі широкі і рифлені, франкського сорту..[8]

Дії цих шведських вікінгів увічнені на багатьох рунічних каменях у Швеції, як то Грецькі рунічні камені та Варязькі рунічні камені. Ними також було здійснено численні експедиції на захід, які було увічнено на Англійських ручнічних каменях. Останньою великою експедицію шведських вікінгів вважається злощасна експедиція Інгвара Мандрівника до Серкладу, регіону на південному-сході від Каспійського моря. Жоден із членів даної експедиції не вижив. Наразі достеменно не відомо, що з ними сталося, однак, вважається, що вони померли від якоїсь хвороби.

Королівство Швеція[ред.ред. код]

Наразі достеменно не відомо, як і коли утворилось Королівство Швеція, однак, перелік Шведських монархів, котрі, як нині відомо водночас правили Свеаландом (Швецією) та Йоталандом (Готією), як однієї провінцією, починається з Еріка VI Сегерселля. Швеція та Готія були окремими країнами. Наразі не відомо, як довго вони існували: епічна поема Беовульф описує напівлегендарну Шведсько-Гетську війну 6-го століття.

Культурні досягнення[ред.ред. код]

На ранніх стадіях епохи Скандинавських вікінгів, Істад у данській провійнції Сконе та озеро Павікен на острові Готланд, були процвітаючими центрами торгівлі, однак не були частиною раннього Шведського Королівства. Залишки того, що, як вважається, було великим ринком датуються 600–700 роками було знайдено в Істаді.[9] В озері Павікен, яке було важливим центром торгівлі у всьому Балтійському регіоні на протязі 9-го та 10-го століть, було знайдено залишки великого порту епохи вікінгів, із суднобудівними морськими арсеналами. Між 800 та 1000 роками, торгівля принесла багато срібла до Готланду, і згідно з деякими джерелами, жителі острова того часу нагромадили більше срібла, аніж усі Скандинавія разом узята.[9]

Св’ятого Ансґара, як правило асоціюють із введенням християнства у 829 році, однак, нова релігія не замінила язичництво аж до 12-го століття. Під час 11-го століття, християнство стало панівною релігією, і з 1050 року Швеція вважається християнською країною. Період між 1100 та 1400 was characterised by характеризується внутрішньою боротьбою за владу та конкуренцією між Нордичними королівствами. Шведські королі почали розширювати підвладні Швеції території у Фінляндії, створивши тим самим конфлікт з Русами, які більше не мали ніяких зв’язків зі Швецією.[10]

Феодальні інститути у Швеції[ред.ред. код]

На відміну від провінцій Сконе, Блекінге та Галанд, що на південному-заході Скандинавського півострова, які у ті часи були частиною Королівства Данії, феодалізм ніколи не розвинувся у Швеції, як це сталося на решті території Європи.[11] Селянство залишалося класом вільних людей на протязі усієї історії Швеції. Рабство (або кріпосне право) не було поширеним у Швеції,[12] і залишки того, що можна було назвати рабство, як правило припинили своє існування з приходом на ці землі Християнства, виникненням труднощів із отриманням рабів із земель на схід від Балтійського моря, і розвитком міст перед 16 століттям. Насправді, рабство і кріпосне право були скасовані указом Короля Маґнуса IV Еріксона у 1335. Колишні раби, як правило ставали селянами та робітниками у містах. Тим не менше, Швеція залишалась бідною та економічно відсталою країною, у якій бартер був засобом обміну. Наприклад, фермери провінції Дальсланд транспортували масло власного виробництва до гірських провінцій Швеції, і обмінювали його на залізо, яке потім перевозили до узбережжя, і обмінювали на рибу, яку споживали самі, а залишки заліза продавали закордон.[13]

Чума[ред.ред. код]

У середині 14-го століття, Швеція була уражена чорною смертю.[14] Кількість населення Швеції та майже усієї Європи сильно зменшилась. Населення Швеції досягло показників 1348 року лише на початку 19-го століття. Населення країни зменшилось на третину у 1349–1351 роках. У даний період, міста Швеції почали набувати більше прав, і зазнали сильно впливу німецьких купців Німецької Ганзи, які були активними у Вісбю. У 1319, Швеція та Норвегія були об’єднані Королем Маґнусом IV Еріксоном, і у 1397 році Королева Маргарита I Данська об’єднала Швецію, Норвегія і Данію у Кальмарську унію. Однак, її наступники не спромоглись утримати контроль над Швецією.

