Чотирикутник Саккері

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чотирикутники Саккері на евклідовій, еліптичній та гіперболічній площинах.

Чотирикутник Саккері — чотирикутник із двома рівними бічними сторонами, перпендикулярними до основи. Названий на честь Джироламо Саккері, який використав його у своїй книзі «Евклід, очищений від усіх плям» (Euclides ab omni naevo vindicatus, вперше опубліковано 1733 року). Саккері в цій праці спробував довести п'ятий постулат методом «від супротивного».

Раніше, наприкінці XI століття, чотирикутник Саккері розглянув Омар Хаям[1].

У чотирикутнику Саккері сторони і рівні за довжиною і перпендикулярні до основи . Кути при і називають верхніми кутами, два інших кути — нижніми.

Корисна властивість чотирикутника Саккері полягає в тому, що тип площини, яка містить його, однозначно визначається відповіддю на лише одне питання:

Чи є верхні кути прямими, тупими чи гострими?

Виявляється, коли верхні кути прямі, на площині виконується п'ятий постулат, коли вони гострі — площина гіперболічна, а коли тупі — еліптична (за умови внесення деяких додаткових змін до постулатів[2]).

Саккері сподівався, що випадки тупих та гострих кутів призводять до суперечності з аксіомами Евкліда. Він показав це в разі тупих кутів, і, як йому здавалося, у разі гострих теж (що було вочевидь неправильно)[3].

Історія[ред. | ред. код]

Чотирикутник Саккері вперше розглянув Омар Хаям наприкінці XI століття[1]. На відміну від багатьох до і після нього, Хаям не намагався довести п'ятий постулат як такий, він спирався на еквівалентний постулат із «принципів філософа» (Арістотель):

Дві прямі лінії, що сходяться, перетинаються, і неможливо, щоб дві прямі лінії, що сходяться, стали розходитися в напрямку, в якому вони раніше сходилися[4].

Хаям розглянув усі три можливості для верхніх кутів чотирикутника Сакері і довів низку теорем. Він (правильно) спростував випадки тупих та гострих кутів на підставі його постулату та вивів звідси класичний постулат Евкліда.

600 років потому Джордано Вітале[en] використав чотирикутник Саккері в доведенні того, що якщо три точки розташовані на рівній відстані від основи та верхньої сторони , то і всюди лежать однаковій відстані.

Сам Саккері у своєму довгому доведенні постулату припустив, що верхні кути гострі, після чого, сам того не підозрюючи, вивів звідси багато теорем геометрії Лобачевського . Наприкінці книги він припустився помилки і прийшов до уявної суперечності, звідки зробив висновок, що зумів довести п'ятий постулат.

Властивості[ред. | ред. код]

Нехай  — чотирикутник Саккері з основою . У будь-якій гіперболічній геометрії виконуються такі властивості[5]:

  • Верхні кути ( і ) рівні та є гострими.
  • Верхня сторона довша за основу.
  • Відрізок, що з'єднує середину основи і середину верхньої сторони, перпендикулярний до основи та верхньої сторони.
  • Відрізок, що з'єднує середини бічних сторін, не перпендикулярний до жодної із сторін.

Формула[ред. | ред. код]

У гіперболічній площині сталої кривини верхню сторону чотирикутника Саккері можна виразити через бічну сторону та основу за допомогою формули

[6]

Приклади[ред. | ред. код]

Гіперболічна площина допускає замощення деякими чотирикутниками Саккері:

Симетрія *3322

Симетрія *∞∞22

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Boris Abramovich Rozenfelʹd. A History of Non-Euclidean Geometry: Evolution of the Concept of a Geometric Space. — Abe Shenitzer translation. — Springer, 1988. — С. 65. — ISBN 0-387-96458-4.
  2. Coxeter, 1998, с. 11.
  3. Faber, 1983, с. 145.
  4. Boris A Rosenfeld, Adolf P Youschkevitch (1996), Geometry, p. 467 in Roshdi Rashed, Régis Morelon (1996), Encyclopedia of the history of Arabic science, Routledge, ISBN 0-415-12411-5.
  5. Faber, 1983, с. 146-147.
  6. P. Buser and H. Karcher.

Література[ред. | ред. код]

  • Coxeter, H.S.M. (1998), Non-Euclidean Geometry (вид. 6th), Washington, D.C.: Mathematical Association of America, ISBN 0-88385-522-4
  • Faber, Richard L. (1983), Foundations of Euclidean and Non-Euclidean Geometry, New York: Marcel Dekker, ISBN 0-8247-1748-1
  • M. J. Greenberg. Евклідова і неевклідова геометрії: розвиток та історія = Euclidean and Non-Euclidean Geometries: Development and History. — 4th edition. — W. H. Freeman, 2008.
  • George E. Martin. Основи геометрії та неевклідова площина = The Foundations of Geometry and the Non-Euclidean Plane. — Springer-Verlag, 1975.