Неповнолітні, регенти, незалежність і реформація[ред.ред. код]

Велика кількість дітей успадкувала Шведську корону за час існування королівства; отже, реальна влада тривалий час належала регентам, яких обирав Шведський парламент. Король Данії Кристіан II, який добивався влади над королівством військовим шляхом, замовив різанину шведських дворян у Стокгольмі в 1520 році. Дана подія відома, як Стокгольмська кривава лазня, і мотивувала шведське благородство до нового спротиву, результатом якого стала коронація Густава І Ваза 6 червня (день, що став національним днем у Швеції) 1523 року.[15] Цей день нерідко вважається днем заснування сучасної Швеції. Незабаром після свої коронації, Густав I Ваза відмовився від Католицизму, і розпочав реформацію.

Перша світова війна[ред.ред. код]

Офіційно, Швеція була нейтральною протягом Першої світової війни, однак, під тиском з боку Німеччини, були здійснені кроки, які завдали шкоди союзним державам. Такими кроками були, зокрема, мінування протоки Ересунн, що закрило її для кораблів Антанти, також надання дозволу Німеччині використовувати свої шифри та засоби їх передачі, які Німеччина використовувала для передачі секретних повідомлень своїм іноземним посольствам.[16] Швеція також надала Охоронному Корпусу Фінляндії добровольців, які разом з німцями воювали проти червоної та російської армій у Фінській громадянській війні, і тимчасово разом з Німеччиною окупувала Аландські острови.

Фізико-географічна характеристика[ред.ред. код]

Докладніше: Географія Швеції

Див. також Геологія Швеції, Гідрогеологія Швеції.

Вид на національний парк Стура-Шефаллет

Будучи розташованою у Північній Європі, Швеція знаходиться на захід від Балтійського моря і Ботнічної затоки, забезпечуючи довгу берегову лінію, і формуючи східну частину Скандинавського півострова. На заході пролягає Скандинавський гірський ланцюг (Skanderna), діапазон, який відокремлює Швецію від Норвегії. Фінляндія знаходиться на північному сході. Країна має морські кордони з Данією, Німеччиною, Польщею, Росією, Литвою, Латвією та Естонією, а також з’єднана з Данією (на південному-заході) через Ересуннський міст. Має кордон з Норвегією завдовжки у 1 619 км., що є найдовшої суцільною лінією кордону в Європі.

Швеція знаходиться між північними широтами 55° та 70°, а також переважно між східними довготами 11° та 25°.

З територією у 449 964 км², Швеція є 55-ю за величиною країною світу,[17] 4-ю на усьому Європейському континенті, та найбільшою країною Північної Європи. Найнижчою точкою Швеції є затока озера Hammarsjön, поблизу міста Крістіанстад, яка знаходиться на -2.41 метри нижче рівня моря. Найвищою точкою є гора Кебнекайсе, 2 111 метрів над рівнем моря.

Швеція має 25 провінцій, або landskap на основі культури, географії та історії. Провінції, як правило, групуються у три великих краї, або частини частини: північний Норрланд, центральний Свеаланд, і північний Йоталанд. Малонаселений Норрланд охоплює майже 60% території країни.

Близько 15% території Швеції знаходиться за Північним полярним колом. Південна Швеція є переважно сільськогосподарською, у той час, як її північна частина — густо покрита лісами. Близько 65% території країни покрито лісами. Ересуннський регіон, що на півдні Швеції має найвищу щільність населення, разом із західним узбережжям аж до центральної частини Богуслен, затокою озера Меларен та Стокгольмом. Готланд та Еланд є найбільшими островами Швеції; Венерн і Веттерн — її найбільшими озерами. Венерн також є 3-м за розміром озером Європи, після Ладозького та Онезького озер.

Клімат[ред.ред. код]

Більшість території Швеції має помірний клімат, незважаючи на північної широти, з чотирма чітко вираженими сезонами і помірними температурами протягом усього року.

Шведський Інститут Гідроології та Метоорології, SMHI збирав дані про середню місячну температуру повітря зі своїм метеорологічних станцій у різних куточках світу в період 1961-1990 рр. Погодні станції упорядковано з півдня на північ за їхніми номерами.[18] [19]

№ станції станція Січ Лют Бер Квт Трв Чрв Лпн Сер Вер Жвт Лис Грд Річна
5337 Malmö 0.1 0.0 2.2 6.4 11.6 15.8 17.1 16.8 13.6 9.8 5.3 1.9 8.4
6203 Helsingborg 0.6 -0.1 2.0 6.0 11.2 15.3 16.7 16.6 13.6 9.9 5.2 1.8 8.3
6451 Växjö -2.8 -2.8 0.0 4.7 10.2 14.3 15.3 14.9 11.2 7.0 2.3 -1.2 6.1
7839 Visby -0.5 -1.2 0.7 4.1 9.5 14.0 16.4 16.0 12.5 8.6 4.3 1.2 7.1
7447 Jönköping -2.6 -2.7 0.3 4.7 10.0 14.5 15.9 15.0 11.3 7.5 2.8 -0.7 6.3
7263 Göteborg -0.9 -0.9 2.0 6.0 11.6 15.5 16.6 16.2 12.8 9.1 4.4 1.0 7.8
8323 Skövde -2.8 -2.9 0.0 4.6 10.6 15.0 16.2 15.2 11.1 7.1 2.2 -1.1 6.3
8634 Norrköping -3.0 -3.2 0.0 4.5 10.4 15.1 16.6 15.5 11.3 7.2 2.2 -1.4 6.3
9516 Örebro -4.0 -4.0 -0.5 4.3 10.7 15.3 16.5 15.3 10.9 6.6 1.3 -2.4 5.8
9720 Stockholm Bromma -3.5 -3.7 -0.5 4.3 10.4 15.2 16.8 15.8 11.4 7.0 2.0 -1.8 6.1
9739 Stockholm Arlanda -4.3 -4.6 -1.0 3.9 9.9 14.8 16.5 15.2 10.7 6.4 1.2 -2.6 5.5
10458 Mora -7.4 -7.2 -2.4 2.5 9.1 14.1 15.4 13.5 9.3 4.9 -1.6 -6.1 3.7
10740 Gävle -4.8 -4.5 -1.0 3.4 9.3 14.6 16.3 14.9 10.6 6.0 0.6 -3.3 5.2
12724 Sundsvall -7.5 -6.3 -2.3 2.5 8.2 13.8 15.2 13.8 9.4 4.8 -1.5 -5.7 3.6
13410 Östersund -8.9 -7.6 -3.5 1.3 7.6 12.5 13.9 12.7 8.2 3.8 -2.4 -6.3 2.6
14050 Umeå -8.7 -8.3 -4.0 1.4 7.6 13.3 15.6 13.8 9.0 4.0 -2.3 -6.4 2.9
15045 Skellefteå -10.2 -8.7 -4.2 1.2 7.6 13.6 15.7 13.5 8.5 3.2 -3.4 -7.5 2.5
16288 Luleå -12.2 -11.0 -6.0 0.3 6.6 13.0 15.4 13.3 8.0 2.6 -4.5 -9.7 1.3
16395 Haparanda -12.1 -11.4 -6.8 -0.5 6.1 12.8 15.4 13.2 8.0 2.5 -4.2 -9.5 1.1
16988 Jokkmokk -17.5 -14.9 -8.6 -1.1 5.9 12.2 14.3 11.8 5.7 -0.2 -9.3 -14.6 -1.4
17897 Tarfala (гірська вершина) -11.8 -11.3 -10.6 -7.5 -1.9 3.2 6.4 5.3 0.8 -3.9 -7.9 -10.7 -4.2
18076 Gällivare -14.3 -12.5 -8.4 -1.9 5.0 11.0 13.0 10.7 5.6 -0.6 -8.1 -12.2 -1.1
18094 Kiruna -13.9 -12.5 -8.7 -3.2 3.4 9.6 12.0 9.8 4.6 -1.4 -8.1 -11.9 -1.7

Політика[ред.ред. код]

Докладніше у статті Зовнішня політика Швеції

Політична система — конституційна монархія. У Швеції роль конституції виконують чотири основні закони: Форма правління (1974), Акт про престолонаслідування (1810), Акт про свободу друку (1949), Основний закон про свободу висловів (1991).

Глава держави — король Карл XVI Густаф1973).

Членство в міжнародних організаціях: ООН, ЄС1995 року), ОБСЄ, РЄ, МВФ, ЄБРР, МБРР, Міжнародна організація праці, Організація економічного співробітництва та розвитку, Європейська організація вільної торгівлі.

Див. також: Партія піратів

Економіка[ред.ред. код]

Докладніше: Економіка Швеції

Швеція — високорозвинена індустріальна країна з інтенсивним сільським господарством, за рівнем якості життя займає одне з перших місць у світі.

Провідні галузі промисловості: гірнича (мідна та ін. мінералів), чорна та кольорова металургія, машинобудівна, хімічна, легка і харчова, цементна, деревообробна та паперова промисловість.

Розвинуті всі види транспорту (автомобільний, залізничний, паромний, морський, трубопровідний), основні внутрішні перевезення здійснюються автодорогами і залізницями.

Найважливіші морські порти: Ґетеборґ, Стокгольм, Лулео, Гельсінборг, Мальме і Норчепінг.

За даними 2001 Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation]:

Імпорт: машини і транспортне обладнання (41%), різні споживчі товари (14%), хімічні продукти (12%) і енергоносії (6%, переважно нафта) — $ 86,7 млрд (головним чином Німеччина — 19,2%; Великобританія — 10,2%; Норвегія — 7,6%; Данія — 6,5%; Франція — 6,3%).

Експорт: літаки, транспортні засоби, дрилі, підшипники, електроніка, нафтохімікати, текстиль, декоративне скло, папір, залізо, сталь, вироби з дерева. Обсяг експорту — $100 млрд (г. ч. Німеччина — 11,3%; Великобританія — 9,3%; Норвегія — 8,8%; США — 8,8%; Данія — 6%).

Більшість промислових підприємств у Швеції належить приватним особам. У 1960-1970-х роках частка повної або часткової державної власності в промисловості становила від 10-15%.

Наприкінці 1990-х років в державному секторі працювали 250 тис. чоловік (10% всіх зайнятих), переважно в гірничодобувній, металургійній, лісопереробній і суднобудівній галузях промисловості.

Приватна власність корпорацій у Швеції відрізняється досить високою мірою концентрації в порівнянні з іншими розвиненими країнами. На початку 1990-х років в економіці Швеції панували 14 корпорацій, на частку яких припадало бл. 90% всієї промислової продукції країни. Три з них охоплювали 2/3 всіх прибутків і зайнятих в приватному секторі. Компаніям, що входять в концерн Валленбергів, належала приблизно 1/3 ринкових вартості всіх шведських акцій.

У Швеції є потужний кооперативний рух. Споживчі і виробничі кооперативи контролюють бл. 20% всієї роздрібної торгівлі. Кооперативному союзу належать супермаркети, туристичні агентства і фабрики. Він нараховує бл. 2 млн членів. Федерація шведських фермерів, в яку входять майже всі фермери країни, є основним виробничим кооперативом. Йому належать молочні ферми, м'ясокомбінати, підприємства по випуску добрив і обладнання для сільського господарства. Федерація повністю контролює збут масла, сиру, молока і понад 50% збуту вовни, яєць, зерна і м'яса.

ВВП Швеції в 1996 р. оцінювався в $184,3 млрд ($20,8 тис. на рік з розрахунку на душу населення). Уряд витрачає 26% ВВП, а споживачі — 53%.

У 1990 Швеція пережила найсильніший після 1930-х років економічний спад, і прямі капіталовкладення в обладнання, інфраструктуру і інші фонди різко скоротилися. Частка сумарних прибутків від сільського господарства поменшала з 12% в 1950 до 2% в середині 1990-х років. На частку всієї промисловості припадало 35% ВВП в 1980, але лише 27% в 1995, оскільки вперше за сучасний період частка обробних галузей склала менше 20% ВВП. На частку всієї сфери послуг в 1993 припадало 71% ВВП.

У XX ст. значення сільського господарства в економіці Швеції різко зменшилося. У 1940 в ньому було зайнято бл. 2 млн чол., а на початку 1990-х років — всього 43 тис. У післявоєнні роки у зв'язку з масовим відтоком сільського населення в міста багато ферм були покинуті, і площа сільськогосподарських угідь істотно скоротилася. У 19601975 з обороту було вилучено бл. 400 тис. га орних земель, а в 19761990 — ще 170 тис. га. Хоч в 1992 частка зайнятих в сільському господарстві становила всього 3,2% проти 29% у 1940, а площі оброблюваних земель скоротилися, виробництво с/г продукції за цей час зросло.

Меліорація, селекційна робота з інтродукції сортів рослин, найвідповідніших для Півночі, широке застосування добрив, кооперативи для збуту с/г продукції і поширення с/г інформації сприяли зростанню продуктивності сільського господарства. Різке скорочення числа зайнятих в цій галузі компенсувалося за рахунок зрослої механізації.

Головна галузь сільського господарства Швеції — тваринництво і виробництво кормів. У 1996 нараховувалося бл. 1,8 млн голів великої рогатої худоби, зокрема 500 тис. молочних корів.

3/4 оброблюваних площ країни зайняті кормовими культурами. 2-е місце в землеробстві займає вирощування зернових культур.

Розвинуте лісове господарство і лісопереробна промисловість. Деревина використовується не лише для виробництва целюлози, паперу, дерево-волокнистих плит і хімічних продуктів, але також служить паливом і будівельним матеріалом.

У 1995 в обробній галузі було зайнято 761 тис. чоловік (на 26% менше, ніж у 1980). Майже половина всіх зайнятих в промисловості припадає на металургію та машинобудування. Далі йдуть лісопереробна, целюлозно-паперова, харчова і хімічна галузі, на які сукупно припадає бл. 40% зайнятих.

Металургія — одна з головних галузей промисловості Швеції. Вона сконцентрована переважно в Бергслагені. Найбільший металургійний завод розміщений у Домнарветі. Виробництво сталі у 1990-х рр. було на рівні бл. 5 млн т на рік.

Машинобудування — найдавніша та найрозвиненіша галузь промисловості в Скандинавії. У Швеції на неї припадає бл. 45% надходжень від експорту. Виробляють станки, точні вимірювальні прилади, обладнання для електростанцій, підшипники, радіолокаційне обладнання, автомобілі, техніку для стільникового зв'язку, реактивні винищувачі тощо. Більшість підприємств цієї галузі розташовані на рівнинах між Стокгольмом і Гетеборгом — здебільшого навколо оз. Меларен і в долині р. Гета-Ельв. Великий центр машинобудування знаходиться також на південному заході Сконе, в Мальме та сусідніх містах. Розвинене автомобілебудування (головні виробники — компанії «Вольво» і «Сааб»). Понад 4/5 легкових і вантажних автомашин Швеції та автобусів йде на експорт (1/3 з них — до США).

Паперова галузь сконцентрована в основному в Середній і Південній Швеції, в межах досяжності порту Гетеборг і національного ринкового центра Стокгольма з його поліграфічною промисловістю. У Норрчепінгу та Хальсте містяться великі виробництва з випуску газетного паперу. З 1966 його виробництво зросло втричі й досягло 2,4 млн т в 1995. За цим показником країна вийшла на 4-е місце у світі.

У структурі паливно-енергетичного балансу переважає нафта і нафтопродукти (бл. 50%), решта — вугілля, торф, гідро- та атомна електроенергія. Бл. 1/3 енергетичних потреб Швеції задовольняється за рахунок імпорту (головний енергоносій — нафта, далі йдуть вугілля і природний газ). Основні місцеві джерела енергії — ядерне паливо, гідроресурси, деревина. У 1992 в країні діяли 12 АЕС, за виробництвом атомної енергії на душу населення Швеція займала провідне місце у світі. Референдум, проведений в 1980, висловився за згортання цієї галузі до 2010. У 1996 частка атомної енергії в енергобалансі країни досягла 47%, причому вартість її була однією з найнижчих у світі (частка ГЕС — 34%).

Див. також: Корисні копалини Швеції, Історія освоєння мінеральних ресурсів Швеції, Гірнича промисловість Швеції.

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Адміністративний поділ Швеції — 21 лен (lan — губернія), які поділяються на 284 комуни. Стокгольм виділений у самостійну адміністративну одиницю, прирівняну до лену.

Населення[ред.ред. код]

Докладніше у статті Населення Швеції

Крім шведів в Швеції проживає понад 17 тисяч саамів, понад 50 тисяч корінних фінів, а також понад 450 тисяч етнічних фінів, що іммігрували в країну протягом XX століття, а також їх нащадків.

Швеція, будучи ще в XX столітті країною еміграції, в нинішній час перетворилася на країну де переважає імміграція. Сучасне шведське суспільство можна по праву назвати мультикультурним, тобто соціально різнорідним, що включає в себе представників різних етносів і культур. Історично Швеція завжди була етнічно гомогенної країною, більшу частину населення становили шведи та етнічна меншина — саами, які у XVIII–XIX століттях кочували по території Північної Європи, а зараз живуть на півночі країни.

Еміграція (блакитний), та імміграція (червоний) в Швеції 1850–2007 рр.

У самій Швеції проживає близько 9,3 млн чол. Середина XIX століття аж до 1930-х років — це період масової еміграції, люди покидали країну в пошуках добробуту через зубожіння і релігійні переслідування, через брак віри у щасливе майбутнє та політичні утиски, та через потяг до пригод на хвилі «золотої лихоманки». У період Першої світової війни еміграція дещо сповільнилася, через введені обмеження імміграції в самих США.

Крива чисельності населення Швеції з 1961 по 2003 рр.

Після Другої світової війни Швеція стає країною імміграції. До війни країна залишалася етнічно однорідною, під час війни основну частину іммігрантів становили біженці, в 30-і роки в країну поверталися з США шведи. Починаючи з 1930-х років, і до цього дня, за винятком кількох років у 1970-х роках, імміграція перевищує еміграцію.

У 1950-60-і роки в країну хлинув великий потік іммігрантів у зв'язку із зростанням промисловості, браком трудових ресурсів, а також через велику кількість військових біженців з Німеччини, скандинавських сусідів та балтійських держав. Багато хто з них згодом повернулися на батьківщину, але більшість залишилася, особливо це стосується вихідців з Прибалтики. У післявоєнний період країна поповнювала свої трудові ресурси за рахунок іммігрантів з інших частин Скандинавії, Югославії, Греції, Італії та Туреччини. З кінця 60-х років у Швеції була введена регульована імміграція.

У 1980-ті роки по всій Західній Європі спостерігався приплив біженців з Ірану, Іраку, Лівану, Сирії, Туреччини, Еритреї, що шукали притулку. До кінця десятиліття біженці з Сомалі, Косова та деяких колишніх держав Східної Європи почали приєднуватися до черги охочих залишитись у Швеції. Таким чином, на сучасному етапі розвитку, можна з упевненістю назвати Швецію країною імміграції. Близько 15% населення Швеції або іммігрували в країну, або ростуть в сім'ях іммігрантів. Завдяки цим новим шведам раніш мономовне шведське суспільство з гомогенною етнічної структурою стало суспільством мультикультурним та інтернаціональним. На сьогоднішній день кожен п'ятий громадянин країни має іноземне походження. Щоб наочно побачити збільшення імміграційних процесів в країні, варто звернути увагу на той факт, що приріст населення в 2007 році на 75% (1,2 млн іноземців усього проживало у 2007 р. у Швеції) складався з імміграційного припливу в країну, і лише на 25% населення збільшилося за рахунок народжуваності в країні. Спостерігається відсоткове збільшення іммігрантів з Іраку, Румунії, Болгарії та Польщі.

Під впливом імміграційних потоків змінювалося саме суспільство, а також економічна ситуація в країні, при цьому варто визнати, що вплив іммігрантів на економіку можна оцінити неоднозначно, оскільки він має як позитивні, так і негативні наслідки. Що стосується соціальної стабільності, то в цій галузі теж існує чимало проблем, пов'язаних з етнічним та культурним розмаїттям та інтеграцією іммігрантів у шведське суспільство. Важливо враховувати, що уряд вживає кроки щодо поліпшення обстановки в країні, вдосконалюючи законодавство, створюючи спеціалізовані структури, що займаються даною проблематикою, виробляючи стратегії толерантності між етнічними та культурними групами всередині держави. Мета уряду Швеції полягає в досягненні згоди, дійсного політичного, культурного, соціального рівноправ'я і рівності різних груп населення. Для цього і здійснюється політика мультикультуралізму, але її здійснення супроводжується низкою соціальних проблем, що призводить до перегляду імміграційної політики держави, її цілей та напрямків. У зв'язку з цим змінюється законодавство в імміграційній сфері, приймаються нові законопроекти і вносяться поправки до чинних законів. Змінюється процедура прийняття іммігрантів у країну, отримання статусу біженця, видачі посвідки на проживання, працевлаштування тощо.

Найбільші групи іммігрантів станом на 2010 рік:

  1. Фінляндія (172,218)
  2. Югославія (152,268)
  3. Ірак (117,919)
  4. Польща (67,518)
  5. Іран (59,922)
  6. Німеччина (47,803)
  7. Данія (46,002)
  8. Норвегія (43,819)
  9. Туреччина (40,766)

Середня тривалість життя у чоловіків становить 78,6 років, у жінок — 83,3 роки. 90% населення Швеції проживає в комунах, які складають не більше 2000 жителів. Стокгольм, Гетеборг і Мальме — найбільш густо заселені території країни.

85% населення проживає на півдні країни.

Мова[ред.ред. код]

Докладніше: Шведська мова

Мовою де факто є шведська, яка належить до групи німецьких мов, споріднена з норвезькою та данською мовами, від яких незначною мірою відрізняється граматично і лексично. З данською мовою є великі розбіжності у фонетиці, що перешкоджає вільному взаєморозумінню. У країні, однак, відсутня офіційна мова — оскільки шведська займає домінантне становище, то ніколи не порушувалося питання про надання їй статусу офіційної.

Мовами національних меншин визнані саамська, меянкіелі, фінська, циганська та ідиш. Перші три з них можуть використовуватися в державних і муніципальних установах, судах, дитячих садках та будинках для літніх людей в деяких частинах лена Норрботтен.

Релігія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Релігія в Швеції
Стокгольмська мечеть

Більшість віруючих (79% з усіх віруючих) належить до Церкви Швеції — лютеранської церкви, відокремленої від держави в 2000 р. Також присутні католики, православні і баптисти. Частина саамів сповідують анімізм. Внаслідок імміграції в країні з'явилися представники ісламу. Християнство прийшло на територію Швеції в X столітті завдяки просвітницькій діяльності святителя Ансґарія, котрий охрестив перших шведів.

Національна символіка[ред.ред. код]

Державний прапор[ред.ред. код]

Докладніше у статті Прапор Швеції

Точний вік шведського прапора невідомий, але найстаріші зображення синього полотнища з жовтим хрестом датуються 16 століттям. Згідно з королівським указом 1569 року, на шведських бойових штандартах і прапорах повинен був зображатися жовтий хрест, оскільки гербом Швеції був синій щит, поділений на чотири частини золотим хрестом. Можливо, взірцем для шведського прапора був данський прапор, а синій і жовтий кольори взято з герба. Лише з 1620-х років, тобто з часів правління Густава II Адольфа, існують переконливі свідчення того, що синій прапор із жовтим хрестом був на шведських кораблях. Відповідно до найдавнішого в Швеції указу від 1663 року про прапор на кораблі, на всіх суднах, за винятком торговельних, мав бути трикутний прапор, а на торгових — квадратний. Нині трикутний прапор використовують тільки на суднах королівської родини і на військових кораблях. На вимпелі королівської родини в центрі хреста може бути зображений Малий або Великий герб Швеції.

Починаючи з 1916 року 6 червня святкують як День Шведського Прапора. У 1983 році цей день оголошено також Національним Днем Швеції. Таке рішення пояснюється двома причинами: 6 червня 1523 року Густава Васу було обрано королем Швеції, що поклало початок Швеції як незалежної держави, і цього ж дня 1809 року Швеція ухвалила нову Конституцію, яка визначала права громадян і надавала їм значну свободу.

Від 1 березня по 31 жовтня прапор піднімають о 8.00, в інші дні — о 9.00. Опускають прапор із заходом сонця. В офіційні дати (їх близько 15), наприклад, урочистості в житті королівської родини, Травневе Свято, День Виборів, День ООН (24 жовтня) і Нобелівський День (10 грудня), прапори вивішують скрізь. Прапори можуть вивішувати також на честь місцевих свят або ж урочистих подій у якійсь родині.

Герб[ред.ред. код]

Докладніше у статті Герб Швеції

Герб — як визначено в Акті про національні герби 1982 року, Швеція має два національні герби — Великий і Малий.

Малий Герб, який використовують частіше, є синім щитом з трьома золотими коронами, дві вгорі, одна внизу. Зверху щит увінчує корона, іноді щит облямовує золотий ланцюг Ордена Серафима (Орден Серафима, заснований у 1748 році, є найпочеснішою нагородою у Швеції). Зображення трьох корон використовувалося як емблема Швеції приблизно з 1336 року, коли три корони були вже відомі як символ «Трьох мудрих королів». Згідно з іншою теорією, король Магнус Ерікссон (13191364) затвердив емблему трьох корон як символ свого титулу — «Король Швеції, Норвегії та Сканії».

Великий Герб — це герб монарха, який використовують в особливих випадках уряд і ріксдаг. Герб бере початок від 1440-х років, коли служив печаткою короля Карла Кнутссона Бонде і відколи почав використовуватися. Щит на цьому гербі поділений на чотири частини, на ньому зображені три корони і «лев Фолькунгів» (тобто герб королівської династії, яка правила у Швеції від 1250-го по 1364 рік). У центрі міститься герб нинішньої королівської династії. На початку 19 ст. цей герб ухвалив щойно обраний наступником шведського трону французький маршал Жан-Батист Бернадот, який почав правити як король Карл XIV Юган. Герб складається з «мантії Васи», уособлення королівської династії Вас (15231654), мосту, що символізує князівство Понте-Корво в Італії (дароване Бернадотові імператором Наполеоном 1806 року), Наполеонового орла та семи зірок.

Гімн Швеції[ред.ред. код]

Докладніше у статті Гімн Швеції

Текст «О давня, О вільна» написав дослідник фольклору і автор балад Ріхард Дибек (18111877) і поклав на народну мелодію, відому в провінції Вестманланд з середини 19 століття. Наприкінці минулого століття ця пісня стала дуже популярною, і з часом почала сприйматися як національний гімн Швеції.

О давня, о вільна, гориста Північ
О давня, о вільна, гориста Північ,
Як вабить твоя неприкметна краса.
Вітаю тебе, рідна земле моя,
І небо, і сонце, й веселі поля,
І небо, і сонце, й веселі поля.
З минулої величі ти постаєш,
Як світу являла звитягу свою.
Я знаю, ту славу ти й нині несеш.
І жити, і вмерти я хочу в Північнім краю,
І жити, і вмерти я хочу в Північнім краю.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Befolkningsstatistik. Statistiska centralbyrån. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-05-18. 
  2. а б в г Sweden. International Monetary Fund. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2012-04-22. 
  3. Human Development Report 2010. United Nations. 2010. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2010-11-05. 
  4. Kavitha A. Davidson (21 March 2013). Democracy Index 2013: Global Democracy At A Standstill, The Economist Intelligence Unit's Annual Report Shows. The Huffington Post. Retrieved 27 August 2013.
  5. 2013 Human Development Report. United Nations Development Programme. Процитовано 28 July 2013. 
  6. OECD Better Life Index. OECD Publishing. Процитовано 27 August 2013. 
  7. 2013 Legatum Prosperity Index™: Global prosperity rising while US and UK economies decline. Процитовано 17 September 2014. 
  8. Quoted from: Gwyn Jones. A History of the Vikings. Oxford University Press, 2001. ISBN 0-19-280134-1. Page 164.
  9. а б Sawyer, Birgit and Peter Sawyer (1993). Medieval Scandinavia: from Conversion to Reformation, Circa 800–1500. University of Minnesota Press, 1993. ISBN 0-8166-1739-2, pp. 150–153.
  10. Bagge, Sverre (2005) "The Scandinavian Kingdoms". In The New Cambridge Medieval History. Eds. Rosamond McKitterick et al. Cambridge University Press, 2005. ISBN 0-521-36289-X, p. 724: "Swedish expansion in Finland led to conflicts with Rus', which were temporarily brought to an end by a peace treaty in 1323, dividing the Karelian peninsula and the northern areas between the two countries."
  11. Franklin D. Scott, Sweden: The Nation's History (University of Minnesota Press: Minneapolis, 1977) p. 58.
  12. Träldom. Процитовано 17 September 2014. 
  13. Scott, pp. 55–56.
  14. Scott, pp. 56–57.
  15. Scott, p. 121.
  16. Siney, Marion C. (1975). Swedish neutrality and economic warfare in World War I. Conspectus of History 1 (2). 
  17. Country Comparison: Area. Central Intelligence Agency. Cia.gov. Процитовано 19 August 2010. 
  18. The weather stations' names and numbers are first found at http://www.smhi.se/polopoly_fs/1.2860!ttm6190%5B1%5D.pdf
  19. Then every average temperatures for each months and annual average is then found at http://data.smhi.se/met/climate/time_series/month_year/normal_1961_1990/SMHI_month_year_normal_61_90_temperature_celsius.txt

Джерела[ред.ред. код]

  • Петер Берлин. Эти странные шведы. Серия «Внимание: иностранцы!» Peter Berlin. The Xenophobe's Guide to the Swedes М.: Эгмонт Россия Лтд., 2001

Посилання[ред.ред. код]


Норвегія Норвегія Фінляндія Фінляндія
Норвегія Норвегія Compass Rose nolabels.svg Ботнічна затока
Данія Данія
протока Скагеррак
протока Каттегат
Балтійське море Балтійське море